Характеристика господарського розвитку за первісної доби.

Предмет і медоди «історії економіки та економічної думки»

Історія економіки та економічної думки – це наука, яка вивчає господарську діяльність країн світу в історичному розвитку, різноманітність форм виявлення та її наукове відображення в економічних поглядах і вченнях. Вивчає процес виникнення економічних ідей та економічних шкіл, їх розвиток, боротьбу і формування нових напрямів економічної теорії в контексті розвитку матеріальної культури суспільства.

Актуальність вивчення цієї дисципліни пояснюється тим, що вона забезпечує тісний зв’язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних знань в цілому, допомагає у вивченні економічної теорії, проблем макро- і мікроекономіки, економіки промисловості, будівництва, сільського господарства,

фінансів, грошового обігу тощо. Історія економіки та економічної думки тісно пов’язана з іншими економічними, соціологічними, історичними науками. У системі економічних наук історія економіки та економічної думки відіграє фундаментальну роль, оскільки є ключем до пошуку генетичних залежностей та історичних закономірностей в економічному житті суспільства. Та й в загалі, всі соціальні проблеми не можуть вивчатися і вирішуватися без урахування їх ролі в контексті економічного і історичного розвитку.

У складній системі економічних наук історія економіки та економічної думки виконує такі важливі науково-пізнавальні і виховні функції: формування і розвиток економічного мислення; пізнання процесу еволюції господарювання та економічної науки; засвоєння економічних категорій, законів і принципів у їх історичних змінах; виявлення оптимальних теоретичних і практичних пріоритетів на основі вивчення альтернативних економічних поглядів. Основними методами аналізу історії економіки та економічної думки є:

діалектичний, наукової абстракції, історичний і логічний, системний.

Діалектика – загальний метод пізнання, що базується на використанні законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у зв’язку й взаємозалежності, у стані перманентного розвитку.

Наукова абстракція – пізнання реальних економічних процесів шляхом виділення основних, найсуттєвіших ознак або факторів, впливаючих на виучувані процеси, абстрагуючись від всього випадкового, незначного.

Історичний підхід – вивчення процесів в їх історичній послідовності, в якій вони виникли, розвивалися і змінювалися. Він передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та формування.

Логічний - вивчення процесів в їх логічній послідовності, від простого до складного. Логічний метод ґрунтується на дослідженні еволюції концепцій чи теорії, без достатнього урахування їхнього зв'язку з іншими теоріями та з історичними умовами.

Системний - пошук спроб зрозуміти й відобразити функціонування економічної системи, що базується на ринкових або державних механізмах регулювання економіки. Аналізуючи конкретні економічні процеси та явища, відображаючи їх в теоретичних концепціях, даний метод дозволяє, ураховуючи постійний розвиток, передбачити наслідки конкретної економічної політики.

Періодизаціямекономічної історії.

З часу виникнення історії господарства як науки були різні спроби її періодизації. Наприклад, російський історик-економіст Л.І. Мечников в основу періодизації поклав географічний фактор (водні шляхи сполучення), німецький економіст Б.Гільдебранд застосував для цього історію грошей, американець Є. Хентінгтон – клімат, англієць А.Тойнбі – культуру, релігію тощо. Існував і формаційний підхід до періодизації історії, розвинутий марксистсько-ленінською теорією. В його основу покладена ідея виникнення, розвитку і зміни засобів виробництва, форм власності на засоби виробництва. Історія суспільства розглядалась як історія розвитку способів виробництва в їх хронологічній послідовності: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний.

Для вивчення даного курсу пропонується періодизація економічної історії,

заснована на загально-цивілізаційному підході.

Економічна думка зародилась у глибокій давнині і пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових теорій. Вже в первісному суспільстві люди замислювались над економічними явищами. Виникнення економічної науки пов’язують із зародженням політичної

економії, перші кроки до її формування зробили меркантилісти (ХVI – XVIIIст.), фундаментом стали роботи В.Петті, П.Буагільбера, Р.Кантільйона, учення фізіократів – Ф.Кене, А.Тюрго та інших представників класичної політекономії.

Характеристика господарського розвитку за первісної доби.

Первісна доба була найтривалішою в історії людства. Людина з’явилась понад 3 млн. років тому. Людство пройшло шлях від зародження людини як біологічного виду до сучасного фізичного типу, від первісного людського стада до родової та сусідської громад, племен та їхніх союзів, зародження державності,

виникнення на рубежі 4 – 3 тис. до н.е. стародавніх цивілізацій. Матеріальна культура первісного суспільства поділяється на кам’яний (палеоліт, мезоліт, неоліт ), бронзовий і ранній залізний віки.

Найважливіші риси первісної доби:

- перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства;

- існування роду як господарської одиниці.

Палеоліт, або давній кам’яний вік ( 3 млн. – 10 тис. років тому). Протягом його знаряддя праці еволюціонували від палки і примітивних кам’яних знарядь до мікролітів ( невеликих відщепів і пластин ). Поширилось використання кістки і рогу. Кількість типів знарядь досягла 100. Головні заняття – збиральництво, загінне полювання, рибальство. Людина навчилась видобувати вогонь. З’явились

постійні житла. Мезоліт або середній кам’яний вік. Поряд із збиральництвом і полюванням існувало рибальство вудкою. Здійснені перші спроби приручити диких тварин. Виник водний транспорт. Характерний високий рівень виготовлення мікролітів. З’явилися макроліти – кам’яні знаряддя для обробки дерева, зокрема сокири. Неоліт або новий кам’яний вік. Утверджуються різні галузі відтворюючого господарства. Складовою частиною цієї епохи був мідний вік, або енеоліт, коли відтворююче господарство стало домінуючим. Розвивалося общинне ремесло, розводили велику й дрібну худобу, використовували перший штучний матеріал – кераміку, зародилося прядіння і ткацтво, з’явився ткацький верстат. Виник наземний транспорт ( лижі, віз, сани, волокуша). Остаточно завершилося формування техніки обробки каменю.

За мідним віком настав бронзовий. Рисами його були: існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва і орного землеробства, виділення скотарських племен. Високим був рівень громадського ремесла. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного й

регіонального характеру. Залізний вік ( II – I тис. до н.е.). Основними ремісничими професіями були

ковалі, зброярі, гончарі, будівельники. Удосконалення знарядь праці, розширення виробництва їх з металу, поділ виробничої сфери на сільське господарство і ремесло, виробництво додаткового продукту створили економічні умови для виникнення держав. Перші держави утворилися на Стародавньому Сході ( Єгипет, Індія, Месопотамія ) на зламі неоліту і бронзової доби.

4.Особливості економіки східного рабства.

Історія стародавніх цивілізацій охоплювала період з IV тис. до н.е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н.е. Склалися два типи господарської організації – східне і античне рабство.

Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. У Стародавньому Єгипті. Розвивалося землеробство на високо-урожайних поливних землях долини Нилу. Тваринництво витіснило мисливство. Найважливішим господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства. Високого рівня розвитку досягла обробка каменю. На півночі Єгипту переважав розвиток тваринництва, а на півдні - землеробства, що стало причиною розвитку жвавої торгівлі. Найважливішими державами межиріччя були Шумер, Ур, Ніппур, Урук

та інші (IV – III тис. до н.е ). Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої Індії і Китаю.

У IV тис. до н.е. в долині Інду зародилося зрошуване землеробство, розвивалося тваринництво. Виникли ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовляли як з металу, так і з каменю. У II – I тис. до н.е. спостерігалося швидке піднесення економіки Індо-Ганзької долини. Високим був розвиток ремесел – ковальства, ткацтва, гончарства, ювелірні вироби. Індія включилася в обмінну торгівлю.

З’явилися купці, в тому числі лихварі. Грошовий обіг був ще малорозвинений. Рабство мало патріархальний характер. Як підсумок особливостей східного рабства можна визначити наступне:

1. Головна сфера економіки - сільське господарство - залишилась поза рабовласницьким виробництвом.

2. Раби належали в основному державі.

3. Праця рабів використовувалася непродуктивно, тобто, для обслуговування рабовласників, будівництва пірамід, каналів тощо.

4. Східне рабство не є класичним, у ньому переплітаються громадські й рабовласницькі елементи.