Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи

Філософа Іоанна Скота Еріугену (бл. 810 – бл. 877) прийнято вважати «батьком схоластики». Ірландець за походженням, отримав ґрунтовну освіту на батьківщині в одній з монастирських шкіл, де з досконало вивчали не тільки латину, але й грецьку мову. До того ж, Іоанн Скот Еріугена знав античну філософію і високо цінував Платона та Аристотеля. Проте, значна частина життя і діяльності філософа припадає на Париж, куди він був запрошений у зв’язку з тим, що король Франції онук імператора Карла Великого Карл Лисий отримав у спадщину роботи Псевдо-Діонісія, написані грецькою мовою. Виникла необхідність їхнього перекладу латинською мовою. Еріугена переклав «Ареопагітики», а також твори інших східних «отців церкви». Під впливом їх ідей був сформований світогляд ірландського мислителя, який знайшов своє втілення у оригінальних творах.

У 851 р. Еріугена написав роботу «Про божественне передвизначення», в якій доводив, що людині не може бути передвизначений рай або пекло. Адже головне, чим Бог нагородив людину, – це свобода вибору. А оскільки Бог добрий, то він передвизначає людину до вибору на користь Добра. Тому в кінцевому результаті всі, включаючи Сатану, повернуться до Бога. Робота вийшла нетрадиційною і була визнана церквою єретичною.

Але не тільки ця робота Еріугени була засуджена церквою. Головна праця Еріугени «Про розподілення природи» ще за життя автора була засуджена церквою, причому двічі. В цій роботі Еріугена виділяє чотири сходинкиприроди (буття). Перша сходинка – це природа нестворена, але така, що творить. Таким є Бог. Друга сходинка – це природа створена і разом з тим така, що творить. Таким є Божественний Розум, або Логос. Третя сходинка – це природа створена, але така, що не творить. Це чуттєвий світ, що існує у просторі і часі. І нарешті, четверта сходинка, котра є природа нестворена і така, що не творить. У Еріугени тут знову опинився Бог. Таким чином, Еріугена хотів обґрунтувати світову гармонію, в котрій з Бога все починається і ним же закінчується.

Проблема універсалій. Іоанн Скот Еріугена – прибічник філософського реалізму. Він стверджував, що чим більш загальним є поняття (універсалія), тим більш реальним є його існування у якості самостійної сутності.

Ідеї Еріугени мали значний вплив на розвиток подальшої філософської думки.

Філософський реалізм Ансельма Кентерберійського

Серед християнських мислителів ранньої схоластики найвидатнішою постаттю визнають св. Ансельма, архієпископа Кентерберійського. Ансельм (1033/1034 – 1109 рр.) народився в місті Аості, що на Півночі Італії, в родині збіднілих шляхтичів. Його мати рано померла, і він, практично не знаходив спільної мови з батьком, котрий витратив весь сімейний статок, пішов з дому в супроводі домашнього клірика.

Три роки Ансельм поневірявся містами Франції та Бургундії, поки нарешті не прийшов у монастир Ле Бек, де була створена чудова для того часу школа для навчання не тільки монахів, але і світських людей. У 1060 році Ансельм став монахом, а за три роки сам став керувати школою, де раніше навчався.

Вже за життя Ансельма порівнювали з Августином, оскільки він шукав гармонію віри і розуму. Мислення повинно підкорюватись вірі, вважав він, але віра шукає розум, вбачаючи в ньому свою опору. Особлива увага до обґрунтування розуму визначається у Ансельма головною задачею схоластики – раціональними, розумними доказами пояснити і обґрунтувати християнську віру.

Ансельм Кентерберійський працював над раціональними доказами буттяБога. У творі «Монологіон» він використовує ідею досконалості. У речах Всесвіту можна розрізняти: благо, мудрість, досконалість. Проте, світ є скінченним, отже, і якості, що властиві йому – не безумовні, а відносні. Але якщо є відносна досконалість, то має існувати і абсолютна досконалість, тобто досконалість сама по собі, а це і є Бог.

Другий доказ відомий під назвою «онтологічного доказу» (за визначенням Канта). Він викладений у роботі Ансельма «Прослогіон» і заснований, на його думку, на розумі. Ансельм стверджує, що навіть «божевільний», висловлюючи атеїстичні судження, спирається при цьому на ідею Бога як абсолютної досконалості. А з цього виходить, що, думаючи про Бога як про досконалість, ми тим самим стверджуємо його безумовне існування. Таким чином, з мислення Бога Ансельм, по суті, виводить факт його реального існування.