Формування надзвичайних каральних органів влади УСРР у 30-х роках

Під час другої спроби поширити радянську владу в Україну Тимчасовий робітничо-селянський уряд України 3 грудня 1918 р. декретом «Про організацію Всеукраїнської Надзвичайної Комісії» створив, за прикладом РСФРР, жорсткий репресивний орган по боротьбі з політичними противниками. З 30 травня 1919 р. діяльність Всеукраїнської Надзвичайної Комісії регламентувалась Положенням про Всеукраїньку та місцеві надзвичайні комісії і підпорядковувалась Народному Комісаріатові внутрішніх справ УРСР на правах відділу.

В процесі формування центрального апарату ВУНК створювались окремі відділи з певними фукціями. Так, юридичний відділ здійснював розслідування та готував справи для трибуналів. Відділ іноземного контролю зосереджував зусилля на боротьбі з агентами іноземних держав. Оперетивний відділ вважався одним з найважливіших – він займався попередженням, припиненням та розкриттям злочинів, насамперед політичних.

Згідно з вищезгаданим Положенням. Органи НК формувались і на місцях – при губернських та повітових виконкомах Рад, склад яких обирався цими ж виконкомами, а голова – затверджувався ВУНК.

Для посилення централізації та підпорядкованності республіканським органам структур НК при третьому радянському уряді України – Всеукрревкомі – в кінці грудня 1912 році було створено Управління надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою. Начальник Цупнадкому підпорядковувався тепер безпосередньо Раднаркому УРСР, тобто був поза системою НКВС. Структура центрального апарату НК доповнилась новим відділом – для боротьби з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією на транспорті. Крім того, у віддані ВУНКу були військові формування – корпус військ ВУНК, війська внутрішньої охорони, частини особливого призначення.

Важливо зазначити, що в часи, коли більшовики намагалися поширити радянську владу в Україні і закріпитись там, НК вважались «прямими органами партії», і діяльність їх в Україні спрямовувалась ВсеросійськоюНК. Тому й не дивно, що саме ВУНК перетворилась у знаряддя, яким в Україні більшовики здійснювали червоний терор, фізичну ліквідацію політичних супротивників, інтернування певних категорій населення за класовою ознакою.

Одночасно з органами НК, тобто з кінця 1918 р., декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду «Про організацію влади на місцях» при ревкомах створювалися відділи народної міліції, а декретом від 5 лютого 1919 р. передбачалось формування радянської міліції в масштабах республіки. Таким чином, починається організація штатної державної міліції під керівництвом НКВС, підпорядкованої на місцях виконкомам місцевих рад. До середини року утворюються спеціалізовані структури миліції – загальна, карний розшук, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова та морська служби. З березня 1920 р. всі служби міліції підпорядковуються новостворенному Головному управлінню робітничо-селянської міліції, що стає структурним підрозділом НКВС.

Конституція урср 1937р: її загальна характеристика.

Україна визнавалася соціалістичною державою робітників і селян. Політична влада здійснювалася в ній Радами депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавалися соціалістична система господарства і соціалістична власність у формі державної або колгоспно-кооперативної.

Важливе значення мала ст.14 розділу 2, якою Українській РСР надавалося право виходу зі складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Проте механізм реалізації такого конституційного права не був розроблений.

Конституція внесла істотні зміни в структуру центральних органів влади. Найвищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Рада, яка обиралася громадянами України строком на чотири роки. Віднині це був єдиний законодавчий орган УРСР. Відповідно до Конституції Верховна Рада УРСР обирала Президію — колегіальний, постійно діючий орган.

Верховна Рада обирала уряд республіки — Раднарком УРСР — вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади. Він мав право видавати постанови і розпорядження, перевіряти їх виконання.

Особливість Конституції 1937 року полягала у тому, що у ній вперше включено положення про комуністичну партію як керівну установу всіх громадських і державних організацій.

Місцеві органи державної влади в областях, округах, районах, містах і селах України — Ради депутатів трудящих — обиралися населенням відповідних адміністративних одиниць строком на два роки.

Конституція проголошувала свободу слова, друку, зборів і мітингів, демонстрацій, тобто йшлося про політичні права, притаманні розвинутим демократичним країнам. Конституція наголошувала, що УРСР є соціалістичною загальнонародною державою, котра виражає волю і інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих будь-яких національностей. Особливий акцент робився на керівній і спрямовуючій ролі Комуністичної партії, котра ставала ядром всієї політичної системи, державних і громадських організацій. Як і у попередніх конституціях, підкреслювалось, що УРСР є суверенна радянська соціалістична держава, яка з метою успішного будівництва комуністичного суспільства, зміцнення економічної і політичної єдності, гарантування безпеки і оборони країни в результаті вільного самовизначення її народу на основі добровільності і рівноправності разом з іншими радянськими соціалістичними республіками входить до складу Союзу РСР. Стрижневим принципом державного будівництва залишався демократичний централізм, а державною ідеологією — марксизм-ленінізм. Серед громадських організацій провідне місце віддавалось професійним спілкам і комсомолу. Підкреслювалась важлива роль у суспільному житті трудових колективів. Основним напрямком розвитку політичної системи проголошувалось подальше розгортання соціалістичної демократії, активна участь громадян у державно-громадських справах, посилення народного контролю, зміцнення правової основи державного і суспільного життя, розширення гласності