Термінологія та її розвиток

Уперше проблему системності термінологічної лексики порушив у своїх працях Д.Є.Лотте. Термінологія не постає відразу, а твориться самим життям упродовж тривалого історичного періоду розвитку суспільства й мови, відбиваючи процес пізнання матеріального світу й людських відносин. Саме галузеві терміносистеми відповідають суспільним потребам і нормам літературної мови, національним традиціям і принципам міжмовної уніфікації.

Термінологія належить до лексики професійної і наукової мови, яка є самостійним функціонуючим різновидом загальнонаукової мови. На відміну від загальновживаної лексики термінологія пов'язана з науковими концепціями і з предметним знанням тієї галузі, поняття якої термінується.

Однією з суттєвих особливостей термінології є те, що вона найбільше піддається свідомому творенню в процесі подальшого розвитку термінологічного фонду літературних мов, удосконалення якого дедалі набуває все більшого значення.

Під термінологією будь-якої галузі знань ми розуміємо систему термінів, що виражають сукупність специфічних понять, які розглядаються в конкретній галузі. Важливою проблемою дослідження термінології є також дефініція її основного поняття-терміна.

Неправильно думати ніби терміни з'являються тоді, коли починається наука, теоретичні знання. У всі часи будь-яка професія, будь-який вид трудової діяльності породжує свою термінологію. Деякі слова, які сприймаються як загальновживані, а отже, не термінологічні, у мові професіоналів набувають значення й функції термінів. Так, у повсякденному спілкуванні слова середовище, атмосфера, опади, ґрунт - загальновживані слова, а в мові географів і екологів - терміни.

Термін - це слово або словосполучення, яке має спеціальне значення, що виражає й формує професійне поняття й уживається в процесі пізнання й засвоєння наукових об'єктів і відношень між ними.

Термін - член конкретної термінологічної системи, тому термінологія - це не випадкова сукупність слів, а система взаємопов'язаних термінів, які позначають систему понять якоїсь галузі знань. Термін, як правило, виконує дві функції: служить назвою поняття (номінативна функція) й відображає зміст поняття. Отже, такі слова в біології, як рослина, тичинка, маточка, дерево та ін., відбивають сутність визначених понять а, наприклад, слово мати-й-мачуха, сон-трава, вікторія-регія можна зарахувати до слів номенклатури. Слова номенклатури незліченні, хоч і зв'язані з поняттями. Однак терміни для кожної науки зліченні й обов'язково пов'язані з поняттям даної науки. Таким чином, поняття як одиниця й форма мислення завжди реалізується або ж в слові, або ж в словосполученні, але не кожне слово включає в себе логічне поняття. Слово і термін корелятивні, але не тотожні.

Як утворюються терміни? При їх створенні велику роль відіграє семантична (смислова) виразність елементів терміна. Досить згадати, з якою ретельністю добирав К.Тимірязєв еквівалент дарвінівському терміну Selection. Указуючи на перевагу терміна відбір порівняно з терміном професора Рачинського підбір, К.Тимірязєв зупинявся на різних відтінках їх побутової семантики: “підбір” передбачає “упереджену мету”, відбір відрізняється чим-небудь від останніх.

Отже, дослідники акцентують увагу на основній функції терміна - здатності виражати наукове поняття, вказуючи також і на властивості терміна, які є оптимальними для його функціонування в терміносистемі, чим і відрізняється від загальновживаної лексики.

Будь-який термін уводиться в науковий текст згідно з суворими «правилами гри», про які навіть не всі вчителі й викладачі ВНЗ мають достатні уявлення. Ці правила відповідають логіці й методології науки й включають такі основні положення, як:

1) системність;

2) тенденція до однозначності в межах термінологічного поля;

3) точність;

4) відсутність експресії;

5) стилістична нейтральність;

6) науковий термін не повинен уживатися поза контекстом.

Щоб скласти поняття про предмет, людина із великої кількості властивостей і ознак предмета виділяє найбільш важливу й суттєву, без якої поняття про нього скласти не можна, і це головне знаходить відображення в терміні. Отже, у семантиці терміна існує елемент наукової оцінності поняття яке складає ядро, серцевину значення терміна. Вказати значення терміна - це визначити зміст поняття, співвіднесеного з даним терміном, виявити найбільш важливі, суттєві ознаки, які виділяються в позначуваних поняттям однорідних предметах і явищах.

Природа терміна як особливого виду мовного знака передбачає однозначну відповідність між словом і поняттям, тобто симетрію плану вираження та плану змісту. Ця особливість зумовлює найсуттєвішу характеристику терміна - його однозначність.

Однозначним може бути слово або термін, але не поняття. Термін входить у визначення поняття, але визначення не зводиться до терміна.

Таким чином, стає зрозумілим, чому виникає зацікавленість у регламентації мовних процесів у галузі термінології та у здійсненні заходів щодо вдосконалення спеціальної мови. Тому вироблення принципів уточнення наукових термінів має як філософську (гносеологічну) основу, так і важливе значення для подальшого розвитку самої теорії пізнання навколишньої дійсності, що доводить: термінологія суттєво впливає не тільки на досягнення певної науки, техніки, але й на ті науки, що тільки починають формуватися. Усвідомлене вживання спеціальної лексики в комунікативному аспекті позитивно позначаються на розвитку науково-технічного процесу.

Деякі вчені, зокрема Л.Є. Азарова, А.В. Костюк вважають, що вивчення лінгвістичних питань термінології підвищує можливості пізнання загальних закономірностей розвитку мови.

Досліджуючи професійне мовлення майбутніх учителів природничого профілю, доречним буде аналіз поняття «професіоналізм».

Професіоналізми - це слова або звороти, властиві мовленню людей певної професії.

Існують різні точки зору стосовно співвідношення «професіоналізми - термінологія». Принциповим є питання про збіг класу професійної лексики з класом термінів. Якщо це один і той же мовний матеріал, то як пояснити стійку тенденцію розрізнення професійної лексики, з одного боку, і термінології, з іншого?

Розповсюджена думка дослідників, що професійна лексика і термінологія - це клас слів і словосполучень, які збігаються. У посібнику з лексикології М.Шанського відзначається, що професіоналізми позначають спеціальні поняття, продукти праці, виробничі процеси. Тому їх називають інколи спеціальними словами або спеціальними термінами.

В спеціальній термінологічній літературі питання про розрізнення цих двох понять, як правило, не виникає, навпаки, у лінгвістичній літературі, яка відстоює термін «професійна лексика», автори завжди вважають за необхідне вказати диференційні ознаки цього поняття, в першу чергу спеціально обумовлюючи його розбіжність з поняттям термінологія. Звичайно, наведені приклади говорять про те, що термінологія й професійна лексика мають значну частину спільних одиниць - слів і словосполучень. Але існують й інші трактування.

Оскільки професіоналізми вживаються на позначення спеціальних понять лише в сфері тієї чи іншої професії, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні, а отже, експресивно забарвлені синоніми до термінів.

За визначенням А.Калініна, «Різниця між терміном і професіоналізмом визначається тим, що термін - це абсолютно офіційне, прийняте й узаконене в даній науці, галузі промисловості, у сільському господарстві, техніці позначення, назва якогось поняття, а професіоналізм - напівофіційне слово, розповсюджене (найчастіше в розмовній мові) серед людей якоїсь професії, спеціальності, але не є, по суті, науковим позначенням поняття».

Серед слів-професіоналізмів можуть вживатися слова й сполучення слів, за якими суспільною практикою спілкування закріплене певне лексичне значення. До таких назв належать складні одиниці термінологічної лексики (соляна кислота, сірчана кислота, вуглекислий газ). Інколи такі назви можна розкласти на семантично повноцінні компоненти (який це газ? - вуглекислий), але смислова єдність їх полягає не в можливості розчленування, а в тому, що вони залишаються на рівні лексичних відношень, на рівні лексичної парадигматики входять до системи слів, співвіднесених з поняттями певної галузі знання.

Номенклатура (від лат. nomenclatura - перелік, список імен) - сукупність назв (номенів) конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо (на відміну від термінів, що позначають певні абстраговані поняття галузей науки). Номенклатуру становлять іменники та субстантивовані словосполучення. Номенклатура передає як систему назв об'єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об'єктів (наприклад, у географічний номенклатурі - Чорне море, Шацькі озера, ріка Десна тощо), видові назви (наприклад, у ботанічній лексиці назви дерев: береза, дуб, смерека тощо).

Як термін, номенклатура вживається у французькій мові з XVI століття, англійській - з XVIII століття. Поширився в науці у зв'язку з класифікацією рослин шведського ботаніка К. Ліннея. В українській лексикографії поняття «номенклатура» і «термінологія» розрізняється.

41.Наказ — це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов’язковий для виконання підлеглими.

Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Право підписання наказів визначається законодавством: зазвичай це право мають керівники установ, їхні перші заступники, а також деякі посадові особи відповідно до їх повноважень і компетенції. Наказ діє доти, доки не буде скасований (особою, яка його підписала, або вищою інстанцією) або поки не буде виконаний чи поки не закінчиться термін його дії, вказаний у самому наказі. Наказ не має юридичної сили та підлягає скасуванню, якщо він виданий із порушеннями встановлених правил.

Накази бувають індивідуальними й нормативними:

Індивідуальні накази пов’язані з вирішенням питань трудової діяльності конкретних осіб (заохочення й стягнення, переведення на іншу роботу тощо).

Нормативні накази — це безособові накази, які регламентують трудову діяльність усього трудового колективу чи його частини (правила внутрішнього трудового розпорядку, реорганізація структурних підрозділів тощо).

Розрізняють два види наказів:

— за особовим складом;

— з питань основної діяльності.

Накази щодо особового складу (це, як правило, індивідуальні накази) пов’язані з вирішенням питань трудової діяльності окремих працівників (зарахування на посаду, звільнення, преміювання тощо).

Накази з питань основної діяльності (нормативні накази) — це документи, які оформляють рішення керівника щодо організації роботи установи в цілому чи його структурних підрозділів (конкретні заходи щодо виконання директив вищих органів, планування роботи окремих структурних підрозділів тощо).

Реквізити:

1. Повна назва установи, де видається наказ.

2. Назва документа.

3. Дата.

4. Номер.

5. Назва (заголовок) наказу (про що наказ).

6. Текст.

7. Підпис (посада керівника, підпис, ініціали, прізвище).Текст наказу складається, як правило, з констатуючої та розпорядчої частини.

Структура тексту наказів щодо особового складу (про зарахування, звільнення, переведення, надання відпустки тощо):

1. Прізвище, ім’я, по батькові (перший раз у тексті наказу вказується повністю) особи, яка зараховується (звільняється, переводиться) на посаду.

2. Назва посади (структурного підрозділу), на яку зараховується особа (з якої на яку переводиться, з якої звільняється).

3. Дата зарахування (звільнення, переведення). Якщо в тексті вона відсутня, приймається дата підписання наказу керівником установи.

4. На яких умовах (за контрактом, на постійну чи тимчасову роботу, на який термін, за сумісництвом тощо).

5. Особливі умови (скорочений робочий день, неповний робочий тиждень, матеріальна відповідальність тощо).

6. Форма оплати праці (відповідно до штатного розкладу, погодинна тощо).

У таких наказах після тексту обов’язково вказується підстава:

1. Для зарахування на посаду — заява особи, яка зараховується на посаду, згода керівника структурного підрозділу тощо.

2. Для звільнення з посади — заява особи, яку звільняють (за власним бажанням, у зв’язку з виходом на пенсію, ліквідація, реорганізація установи тощо з посиланням на відповідні статті КЗпП чи/та інші закони).

3. Для переведення з, однієї посади на іншу — заява особи, яку переводять, або відповідні статті КЗпП тощо.

4. Особа, яка зараховується на посаду (звільняється, переводиться), має ознайомитися зі змістом наказу, розписатися в оригіналі й зазначити дату ознайомлення з документом.

 42.Трудова угода укладається між організацією й людиною, яка не працює в цій організації. Коли в організації чи установі бракує фахівців з певної галузі, вона залучає для виконання деяких видів робіт працівників з інших установ.

Трудова угода містить такі реквізити:

1. назву документа;
2. дату й місце його складання;
3. перелік сторін, що уклали угоду;
4. зміст угоди із зазначенням обов'язків виконавця і замовника;
5. юридичні адреси сторін;
6. підписи сторін;
7. печатку підприємства або організації.

Трудова угода складається у кількох примірниках, один — виконавцеві, інші зберігаються у справах організації-замовника.