Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Присвійні займенники в документах

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 8Следующая ⇒

 

1. Присвійні прикметники в родовому і давальному відмінках мають форми: мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. Формимойого, твойого, мойому, твойому властиві розмовному стилю.

2. Присвійні займенники в місцевому відмінку мають тільки нормативні форми: на моїм – на моєму, на твоїм – на твоєму, на їхнім – на їхньому, на вашім – на вашому.

3. Для уникнення зайвого паралелізму, у діловому мовленні вживається присвійний займенник їхній, а не (їх)(він – вони): їх обладнання – їхнє обладнання, надійшли їх пропозиції – надійшли їхні пропозиції.

4. Не слід зловживати займенником свій, бо він, як правило, дублює вже наявне в тексті слово: Петренко І. П. Не справився зі своїми обов'язками диспетчера. Він своїми руками відремонтуав свою машину – він власноруч відремонтував особисту машину.

5. Уникати двозначності при використанні присвійного займенника свій: Директор попросив присутніх прокоментувати свої пропозиції - Директор запропонував присутнім прокоментувати їхні пропозиції.

35. Числівник - це частина мови, яка означає абстрактно-математичну кількість або точно визначену кількість предметів при лічбі (25 кілограмів, шестеро студентів, три заяви, сім представників). В усіх стилях сучасної української літературної мови числівники вживаються по-різному. На письмі кількісні числівники, як правило, записуються цифрами. У ділових паперах доводиться мати справу зі значною кількістю числових назв. Вони вимагають спеціального оформлення.

При складанні документів слід враховувати такі правила запису цифрової інформації:
1. Прості кількісні числівники, які називають однозначне число (без вказівки на одиниці виміру), записується словом, а не цифрою: (сім'я у складі трьох осіб, студентів повинно бути не більше чотирьох, між трьома фірмами укладено договір).
2. Простий числівник на позначення часових меж записується словом (за два місяці до закінчення терміну дії контракту, випробування повинні тривати два-чотири місяці).
3. Якщо простий числівник супроводжується найменуванням одиниць виміру, він записується цифрою (продано 10 центнерів цукру, відведена ділянка розміром 40 га).
4. Складні й складені числівники записуються цифрами, крім таких випадків, коли ними починається речення (На заняттях були присутні 25 студентів і Двадцять п'ять студентів були присутні на заняттях. Надіслано 128 підручників і Сто двадцять вісім підручників було надіслано).
5. Цілі числа, які виражаються кількома знаками, і оформлюються за допомогою пропусків. Місце пропусків залежить від системи обчислення (при десятковій - кожен четвертий знак: 50 000 т (50 тис. т), 976 000 - 976 тис.).
6. Порядковий числівник, що передається арабськими цифрами, вводиться в текст з відмінковими закінченнями (по 3-му класу точності, телевізори 5-го покоління). 7. При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться лише один раз (вироби 3, 4 і 5-го сортів, працівники І, 2, 3-го цехів).
8. Деякі порядкові числівники для розрізнення серед інших позначень пишуться в документах римськими цифрами, але вже без відмінкових закінчень. Так, наприклад, подекуди записують порядкові номери місяців, кварталів та ін.( V місяць, III квартал).
9. Складні слова, перша частина яких - цифрове позначення, можуть писатися в документації комбіновано: 40-процентний - 40%, 100-кілометровий - 100 км, 5-міліметровий - 5мм).
10. Грошова сума записується спочатку цифрами, а в дужках - словами, наприклад: в розмірі 35 500 (тридцять п'ять тисяч п'ятсот) грн.
11. Навчальні й фінансові роки мають такий зразок запису: у 1998/99 навчальному році.12. Запис дати в документах має такий зразок: 01.09.2000, 1 вересня 2000 року, перше вересня двохтисячного року).
13. У діловому стилі приблизна кількість відтворюється дуже обмеженою кількістю зворотів: понад, до, над, більше, менше (до вересня 2001 р.).
14. Широко вживаються дробові числівники, але в усному мовленні вони мають таку відтворюваність: а) якщо ціла величина або чисельник позначається числами два, три, чотири, то ціла величина і знаменник матимуть закінчення -і: 2 3/7-дві цілі три сьомі; 4 2/5 - чотири цілі дві п 'яті, 3 4/9 - три цілі чотири дев 'яті; б) якщо ціла величина або чисельник позначаються іншими числами, то ціла величина і знаменник матимуть закінчення - их: 15 6/7 - п 'ятнадцять цілих шість сьомих, 98 7/9 - дев 'яносто вісім цілих сім дев 'ятих.
15. Збірні числівники поєднуються: а) з іменниками чоловічого роду: четверо студентів, п 'ятеро громадян; б) з особовими займенниками ми, ви, вони: їх було восьмеро, нас було двоє. в) з множинними іменниками: двоє дверей, троє окулярів. Не сполучаються із збірними числівниками іменники на позначення високих та офіційних посад: сполучення на зразок п'ятеро президентів, троє професорів вважаються усно-розмовними.

36. Дієслово відіграє важливу граматичну, лексичну, стилістичну роль у забезпеченні чіткості, лаконічності, логічності викладу матеріалу, у дотриманні основних вимог при складанні й оформленні текстів документів, професійних текстів.

Згадаймо, щодієслово– це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан предмета як процес і виражає це значення в граматичних категоріях виду, перехідності / неперехідності, стану, способу, часу, особи, числа.

Поняття граматичної дії різноманітне: конкретна фізична дія (будувати, друкувати, писати), стан емоційної та інтелектуальної сфери (мислити, пізнавати, рахувати), фізичний і психічний стан (хвилюватися, відчувати, нездужати), ставлення (поважати, шанувати), переміщення (ходити, їхати, направляти), вияв різних відношень між предметами довколишнього світу (належати, суперечити, коштувати) тощо.

Маючи різну семантику, дієслово завжди називає дію або стан предмета, тому в мовленні пов’язується зі словами, що називають діяча, носія стану. Таке поєднання виступає предикативною основою речення, наприклад: У процесі виробництва люди створюютьблага. Економіка України перебуває в кризовому стані.

Дієслово має систему граматичних форм, а саме:

а) неозначену форму, або інфінітив (писати, відповідати, зробити);

б) власне дієслово: особові форми (працюю, працюєш, працює, працюємо і т.ін.); родові форми (створив, створила, створило);

в) дієприкметник (працюючий, мислячий, збудований);

г) дієприслівник (думаючи, стоячи, зрозумівши);

д) предикативні форми на -но, -то (сказано, прийнято).

Формальною ознакою інфінітива є суфікс-ти (-ть), після якого може вживатися суфікс -ся: читати, знати, сперечатися.

У діловому і науковому мовленні вживається неозначена форма на -ти (паралельна форма на-ть поширена в розмовному та художньому стилях).

Для інфінітива характерні такі загальнодієслівні категорії, як перехідність і неперехідність(читати доповідь – багато читати), вид(доконаний або недоконаний: готувати виступ – підготувати виступ), стан (будувати – будуватися).

Форму інфінітива доконаного виду використовують в ухвальній частині ряду документів, зокрема протоколу, наказу, розпорядження тощо, для вираження наказовості (затвердитина посаді; взяти інформацію до відома; надати матеріальну допомогу).

У реченні інфінітив може виконувати функцію будь-якого члена речення, проте найчастіше виступає в складі простого чи складеного дієслівного присудка, наприклад: Головне завдання – всією діяльністю заслужити та виправдати довіру клієнтів (присудок).Працювати в команді є однією з вимог до банківського працівника (підмет). Самоповага, впевненість у собі, віра в свої сили пов’язані з бажанням досягти мети (означення).Просимо перерахувати дану суму на наш рахунок (додаток). Комісія прибула перевіритистан справ на виробництві (обставина мети).

При вивченні особових дієслів потрібно звернути увагу на категорію способу, що виражає відношення дії до дійсності. Пропонуємо основні правила вживання способових форм у текстах ділових документів та в усному діловому мовленні:

1. У творенні форм наказового способу не вживається допоміжне слово давайте. Вирази типу давайте проголосуємо, давайте привітаємо не є нормативними.

2. Вживаючи форми наказового способу, варто враховувати ситуацію спілкування, зважати на норми мовленнєвого етикету: паралельно із дієсловами наказового способу можна вживати варіантні описові звороти або слова, що пом’якшують категоричність наказу, наприклад:пробачте (пробачте, будь ласка; прошу пробачення); заходьте (прошу заходити).

3. В усному діловому мовленні трапляються випадки, коли форма одного способу вживається у значенні іншого:

– форми дійсного способу вживаються у значенні наказового за умови, коли наказ не викликає будь-яких заперечень (Ви виконаєте доручення і повідомите про результати);

– форми умовного способу вживаються у значенні наказового з цією ж метою (Чи непоновити б нам ділові відносини з фірмою…?);

– форми наказового способу вживаються у значенні умовного (Зверніться ви вчасно по допомогу – збитків можна було б уникнути);

– форминаказового способу вживаються у значенні дійсного, коли йдеться про несподівану минулу дію (А ми візьми і зроби);

– інфінітив у значенні наказового способу вживають для підкреслення категоричності наказу (Виконати терміново).

Категорія часу виражає відношення дії до моменту мовлення про неї.

У діловому мовленні поширені дієслова теперішнього часу із значенням позачасовості – теперішній постійний, виражені формами 1-ої особи множини, 3-ої особи однини та множини (вважаємо за доцільне звернутися до…; рівень інфляції становить…; банк впроваджуєнові форми роботи з клієнтами; допускають до участі в конкурсі осіб…).

Часто у професійному мовленні спостерігаються явища вживання форм одного часу в значенні іншого:

1) форми теперішнього часу вживаються у значенні майбутнього, якщо треба підкреслити обов’язковість виконання дії: Нарада розпочинається об 11 годині;

2) форми теперішнього часу – у значенні минулого з метою пожвавлення розповіді, надання їй більшої виразності: Автор статті порушуєпитання реформування економіки;

3) форми минулого часу – у значенні майбутнього, називаючи дії, що обов’язково відбудуться:Ви залишаєтесь на своїх місцях, працюєте, а ми пішли;

Категорія особи виражає відношення дії та її суб’єкта до мовця. Суб’єктом дії може бути сам мовець, його співрозмовник або особа, яка участі в розмові не бере. У граматиці виконавцем дії, носієм її може бути будь-яке слово з предметним значенням.

Особові форми можуть втрачати особове значення і переходити в безособові дієслова – дієслова, які називають дію саму по собі, без участі діяча. Безособові дієслова співзвучні з особовими дієсловами у формі третьої особи однини та середнього роду минулого часу і виражають значення: явище природи (світає, похолодало); стан людини (морозить, не сидиться, хочеться); міра наявності (не вистачає, бракує).

Безособові дієслова не змінюються ні за особами, ні за родами, ні за числами.

У діловому мовленні використання безособових дієслів допомагає звернути увагу на дію, яка формує структурно-граматичне і змістове ціле (Вам бракуєдосвіду; Нам не вистачаєспеціалістів у цій галузі).

У текстах ділового спрямування (інструкції, статути тощо) часто використовують безособові дієслова, утворені від особових за допомогою постфікса –ся, з метою констатації факту (не дозволяється, забороняється, не допускається).

Категорія стану –дієслівна категорія, яка виражає відношеннядії до суб’єкта та об’єкта одночасно.

Залежно від характеру відношень між суб’єктом та об’єктом категорія стану знаходить свій вияв у таких його різновидах: активного, пасивного та зворотного.

Дієслова активного стану означають дію суб’єкта-підмета, спрямовану на об’єкт-додаток, виражений формою знахідного відмінка без прийменника або родового відмінка при вживанні дієслова з часткою нечи зі значенням частини від цілого (Банк проводить валютні операції – зн.в. Банк не проводить валютних операцій – род. в., Треба купити палива – род. в.).

Активний стан вживається, коли потрібно виділити суб’єкт дії. Іноді реальний суб’єкт мислиться неозначено (Розрізняють два види власності: приватну та суспільну. Процес виробництва і нагромадження засобів виробництва називають інвестуванням).

Активний стан широко вживається у розпорядницькій документації. Він є обов’язковим у заявах громадян і виправданим у тих випадках, коли треба вказувати винуватця порушення професійної або адміністративної етики. Уживання активного стану додає принциповий тон критиці (Механік заводу Р.І. Гаврилов грубо порушив техніку безпеки).

Дієслова пасивного стануозначають дію, спрямовану на об’єкт, який виступає в реченні підметом, а реальний виконавець дії виражений додатком в орудному відмінку (Доповідьготуєтьсястудентом. Нормативи встановлюютьсябанком). Використання дієслів пасивного стану пов’язано з потребою акцентувати увагу не на дії, а на об’єкті. У реченні з дієсловом пасивного стану виконавець дії може й не називатися, якщо факт здійснення дії має більше значення, ніж вказівка на осіб, що вчинили дію (Оплатагарантується.Наказвиконується).

Окрему групу становлять дієслова зворотного стану, в яких суб’єкт дії одночасно є і об’єктом (змагатися, листуватися, радитися, сперечатися).

Дієприкметник –неособова форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією, яку здійснює сам предмет (активні дієприкметники) або зумовлену дією іншого предмета (пасивні дієприкметники): читаючий – прочитаний; виконуючий – виконаний.

У сучасній українській діловій мові вживання активних дієприкметників теперішнього часу обмежене.

Часто вживаються в науковому та діловому стилях пасивні дієприкметники. Вони використовуються для лаконічного вираження думки, ними часто замінюють підрядні речення.

Виступаючи в ролі означення, пасивні дієприкметники уточнюють, конкретизують зміст означуваного слова (Усі кінцеві продукти, виготовленісуспільством за певний час, утворюють валовий внутрішній продукт).

Активні дієприкметники минулого часу та пасивні дієприкметники без обмежень використовуються у професійному мовленні (зміцніла економіка, збанкрутіле підприємство,гарантований дохід, обмежена відповідальність, регульовані ціни, очікувана інфляція, незавершене виробництво, відкрите товариство).

При творенні пасивних дієприкметників перед суфіксом -ен в основі дієприкметника відбуваються чергування приголосних:

зберегти – збережений; знизити – знижений;

оголосити – оголошений; оплатити – оплачений;

узгодити – узгоджений; очистити – очищений;

зробити – зроблений; купити – куплений;

повідомити – повідомлений.

Дієприкметники творяться лише від дієслів, які вживаються без суфікса -ся.

Дієприкметники активно переходять у прикметники, втрачаючи при цьому ознаки дієслова й набуваючи здатності виражати звичайну (не за дією) ознаку предмета (відомий, знайомий, невмирущий, цілющий).

Дієприкметники можуть втрачати ознаки дієслова і прикметника та переходити в іменники (черговий, уповноважений, поранений, вчений, трудящі).

Дієприслівник – незмінна дієслівна форма, яка, пояснюючи основну дію, виражену дієсловом, називає додаткову дію. Дієприслівник недоконаного виду означає таку другорядну, одночасну з основною (розмірковував читаючи).

Дієприслівник доконаного виду означає таку другорядну дію, яка відбулася чи відбудеться раніше від основної (прочитавши, зробив висновки).

До прислівникових ознак дієприслівника належить його незмінність, синтаксична роль обставини і те, що він пов’язується з основним дієсловом синтаксичним зв’язком прилягання. У реченні дієприслівник виступає у ролі обставини часу, мети, причини, умови, способу дії (Підбиваючи підсумки наради, необхідно узагальнити все сказане, сформулювати висновки, визначити завдання на майбутнє – обставина часу; Людина, будучирушійною силою всіх факторів виробництва, виступає головним творцем матеріальних і духовних багатств суспільства – обставина умови).

Дієприслівники іноді втрачають ознаки дієслова і набувають значення прислівників (Зал вітав делегацію стоячи).

Обов’язковою умовою вживання дієприслівника є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, повинні здійснюватися однією особою. Тому граматично неправомірною є побудова речення типу: Виступаючи, директором порушена злободенна тема.

Правильно буде побудувати речення так: Виступаючи, директор торкнувся злободенної теми.

Дієприслівником (дієприслівниковим зворотом) можна передавати різні етичні моменти (наприклад, зацікавленість у якнайшвидшому завершенні роботи) і сформулювати причини, що стали підставою для ухвалення управлінського рішення. У діловому мовленні дієприслівникові звороти вживаються з метою скорочення тексту і ставляться на початку речення:

Враховуючи …

Вважаючи …

Беручи до уваги …

Зважаючи на …

Предикативні форми на -но, -то –незмінні форми дієслова, які широко вживаються в українській мові і виступають головним членом (присудком) у безособових реченнях.

Використовують форми на -но, -то замість пасивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці (Постанову прийнято одноголосно, а не Постанова прийнята одноголосно. Запрошення розіслано вчасно замість Запрошення розіслані вчасно

 

37. Порядок слів у реченні вільний, тобто члени речення мають свого постійного, фіксованого місця. Але один порядок слів ми сприймаємо як звичайний, природний, інший — незвичайний.
Природний порядок слів називається прямим, інший непрямим, або інверсією.
При прямому порядку слів у реченні, як правило:

а) першим стоїть підмет, другим — присудок: Погідне блакитне небо дихало на землю теплом (М. Коцюбинський);
б) прямий додаток стоїть після присудка: Я ніколи не шукав свого щастя під чужими небесами (М. Івасюк);
в) узгоджене означення стоїть перед означуваним словом: вставала тоді в дитячій уяві слава бойових козацьких походів, оживали грізні січі, що колись точилися на цій землі (І. Цюпа);
г) неузгоджене означення стоїть після означуваного слова: Тимко топтався попереду і ніяк не міг знайти клямку від дверей (Григорій Тютюнник);
г) обставини способу дії, міри й ступеня стоять перед при­судком: У вікна знову стрепетом б'ється пісня, і від неї тихо бринять нижні шибки (М. Стельмах).
Звичайно ж у простому реченні на початку ставиться відо­ме (тема), під кінець — нове, невідоме (рема). Відомим може бути й те, про що йшлося в попередньому реченні, і те, що само собою зрозуміле із життєвого досвіду, із ситуації.
Наприклад, у реченнях із казки Жили собі дід та баба. 1 була у них курочка ряба. Знесла курочка яєчко, та не простеє, а золотеє загальновідоме скрізь винесено на початок реченння, а найважливіше (нова інформація) поставлено в його кінець.
В усній мові найважливіше слово в реченні можна виділити наголосом. Такий наголос називається логічним.
Наприклад, повідомлення Завтра відбудеться засідання ре­візійної комісії, якщо наголосити перше слово, вказуватиме насамперед на час; якщо наголосити слово відбудеться, озна­чатиме, що мовляв, не треба сумніватися в реальності цього заходу і т. д.
Таким чином, для чіткого висловлення думки має значення не тільки правильний добір слів, а й правильна розстановка їх, правильне наголошування потрібного слова.
У випадку непрямого порядку слів (інверсії) основний зміст речення зберігається, але з'являються додаткові змістові відтінки, підсилюється виразність слів. Непрямий порядок слів використовується в художньому та розмовному стилях для виділення змістової значущості тих чи інших слів у реченні або для надання фразі особливого стилістичного забарвлення.   

                            Інфінітив та інфінітивні конструкції

Сучасна синтаксична наука вирізняється лінгвістичними дослідженнями не лише речення як цілісного утворення але й окремих синтаксичних одиниць, притаманних тій чи іншій мові та ін., які відображають своєрідність поверхневої репрезентації глибинних пропозиційних структур. Завдання таких досліджень полягає в комплексному вивченні синтаксичних одиниць з позицій аналізу їхньої форми, змісту та функціонування

Для англістики особливий інтерес становлять синтаксичні структури вторинної предикації (далі СВП), які не мають безпосереднього аналогу в українській мові [25, c.3]. До них належать структури, що традиційно іменуються складний додаток/ об’єктний предикативний інфінітивний зворот або об’єктний відмінок з інфінітивом (Соmplex Object), складний підмет/ суб’єктний предикативний інфінітивний зворот або називний відмінок з інфінітивом (Complex Subject), інфінітивна конструкція з прийменником for (For-to-Infinitive Construction), абсолютна конструкція (Absolute Construction), сполучникова інфінітивна конструкція (Conjunctive Infinitive Phrases) і герундіальна предикативна конструкція (Gerundial Predicative Construction). Усі названі одиниці мають різне граматичне оформлення, проте характеризуються такою спільною рисою, як неузгодженість суб'єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі

Основним змістом комунікації як специфічної форми взаємодії людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності є передача інформації за допомогою мови й інших знакових систем внаслідок чого неминуче виникає питання про співвідношення одиниць інформації й одиниць мови Відповідаючи на дане запитання, автори “Комунікативної граматики російської мови” приймають у якості допущення положення про те, що одиниця інформації знаходить вираження у предикативній одиниці, і далі, аналізуючи різні явища “ускладнення” інформативної й граматичної структур речення, дійшли таких висновків, що іноді термінологічно протиставляють поліпредикативності складного речення поліпропозитивність простого ускладненого. Але оскільки під пропозицією розуміється одиниця, що за змістом відповідає повідомленню, вона не може не бути предикативною

Предикація у словнику О. С. Лохманової визначається як віднесення даного змісту, даного предмета думки до дійсності, здійснюване в реченні (на відміну від словосполучення)

В “Лінгвістичному енциклопедичному словнику” предикація визначається як акт з'єднання двох незалежних предметів думки, виражених самостійними словами, для того щоб відбити “стан речей”, подію або ситуацію дійсності, і тим самим предикація представляється як акт створення пропозиції

У “Логічному словнику: ДЕФОРТ” відзначається, що відповідно до сучасних семантичних уявлень будь-який предикат не тільки вказує на ту або іншу властивість або відношення, але й на особливе бінарне логічне відношення, і, відповідно, будь-який предикат розділяється на властиво логічний предикат, що позначає конкретну властивість або відношення, і логічний оператор “<=”, що позначає відношення предикації. Відношення ж предикації, за словником, є відношенням між індивідним концептом і предикатним концептом деякого судження. Іншими словами, предикація – є логічна операція приписування встановленої і відібраної мислячим суб'єктом конкретної властивості або відношення абстрактному предмету

За своєю природою кожне предикативне утворення має декілька центрів. Вони складаються з більш ніж одного граматичного елемента (морфем або слів), кожен з яких несе частину змісту, що співвідноситься з центром Цікавим феноменом складних предикатів є їх дуалістична лексико - фразова природа, присутня у всіх мовах

В англістиці проведено ряд досліджень, в яких комплексно розглядалися граматична сутність і функціонування структур вторинної предикації СВП вивчали у межах простого речення , як предикативні словосполучення , предикативні комплекси тощо. Актуальним є визначення як структурних, так і функціональних характеристик цих синтаксичних одиниць та побудова їхніх формальних моделей, оскільки потреба сучасного мовознавства у дослідженні складних синтаксичних структур у ракурсі їхнього формально-граматичного моделювання з метою застосування таких напрацювань в автоматичних/автоматизованих системах, що опрацьовують текстові дані, зростає разом з необхідністю в обміні мовною інформацією

Зауважимо, що будь-яка структура вторинної предикації (СВП) функціонує лише в межах речення, тобто за наявності структури первинної предикації [44, c. 75]. Найзагальніша структурна (схематична) модель речення із СВП матиме такий вигляд: S1 + Р1 + S2 + Р2 (+ complements), де:

Віддієслівний іменник (також девербатів) в ряді флективних мов, включаючи російський, - іменник, утворене безпосередньо від дієслова. Приклади: ходіння (відходити), поїдання (від поїдати).

За багатьма семантичним і синтаксичним властивостям віддієслівний іменник близько до Герунда (хоча вважається, що, скажімо, в російською мовою герундія немає).

Від однієї дієслівної основи можливе утворення двох видів віддієслівних іменників: девербатіва імені дії - лат. nomen actionis (Сівба, перетворення, порятунок) та імені дійової особи або відправника дії - лат. nomen agentis (Сіяч, перетворювач, рятувальник).

У німецькій мові існують два види віддієслівних іменників: субстантівірованних інфінітив, або "ім'я процесу" (приклади: sein - das Sein, schwimmen - das Schwimmen тощо) і "ім'я результату" на-ung. Від більшості дієслів можуть утворюватися як перша, так і друга форма; від "статичних" за змістом дієслів зазвичай утворюється тільки перша, від "динамічних" можуть утворюватися обидві форми (перша має більш абстрактний сенс).

Стосовно до східних мов віддієслівний іменник традиційно іменується "Масдар" ( араб. مصدر ). Він є джерелом словотворення на думку вчених басрійской школи морфології. Аргументують вони це тим, що він вказує лише на певне поняття або стан. Він простіше і елементарніше дієслова, який обтяжений зв'язком з часом і особою діяча. Наприклад: شكر غفران "подяка" - "ШуКРун" (поняття не пов'язано ні з часом, ні з діячем), "прощення" - ГуФРаанун (теж немає навіть натяку на відповідь до питань: "коли?" І "хто?")

38. Поняття про вставні слова і словосполучення

Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.

В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам - краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.

Зв'язок із реченням у вставних конструкціях здійснюється за допомогою інтонації, яка залежить від інтонації всього речення. І якщо простежити, як конкретно виявляє себе кожна складова частина інтонації в різних позиціях вставних конструкцій, зокрема мелодична лінія, висота голосу, час звучання, сила вимови, характеристика пауз, то виходить, що вставні конструкції вимовляються в тісній єдності ч основним реченням і не виділяються ні рухом основного тону, ні інтенсивністю, ні паузами. Тільки на початку речення можна помітити висхідний напрям руху основного тону у вставних словах та виший частотний рівень, а також більшу інтенсивність вимови порівняно з усім реченням: "Отже, почалися сільські весілля, думалось їй" (Є. Гуцало). Якщо вставні конструкції розміщені в середині речення, то пауза спостерігається тільки після них, а не з обох боків: "Зміни на краще, можна сказати, відбулися на моїх очах" (журн.).

Крім того, вставні конструкції приєднуються до речення без сполучників або за допомогою сполучників сурядності та підрядності. З сурядних найчастіше вживаються і, а, з підрядних - як: "Сталевий трос двічі обривався, доки, нарешті, вдалося зірвати з місця примерзлий до землі газик і витягти його на грейдер" (О. Гончар); "І справді, оптимізм - невід'ємна риса трудового народу..." (М. Рильський); "А хіба менш важливе значення мас суворе дотримання ощадливих режимів застосування пестицидів? Щороку ми, як правило, використовуймо їх велику кількість" (журн.).

Вставні конструкції в сучасному мовознавстві піддаються класифікаціям ч річних боків. Найважливіші з них - за складом компонентів і за семантикою. Інші класифікації сполучаються з цими двома. За складом, наприклад, розглядаються вставні слова, словосполучення і речення у зв'язках з вираженням компонентів різними частинами мови та частками. Семантичний поділ на групи поєднується з різними способами оформлення думки. офіційний діловий мовлення словосполучення

За складом виділяються вставні слова, словосполучення і речення. У ролі вставних слів найчастіше виступають модальні слова: мабуть, певно, безперечно, можливо, безсумнівно та ін. Більшість із них співвідноситься з прислівниками: звичайно, нарешті, власне, імовірно, взагалі, навпаки тощо. Або просто прислівники, утворені від інших частин мови, у тексті стають вставними словами: по-моєму, по-твоєму, по-перше, по-друге, по-двадцяте, зрештою, наприклад, без сумніву, по суті (прислівникові сполучення) та ін.

Прислівникові і співвідносні з ними модальні слова в ролі вставних слів розрізняються лише в контексті: прислівник пояснює переважно дієслово, виражаючи спосіб дії, а модальне слово вказує на ступінь вірогідності, який характеризує все речення.

Деякі дієслова також можуть виконувати роль вставних слів, граматично відриваючись від інших слів у реченні (даруйте, дозвольте, бачу, може, розуміється, знаєте, чуєте, буває тощо).

Деякі сполучники, частки відіграють роль вставних слів: проте, однак, власне, мовляв, мов (рідко), отже, втім тощо. Слова однак і проте бувають вставними і надають значення модальної протиставності тільки тоді, коли вони стоять у середині речення. На початку речення це звичайні протиставні сполучники сурядності і після них не треба ставити кому.

У другу групу умовно можна виділити вставні словосполучення і сполучення слів: чого доброго, коротше кажучи, кажучи відверто, з дозволу сказати, чесно кажучи, з одного боку, як правило, як звичайно, як відомо, на щастя, на лихо, на диво, за словами... Словосполучення бувають вільні і фразеологічні (дієслівні та іменні). До вільних належать такі: на мою думку, сказати по правді, за словами (переказами) чиїмись тощо. До фразеологічних - в усякому разі, таким чином, власне кажучи, так би мовити, хвалити Бога (долю), пробачте на слові та ін.

Характер відношень між вставним словом і словосполученням, з одного боку, і словом речення, з яким вони пов'язані, зовсім інший, ніж у звичайному синтаксичному словосполученні при вільному сполученні слів. Тут нема граматичної злитості, семантичної єдності компонентів, які дозволяють словосполученню виконувати номінативну функцію: "Постать Джмелева як пасічника, либонь, найколоритніша на Україні" (С. Колесник). Віднесеність вставного слова либонь до присудка зумовлена метою, характером та обстановкою висловлювання в цілому, а не необхідністю семантичного розкриття присудка.

Вставними можуть бути й цілі речення, переважно односкладні - означено-, неозначено- та узагальнено-особові, безособові.




⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒






Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 292.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...