Землетруси і виверження вулканів

     Рухи земної кори практично ніколи не бувають однаковими за напрямком і швидкістю. Буває, що якась її частина зустрічає перешкоду і рух уповільнюється. Згодом сила переборює перешкоду – відбувається швидка зміна положення гірських порід. Саме через це трапляються землетруси. Звичайно вони відбуваються на краях літосферних плит та інших, менших за розмірів блоків.

     Отже, найчастіше землетруси трапляються на краях плит, зокрема на сході Євразійської плити і, відповідно, Євразії. Так, сильні землетруси властиві Японії, Камчатки та ін. Останній катастрофічний землетрус стався в Японії 11 березня 2011 р.. Наслідком стала загибель тисяч людей. З урахуванням загиблих від цунамі ця кількість сягнула 19 тис. осіб.

     Але ще страшнішим за наслідками став так званий Токійський землетрус 1923 р., коли загинуло 140 тис. У Китаї бували землетруси навіть зі страшнішими наслідками.

     У колишньому СРСР найбільш руйнівними були землетруси в 1948 р. в Ашгабаді і в 1966 р. у Ташкенті. Останній сильний землетрус стався в 1988 р. у Вірменії; тоді загинуло понад 25 тис. осіб.

     Насамкінець про землетруси в Україні. Найсильнішим за останні 100 років був Ялтинський землетрус в 1927 р. У Києві вони були в 1977 і 1986 рр.

     Силу землетрусів визначають у балах. Коли починають розхитуватися висячі предмети, говорять, що сила землетрусу становить три бали. При чотирьох балах чується брязкіт скляних виробів, скрип дверей. При п’яти балах з’являються тріщини скла у вікнах і штукаурці. При шести балах відвалюються шматки штукатурки, спостерігаються невеличкі пошкодження будівель. При семи балах з'являються тріщини стін, дехто виявляється травмовамим. Насамкінець 12 балів означають руйнацію практично всіх споруд; при цьому виникають обвали, зсуви, великі тріщини на земній поверхні.

     Значне поширення на Землі мають і вулкани. Цей термін походить від назви вулкана біля берегів Італії. Як уже зазначалося, їх виверження  дозволяють з’ясувати що собою являють земні надра.

     Діючих вулканів нараховують близько 600, згаслих – 300. Переважна їх більшість розташована по краях літосферних плит, де у земній корі можливі нещільності. Вулканів більше у низьких широтах, вірогідно тому, що тут більша відцентрова сила.

     Виділяють кілька скупчень вулканів, але найбільше їх (понад половина загальної кількості) у Тихоокеанському поясі. Саме там розташований вулкан Кракатау, відомий своїм виверженням у 1883 р. Там же – на Гавайських островах розташований вулкан Мауна-Лоа висота якого від дна моря перевищує 8 км.  

     Загалом висота вулканів залежить від того, якою є лава. Коли вона рідка, вулкани невисокі, коли густа – високі та круті.

     Далеко не завжди розплавлена порода виходить на поверхню. Буває так, що вона застигає у товщі землі. При цьому тиск знизу спричинює утворення пагорбів. Оскільки підвищені ділянки зазнають більшої ерозії, часто осадові породи зносяться і над ними можуть височити складені з кристалічних порід утворення.

     Кілька вулканів є в Європі. Вірогідно найвідоміший – Везувій, виверження якого сталося в 79 р. н.е. у часи розквіту Римської імперії. В Італії відомим є також вулкан Етна, в Ісландії – Гекла. Останнім часом катастрофічних вивержень вулканів не було, але інколи вони спричинюють погіршення умов для авіації. Додамо, що виверження деяких вулканів спричинювало викидання в атмосферу великої кількості попелу, який погіршував прозорість атмосфери. Це навіть спричинювало похолодання на Землі.  

Рельєф. Гори, височини, низовини, западини

     З будовою надр тісно пов’язаний рельєф. Піднятим ділянкам кристалічних порід відповідають гори і височини, опущеним – низовини і западини.

     Амплітуда абсолютної висоти кристалічних порід істотно більша амлітуди рельєфу. Це випливає з того, що найнижчі за висотою кристалічні породи перекриті потужним шаром осадових порід. Як уже зазначалося, їх товща може перевищувати 10 км.

     Найвищою точкою Землі вважається г. Джомолунгма – 8848 м (за різними даними – 8844–8852 м) у гірському хребті Гімалаї. Дещо північніше розташована г. Чогорі (8611 м) – друга за висотою. Належить до найскладніших щодо сходження. При сходженні на гору загинуло понад 20% альпіністів.

     Найвищою точкою Європи вважається Ельбрус – 5642 м, Африки – Кіліманджаро – 5895 м, Північної Америки – Мак-Кінлі – 6194 м, Півднної – Аконкагуа – 6960 м. Усі ці гори давно підкорені, деякі навіть є об'єктами туризму.

     Найнижчою на Землі вважається западина, в якій розташоване Мертве море – абсолютна висота водної поверхні становить тут близько мінус 420 м. Щороку рівень тут падає приблизно на 1 м. То ж вважати остаточною цю величину неможна.   

     Найглибше місце на Землі – Маріанська западина. Її глибина становить 11034 (11022) м.

     В Україні найвища точка має висоту 2061 м (г. Говерла). Найнижче місце має абсолютну висоту приблизно мінус 1 м.

     Середня висота суші – 875 м, середня глибина океану – 3710 м. Водночас зустрічаються і дещо інші дані.  

Питання для самоперевірки

1. Завдяки чому є змога встановити те, що являє собою Земля всередині?

2. Які Вам відомі землетруси?

3. В яких регіонах України можливі найсильніші землетруси?

4. Які Вам відомі вулкани та факти їх виверження?

Домашнє завдання

1. Написати короткий реферат про руйнівні землетруси.

2. Написати короткий реферат про виверження вулканів.

Атмосфера. Клімат світу

Будова атмосфери

Атмосфера – повітряна оболонка, що оточує Землю. Верхня межа знаходиться на висоті 2000–3000 км від земної поверхні.

До складу атмосфери входять азот (близько 78%), кисень (близько 21%) та інші гази (всі вони складають ледве більше 1%). На частку вуглекислого газу припадає 0,037 %. До складу атмосферного повітря належить і водяна пара, вміст якої може сягати 3%. Її вміст залежить від температури повітря – тепле може його містити значно більше за холодне. 

Кожний газ виконує свою функцію. Кисень забезпечує дихання і горін­ня. Азот входить до складу білків – речовин, з яких складаються живі організми. Вуглекислий газ – одна з основ фотосинтезу рослин. Озон – газ, що поглинає основну частину ультрафіолетового випромінювання Сонця.

У вертикальній структурі атмосфери виділяють п’ять сфер: тропосферу, стратосферу, мезосферу, іоносферу, екзосферу.

Тропосфера – найнижчий і найщільніший шар атмосфери, в якому зосереджено 80% її маси. Має середню висоту 10–12 км. Над полюсами простягається до висоти 7–9 км, над екватором – до 15–17 км. У тропосфері зосереджена майже вся водяна пара. Тут відбуваються найважливіші атмосферні проце­си. У зв’язку з цим її інколи називають кухнею погоди.

У тропосфері температура повітря з висотою знижується – в середньо­му на 6 ⁰С на 1 км. Тиск повітря на рівні моря складає 760 мм рт. ст. Цей тиск вважають нормальним. У нижніх шарах тропосфери тиск знижується в середньому на 10 мм рт. ст. на кожні 100 м підйому. Отже, на висоті 1 км атмосферний тиск приблизно становить 660 мм. До слова, з висотою (а точніше зменшенням тиску) знижується і температура кипіння води. 

Стратосфера простягається від верхніх меж тропосфери до висоти 50 км. У стратосфері на висоті 21–29 км розташований озоновий шар.