Господарство Стародавньої Греції.

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавілонського царства і Єгипту. Режим рабовласництва відроджується в нових країнах Середземномор’я. Це виявилося в економічному розвитку Греції і Риму. У світовій історії розпочався новий період – античний (давній). Він охоплював першу половину I тис. до н.е. – першу половину I тис. н.е. У цей період рабовласництво досягло повного розквіту. Була знищена община, рабська праця використовувалась різнобічно й продуктивно. Рабство перетворилося на класичне. Особливості географічного положення визначили відокремленість життя кожної общини, її економічну автономію. Через це антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто. Вона була окремою державою, в якій повноправними були тільки землевласники. Населення концентрувалося у містах, тому сільське господарство було другорядним. У VIII – VI ст. до н.е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ремесла від сільського господарства й розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців. Розвивалося будівництво житла, ткацтво, суднобудування, виготовляли кераміку. Продуктивність праці була високою, зростали міста. Сільське господарство розвивалось повільно, в ньому панувало двопілля.

Суспільство розпалося на два стани: вільних громадян і невільників. У VIII – VI ст. до н.е. формувалися грецькі рабовласницькі міста – держави, або поліси. Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта. Фізична праця для спартанців була принизливою, їхня справа – війна. Господарство

Спарти було відсталим, грошовий обмін не набув розвитку. Інша картина формування рабовласницької держави була в Аттиці. Ремесло і торгівля тут набули високого розвитку. Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Причиною її стала гонитва за новими землями, за здобиччю, хлібом. Колонії стали центром торгівлі греків з варварами. У V – IV ст. до н.е. праця рабів стала продуктивною, вона активно використовувалась у ремеслі. Були й державні раби. У V ст. до н. е. рабовласництво в Греції набуло найвищого рівня розвитку, хоча економіка прогресувала дуже нерівномірно. Ремесло і торгівля розвивалися в незначній частині країни, на більшості ж територій переважали сільське господарство, землеробство і тваринництво. Зберігалася складна форма оренди землі. У IV ст. до н.е. частково вводилося трипілля, удобрювались вапном поля, застосовувалась борона з дерев’яними зубами, молотильна дошка тощо. З’явились наукові трактати з сільського господарства. Значне місце в господарстві Греції займало виплавлення металів, славилися грецька кераміка і тканини. Військова могутність Афін призвела до розвитку суднобудування, яким керувала держава. Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво, торгівля. Це сприяло зміцненню економіки. Однак технічні можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе. Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя. У 338 р. до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н.е. Балканський півострів став здобиччю Рима.

Економічний розвиток і занепад Античного Риму.

Історія Риму є яскравою сторінкою розквіту і загибелі рабовласницького (класичної форми) господарства. Виділяють три етапи розвитку Римської держави: 1- царський (VIII – VI ст. до н. е.); 2 – республіканський (509 – 31 рр.до н.е.); 3 – імператорський (31р. до н.е. – 476р. н.е.). На 1 етапі вирішальна роль в економічному житті належала землеробству. Високого рівня розвитку набуло ремесло, розвивалась зовнішня торгівля з Південною Італією, Сицилією, Афінами, Карфагеном. У VII – VI ст. до н.е. відбулися розлад родового ладу і формування рабовласницьких відносин. Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями. Майнова диференціація зумовила появу інших залежних людей – клієнтів. Протягом VI - III ст. до н.е. у Стародавньому Римі склалося рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою було вільне населення. У I ст. до н.е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. II – I ст. до н.е. характеризується як розквіт римського рабовласницького господарства в його класичній формі. Раби були основною виробничою силою у всіх галузях господарства. Переважало

приватне рабовласництво, державне було незначним. Важливою ознакою економічного розвитку Риму була боротьба за землю. Економіка засновувалася на багатогалузевому сільському господарстві. Існувало трипілля. Землероби користувалися примітивними знаряддями праці. Зовнішня торгівля в царський період у Римській імперії була слабко розвинена. Її розвитку сприяли об’єднання Середземномор’я, під владою Рима, спеціалізація і товаризація господарства, географічний поділ праці, успіхи в суднобудуванні й будівництві доріг. В Італії існувало професійне купецтво. Першим засобом оплати була худоба, потім швидко розвинувся грошовий обіг. Розвитку і певної правової регламентації набула банківська справа. Рим став світовим центром грошових операцій, торгових угод, світовою біржею. Розвивався лихварський капітал. Торгово-грошові відносини досягли найвищого рівня розвитку в I – II ст. н.е. Фінансова система була заснована на експлуатації колоній. У добу пізньої Римської імперії (III - V ст. н.е.) господарство занепало і

прийшло до кризового стану. Визначальним стали розклад античної власності, поступова втрата рабством свого виробничого значення, натуралізація і аграризація економіки, послаблення економічних позицій міст, дестабілізація грошової системи, посилення фіскального гніту. Велике землеволодіння зберігалося, однак тенденція його розвитку полягала у зміцненні невеликого індивідуального виробництва. Розширилися господарська самостійність рабів, які отримували землю. Загострювались соціальні суперечності. Не припинялись народні повстання. Натиск варварів постійно посилювався і загрожував романському світу.

Східна і Західна частини імперії роз’єдналися. У 476 р. н.е. Західна Римська імперія перестала існувати.