Розвиток економіки країн світу у післявоєнний період.

Перша світова війна (1914-1918рр.) призвела до значних людських та матеріальних втрат. По різному розвивалось господарство країн у ці роки.  У післявоєнному економічному розвитку країн світу важливе значення мав Версальський договір, підписаний у 1919р. 27 країнами-переможцями й Німеччиною. Версальська угода «відрізала» від Німеччини 1/8 її території. Країни Антанти одержали необмежені права проводити в Німеччині комерційну і господарську діяльність. У 1919-1929рр. американська економіка була на піднесенні: США виробляли промислових товарів набагато більше, ніж Франція, Великобританія, Італія, Німеччина, Японія разом взяті. Вона домоглася таких успіхів тому, що першою взяла курс на переобладнання основних засобів виробництва.  Обновлялися основні галузі економіки: хімічна, електрична, приладобудівна, автомобільна, радіотехнічна. Система Тейлора (конвеєризація) дала змогу підприємцям наситити товарами національний і світовий ринки.  Промислово-фінансові групи Рокфеллера, Дюпона, Меллона процвітали. За темпами росту не мали собі рівних нафтова, автомобільна, електротехнічна галузі. США подолали наслідки першої світової війни вже в 1920р., а Великобританія, Франція, Німеччина домоглися відносної стабілізації лише в 1924р. На фоні розорених війною цих країн, США були процвітаючою країною, яка виробляла промислової продукції на 10% більше, ніж усі індустріальні країни разом. Зросла роль США у світовому експорті капіталу. В країні зростали міські конгломерації з великою кількістю населення. Сільське господарство США в 1920-1929рр.відставало від бурхливого розвитку промисловості, але й тут йшов швидкий процес витіснення дрібних виробників із землеробства, а з іншого – продовжувалася індустріалізація американських ферм. В ці роки позначився різкий перехід сільського господарства США від екстенсивного до інтенсивного способу виробництва. Економіка Великобританії після війни зростала повільніше. Одним з найбільших недоліків її післявоєнної економіки була залежність від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини.

В скрутному становищі після війни опинилося господарство Німеччини. Версальський договір довів його до банкрутства. Німеччина втратила зовнішні ринки, через розвал економіки звузилися її внутрішні ринки. Занепало сільське господарство у зв’язку з відсутністю достатньої кількості хімічних добрив. Скорочувалося промислове виробництво. Катастрофічне становище в основних галузях економіки було причиною краху кредитно-фінансової системи Німеччини.  Інфляція зумовила з одного боку - зниження зарплати робітників і службовців, а з другого – неможливість сплати Німеччиною контрибуції союзникам.

16 серпня 1924р. на Лондонській конференції держав-переможниць для Німеччини був прийнятий репараційний план Дауеса. План передбачав надання позик і кредитів (переважно американських) на відбудову господарства та оздоровлення фінансів Німеччини. Наголошувалося, що основна маса продукції повинна спрямовуватись торговими каналами до СРСР, щоб (як було раніше) не витіснити англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом СРСР повинен був за промислові товари здійснювати сировинні поставки до Німеччини. План Дауеса діяв до 1929р. Він сприяв стабілізації господарського життя країни; з інфляцією було покінчено. Німеччина не лише подолала розруху, а й збільшила випуск промислової продукції. Зросла її роль не тільки у світовій торгівлі, а й у розвитку таких галузей економіки, як хімія та електроніка. Однак всі ці успіхи були зведені нанівець внаслідок глибокої світової економічної кризи 1929-1933рр.  Версальський договір зміцнив позиції французької економіки. Відбувся процес відновлення старих фабрик і заводів, з’явилися найсучасніші індустріальні галузі. Мільярдні репарації стабілізували французьку національну валюту. Проте у легкій промисловості спостерігався застій, крім виробництва предметів розкоші, якими у всі часи славилися французькі спеціалісти. За темпами промислового зростання Франція випередила всі країни світу. Але в аграрному секторі переважало дрібне фермерство та ручна праця.  Японія після війни втратила монополію на ринках Південно-Східної Азії, що призвело до різкого спаду промислового виробництва. Однак, завдяки демілітаризації військових заводів Японія вже в 1924 році подолала кризу. Велике значення мав розвиток традиційної текстильної галузі. До 1929р. продовжувався інтенсивний процес концентрації виробництва та банків. На відміну від монополій Західної Європи та США, японські концерни тісно переплилися з державним капіталом. На державних підприємствах впроваджувалися новітні технології.