Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Декларація про принципи місцевого самоврядування в країнах СНД (1993 р.)




1.Органи місцевого самоврядування мають право на матеріально-фінансові ресурси, що відповідають їхнім повноваженням, а також достатні, щоб забезпечувати державні соціальні стандарти для населення

2. Встановлюється право представницького органу місцевого самоврядування самостійно приймати місцевий бюджет

3. Існує необхідність фінансового вирівнювання

Відсутні пункти 3,6,7 Європейської хартії про місцеве самоврядування

11. Європейська хартія про місцеве самоврядування

Європейська Хартія місцевого самоврядування була прийнята під егідою Конгресу Місцевих та Регіональних Влад Європи і була відкрита для підписання державами-членами Ради Європи 15 жовтня 1985 та набрала чинності в 1 вересня 1988 року. Вона також встановлює необхідність конституційного регулювання автономії місцевого самоврядування.

Таким чином, місцева влада повинна здійснювати управління і контролювати значну частину публічних зобов'язань в інтересах місцевого населення і під своєю відповідальністю. Принципи Хартії застосовуються до всіх видів органів місцевого самоврядування.

Зміст ХартіїХартія складається з Преамбули та трьох частин.Преамбула закріплює фундаментальні принципи Хартії, якими є: роль місцевого самоврядування в забезпеченні демократії, ефективного управління та децентралізації влади; рольмуніципальних утворень в розвитку Європи; необхідність для муніципалітетів мати широку автономію.

§ Перша частина містить основні положення щодо місцевої автономії. Зокрема, закріплюється на необхідності конституційного і законодавчого регулювання місцевого самоврядування (ст. 2), визначається поняття місцевого самоврядування (ст. 3), встановлюються принципи організації та діяльності органів місцевого самоврядування (ст.4), наприклад, наявність предметів ведення і повноважень органів місцевого самоврядування, що дозволяють останнім ефективно вирішувати питання місцевого значення.

§ Друга частина містить різні положення щодо зобов'язань держав, що підписали і ратифікували Хартію, виходячи з наміру забезпечити баланс між нормами Хартії та інституційно-юридичними особливостями держав. Хартія надає державам право не включати у внутрішнє законодавство деякі положення Хартії при наявності правового обгрунтування (ст. 12). Зазначена стаття також закріплює, що принципи місцевого самоврядування обов'язкові для всіх держав

§ Третя частина регулює процедурні питання, зміст яких, як правило, стандартно і є в наявності у всіх конвенціях Ради Європи: підписання, ратифікація та набрання чинності (ст. 15), територіальна сфера дії (ст.16), денонсація і нотифіцікація (ст.18 , 19).

Україна приєдналася до Європейської хартії про місцеве самоврядування та ратифікувала цей акт.
У хартії дається вісім принципових положень про фінансову діяльність місцевого самоврядування:
1. Органи місцевого самоврядування мають право в межах загальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми власними засобами.
2. Фінансові засоби органів місцевого самоврядування потрібно визначати відповідно до компетенцій, передбачених Конституцією та законом.
3. Частина фінансових засобів органів місцевого самоврядування має надходити за рахунок місцевих зборів чи податків, ставки яких ці органи визначають у межах закону.
4. Фінансові системи, які забезпечують надходження фінансових засобів органів місцевого самоврядування, мають бути достатньо різноманітними і гнучкими для збереження відповідності реальним витратам при здійсненні їхніх повноважень.
5. Необхідно запроваджувати процедури фінансового вирівнювання чи еквівалентні заходи, призначені для коригування наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування, а також їхнього фінансового тягаря для захисту фінансово слабких органів місцевого самоврядування.
6. Слід відповідним чином погоджувати з органами місцевого самоврядування виділення їм перерозподілюваних коштів.
7. Субсидії, котрі надаються органам місцевого самоврядування, не можуть призначатися для фінансування певних проектів.
Органи місцевого самоврядування мають право на доступ до внутрішнього ринку позичкового капіталу.

12. Місцеві фінансові ресурси

Місцеві фінансові ресурси — це сукупність фондів грошових засобів, які створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове забезпечення соціальної сфери та місцевого господарства.

До складу місцевих фінансових ресурсів входять:

місцеві бюджети;

фінансові ресурси підприємств, організацій та установ комунальної форми власності.

Формування місцевих фінансових ресурсів відбувається з участю централізованих та децентралізованих фондів грошових засобів.

Місцеві фінансові ресурси складаються:
- дотації та інші види фінансової допомоги: дотації — це трансферні ресурси, що передаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня місцевим бюджетам нижчого адміністративного рівня безповоротно для збалансування їхніх доходів і витрат і не може мати цільового призначення; субсидії — це трансферні ресурси, що надаються з державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових витрат; субвенції - трансферні ресурси, що передаються з Державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових витрат і які підлягають обов’язковому поверненню у випадку нецільового використання; Бюджетні позички, надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам для покриття тимчасових касових розривів у процесі виконання бюджету, вони підлягають поверненню протягом поточного бюджетного року.
- Децентралізовані фонди грошових коштів: фінансові ресурси підприємств різних форм власності; прибуток одержаний від фінансово-господарської діяльності. Місцеве самоврядування може створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб’єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів відповідно до законодавства з зарахуванням їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету; фонди соціального розвитку.
- Місцевий бюджет: регулюючі доходи, відносять загальнодержавні податки, які згідно з нормативами відрахувань розподіляються між різними рівнями бюджетної системи; закріплені доходи, доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному розмірі або за єдиною часткою для всіх регіонів; додатково одержані доходи; невикористані кошти бюджету; запозичені кошти; добровільні внески юридичних та фізичних осіб; штрафи та інші надходження.

13. Сутність та складові місцевої фінансової політики + 14. Цілі, методи та інструменти місцевої фінансової політики ((((((ФАК…..короче про місцеву фін політику нічого нема….зробила просто по фін політиці)))

Фінансова політика — це визначення цілей, завдань, на вирішення яких спрямовується процес формування, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів.
В кожному регіоні країни структ. власн-ті не однакова, тому виконуючи заг. держ. фін. політику, кожен регіон знах.свої особливі методи їх проведення.
Фін.політ.держ. і місц.орг.самовряд.реаліз-ся через фін.механізм. Реалізація фін. механізму здійсн-ся районними фін.управл., районними відділ. держ. казначейства, податк. інспекції та ін., які форм-ся на рівні місцев.орг.самоуправлін.
Основні складові фінансової політики держави такі.

1. Бюджетна політика — діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави. Бюджетна політика виражається у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів та використанні їх на різні потреби держави (включно 8 податками і податковими пільгами, санкціями, бюджетними стимулами у вигляді дотацій та субвенцій), визначенні джерел фінансування бюджетного дефіциту, принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи тощо.

2. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення частки податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення сприяє зростанню або спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.

6. Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку. У випадку активної інвестиційної політики держава широко застосовує усі можливі прямі методи регулювання, і доволі часто сама стає безпосереднім інвестором. За реалізації пасивної інвестиційної політики максимальна свобода і самостійність суб'єктів господарювання під час формування власної інвестиційної політики лімітується державою через податкову, амортизаційну, грошово-кредитну політики, систему пільг та санкцій, які мають бути адекватними інвестиційній політиці.Фінансові методи

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання.

Процес розподілу і перерозподілу виробленого у суспільстві валового внутрішнього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування.

Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них можна виокремити такі:

— втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показники;

— забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;

— виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;

— обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;

— контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.

Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.

Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.

Фінансове планування включає:

— фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);

— поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);

— оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць)..

15. Регіональні програми соціально-економічного розвитку

Регіональні програми соціально-економічного розвитку
Кожен регіон займає певне місце в системі суспільного розподілу праці і повинен бути спрямований на реалізацію загальнодержавної стратегії розвитку.
Можливо, такий шлях побудови державних програм економічного розвитку представляється більш складним, але витрати часу та коштів компенсуються відкриваються можливостями найбільш повного використання кваліфікованих кадрів на місцях, ресурсів регіону, вдосконалення галузіЄвою структури економіки на регіональному і, як наслідок, на загальнодержавному рівні. Завдяки розробці індивідуальних програм окремих суб'єктів та їх подальшої інтеграції в загальнодержавні з'являється також реальна можливість більш широкого та детального інформаційного охоплення склавшишейся ситуації, отримання переваг чіткої та взаємопов'язаними системи державного програмування.
Розробка регіонального аспекту в ході державного програмування повинна включати шість етапів:
1-й етап: визначається базовий ресурсний потенціал, сформований підвпливом як природно-кліматичних факторів, так і в результаті проведених політичних, соціальних та економічних перетворень. Розглядаються дані про природних, трудових, інвестиційних
ресурсах, а також інноваційний потенціал аналізованого суб'єкта.
2-й етап: виділенняются пріоритетні галузі регіону, складові його спеціалізацію, розглядається їх місце і роль у соціально-економічному розвитку на регіональному та загальнодержавному рівнях.
3-й етап: аналізується рівень розвитку галузей спеціалізації, їх частка в експортно-імпортних операціях, численность зайнятого працездатного населення, вплив на соціально-економічний стан регіону і формування його ринкової інфраструктури.
4-й етап: у випадку якщо галузь спеціалізації не є єдиною, але в ній зайнято близько 50% усіх трудових ресурсів регіону, доцільно р.азработать програму підтримки галузі у фінансовій і науково-технічній області, а у випадку вузької спеціалізації економічно важливо розвивати інші напрямки галузевої структури, що дозволить не тільки розширити можливості регіону, а й уникнути структурної кризи, тотальної безробіття і, кадо результат, падіння соціально-економічного рівня суб'єкта.
5-й етап: на основі обробки отриманих на попередніх етапах даних розробляється програма соціально-економічного розвитку суб'єкта в Киеве, що передбачає залучення як державних, так і приватних капіталовкладень.
6-й етап: визначаються механізм і інструментарій реалізації регіональної програми розвитку.
Підвищення привабливості регіону за рахунок реалізації внутрірегіональних програм реформування. Такі програми можуть включати проведення заходів з мінімізації бюджетних витрат і надавлену на цій основі податкових пільг найбільш вигідним інвесторам;
Оптимізація бюджетної системи регіону та його подготовка до залучення коштів на інфраструктурні проекти з допомогою інструментів грошового ринку.
Розвиток інфраструктури регіону значно підвищує його привабливість для інвесторів і створює основу для припливу в нього грошових коштів та бізнес-проектів і, як наслідок, стійкого роста доходів населення та регіонального бюджету.
Головною передумовою формування обгрунтованих програм регіонального розвитку є якісне соціально-економічне прогнозування. Економічними органами регіонів, виходячи з осмислення поточного стану і можливої зміни умовй воспроізводственних протікання процесів в економіці, розробляються прогнози галузевих показників і показників розвитку сфер економічної діяльності, проводиться змістовний аналіз орієнтирів і альтернатив розвитку народного господарства в Киеве, виявляються шляхи вирішення ключових проблем.
1 Метою програм має стати забезпечення максимально можливого в запланованому періоді підвищення добробуту населення за даних об'єктивно існуючих обмеженнях. Рівень народногодобробуту в розглянутому періоді характеризується комплексом рівнів задоволення протягом цього періоду абсолютних потреб населення.
2 Максимальний ріст добробуту населення об'єктивно обмежений поруч ресурсів та потреб, які повинні враховуватися при розробціпрограм. До них, зокрема в Киеве, відносяться: матеріальні, фінансові, трудові ресурси, наявні на початку планованого періоду; досягнутий рівень розвитку науки і техніки; ресурси на потреби загальнодержавного характеру (оборона в Киеве, охорона навколишнього середовища в Киеве, зовнішньоекономічні зв'язки і т.д.) та інші .
3 розробляються в програмному механізмі заходи плануються на кілька років, і це надає певний ступінь стабільності для господарюючих суб'єктів в умовах фінансування та інших питаннях
4 Розробка програм повинна гарантувати рівні в економічному і соціальном щодо права беруть участь регіональних суб'єктів (підприємств, організацій, регіонів), тобто має бути дотримано відповідність цілей і засобів реалізації програм економічним інтересам задіяних сторін.
5 Програмування територіального розвитку стало головною формою реаліаціі регіональної соціально-економічної політики практично всіх розвинених і країн, що розвиваються.
6 Кожен програмний механізм формально визнає завдання регіонального розвитку як спільну, узгоджену відповідальність усіх ланок управління, - але кожна ланка відіграє ту конкретнуроль, для якої у нього є кращі засоби. 7 Регіональні програми так чи інакше вписуються в систему національних пріоритетів, відбувається їх ранжування та ієрархічної вибудовування, ставляться бар'єри невтримний і безконтрольною експансії державних витрат під маркою програмуватиия.
8 розробляються програми повинні носити комплексний характер. Всі завдання в ній є шуканий і взаємозалежними. Вони не розділяються за ступенем важливості, оскільки жодна з них не може бути виключено з програми без порушення її цілісності.
9 розробляються програмирамми передбачають залучення ресурсів багатьох учасників на досягнення спільних програм економічного розвитку. Вливання ресурсів дає можливість наднаціонального та національного рівнів влади впливати на регіональний розвиток ..

16. Сутність, призначення та роль місцевих цільових фондів

Місцеві ради мають право в рамках позабюджетного фонду створювати цільові фонди (приклад фонд охорони праці на Херсонщині), при цьому місцева рада (Рада) народних депутатів затверджує положення про фонд, у якому визначає сферу його діяльності, цілі і задачі, структуру і методи формування коштів.

Крім того, у цільові позабюджетні фонди можуть направлятися штрафи, встановлені місцевою радою для стягнення, як з фізичних, так і з юридичних осіб, наприклад за утворення смітників у не встановлених місцях; сміття на вулицях, площах; забруднення навколишнього середовища транспортом, незаконне знищення зелених насаджень, клумб; порушення правил торгівлі; порушення правил паркування машин, цивільного суспільного спокою, а також використання потужних освітлювальних приладів або потужної радіоапаратури в місцях проживання громадян (сюди ж входить плата за реєстрацію всіх об’єктів підприємницької діяльності).

Разом з тим у травні 1995 р. з позабюджетних коштів виключена плата за оренду землі. Цим же рішенням дозволене використання бюджетних коштів для поповнення позабюджетних фондів.

Цільові фонди в фінансовій системі України створені в відповідності з Законом України "Про основи бюджетного влаштування і бюджетного процесу в Україні. Головна причина їхнього створення - необхідність виділення надзвичайно важливих для суспільства видатків і забезпечення їх самостійними джерелами прибутку.

Аналіз напрямків і результатів діяльності цільових фондів є актуальною задачею. Її значення в нинішній час суттєве в зв'язку з дефіцитом бюджету країни і необхідністю цілеспрямованого рішення соціальних проблем, що фінансуються за рахунок цих фондів.

Оскільки платниками внесків в цільові фонди є юридичні і фізичні (підприємці) особи, тобто споживачі соціальних гарантій, то питання сплати та розподілу грошових коштів фондів стосуються всіх громадян України, і тому виявляється їхня зацікавленість в оптимальному функціонуванні системи цільових фондів.

Політика цільових фондів не може бути абсолютно незалежною до податково-бюджетних (фіскальних) заходів. Вагання державного бюджету від його дефіциту до утворення надлишків і назад на довгострокових тимчасових інтервалах впливають на обсяг виробництва, зайнятість населення, рівень прибутків, а, отже, на поповнювання цільових фондів.










Последнее изменение этой страницы: 2018-05-31; просмотров: 263.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...