КУЛЬТУРА ІТАЛІЙСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Розвиток архітектури італійського Відродження

1. Відродження як новий художній світогляд:

• формування буржуазно-особистісних ідеалів;

• професійне мистецтво як ідеальне оформлення світського способу життя;

• формування європейських націй і національної художньої культури;

• сприйняття Італії як спадкоємиці "великого Риму".

2. Основні риси архітектури італійського Відродження:

• зміна готичних вертикальних архітектурних композицій горизонтальними;

• культивування відчуття статичності за рахунок "нашарування" один на один поверхів;

• "повернення" в архітектуру (після готики) стіни як необхідного конструктивного елементу;

• чіткість і раціональність планів, фасадів і інтер'єрів ренесансних будинків;

• квадрат, прямокутник, куб і куля як основні геометричні фігури в архітектурі Відродження.

3. Рясне використання будівельного розчину в будівництві:

• для скріплення рядів стінної кладки;

• у вигляді гладкої штукатурки;

• у вигляді декоративного сграффіто-продряпаних декількох (часто кольорових) шарів штукатурки;

• для імітації русту – грубо обтесаних каменів, з яких складають перший поверх;

• для створення статку ліпних прикрас (спочатку білих, потім тонованих і золотих).

4. Три основні періоди архітектури італійського Відродження:

• I період: 1420–1500-і роки: провідний архітектор Ф. Брунеллескі, центр — Флоренція;

• II період: 1500-і роки – середина XVI століття: провідний архітектор Д. Браманте, центр — Рим;

• III період — друга половина XVI століття: провідний архітектор Мікеланджело Буонаротті, центр — Рим.

5. Будівля Виховного будинку у Флоренції (Ф. Брунеллескі) — перша ренесансна будівля. Її цивільний, а не церковний характер. Горизонтальна композиція фасаду з легкою аркадою на колонах — найбільш популярний прийом в архітектурі Відродження.

• Спорудження Ф. Брунеллескі купола собору Санта Марія дель Фьоре (Флоренція) як відродження давньоримського будівництвосклепіння (перекриття 8-гранного обсягу барабана з діаметром 42 метри). Купол собору св. Петра, спроектований Мікеланджело.

• Остаточне складання типу міського палаццо наприкінці XV століття:

• оборонні функції палаццо;

• простота композиції, створеної могутньою рустовкою стін і чітким членуванням будівлі по горизонталі карнизами;

• створення замкнутого світу навколо внутрішнього двору палаццо.

• Остаточне відродження ордерної системи в конструкції (А. Палладіо) і в пластичному оформленні стін (Мікеланджело).

• Тісний взаємозв'язок конструкції з тектонікою в центричних будівлях італійського Відродження ("Темпьєтто" Д. Браманте, "Вілла-ротонда" А. Палладіо).

• Упорядкування ренесансного міста:

• створення симетричних площ і цілих поселень;

• активне свідоме внесення кольору вміську композицію;

• організація площ і вулиць шляхом зв'язування фасадів розташованих на них будівель (вулиця Уффіці у Флоренції, площа Сан-Марко у Венеції).

• Поява безлічі проектів ідеальних міст і навіть реальне будівництво деяких з них (Пальма Нуово за проектом В. Скамоцці).

• Формування наприкінці XVI століття двох основних архітектурних шкіл:

• римська школа (основа майбутньої архітектури бароко) — тісне переплетення скульптурної та архітектурної пластики (Мікеланджело, Віньола);

• венеціанська школа (основа майбутньої архітектури класицизму) — відродження не тільки античних ордерних форм, але й типів античних будівель (Сансовіно, Палладіо).

Європейська картина. Її особливості і побудова

1. Виникнення картини як особливого типу зображення в Італії на початку XV століття.

2. Основні відмінності картини від ікони:

• звертання ікони до внутрішнього світу віруючого, а картини – до ока;

• символізм ікони і розповідний стиль картини;

• переваги вертикальної композиції в іконі та горизонтально-глибинної в картині;

• ікона як завіса, що відокремлює світи, і картина як вікно, що з'єднує світи;

• символічний характер зображення на іконі та ілюзорність зображення на картині.

3. Шари традиційної картини:

• основа (дерево, полотно, мідна дошка);

• ґрунт для вирівнювання поверхні і захисту основи (білий левкас, червоно-коричневий болюс). Виражальні можливості ґрунту:

• барвистий шар чи барвисті шари (відображення світла від барвистих шарів різної глибини — внутрішнє і зовнішнє світло в картині);

• захисний шар (лаки й оліфи).

4. Типи фарб (за зв’язуючою речовиною) і їх основні мальовничі властивості:

• пастель (багатство зовнішнього світла, матова поверхня, м'яка лінія). Розквіт пастелі в XVIII і в другій половині XIX століття. Майстри пастелі (Шарден, Ренуар, Дега);

• акварель (прозорість шарів, свіжість і поверховість враження);

• енкаустика — восковий живопис. Розквіт енкаустики в Древній Греції;

• темпера й олійна фарба. Прозорість барвистих шарів. Проблема "старіння картини".

5. Три способи накладення фарби на основу:

• зафарбування локальними кольорами замкнутих контурів (народна культура, живопис XX століття);

• накладання шарів фарби один на інший так, щоб нижні шари просвічували крізь верхні — лесировка (живопис Нового часу до кінця XIX століття);

• накладання фарби дрібними мазками для того, щоб вони зливалися воєдино лише в сприйнятті глядача (імпресіоністи).

6. Формат картини (горизонтальний, вертикальний, круглий) і його виражальні можливості:

• Функції картинної рами — замикає простір картини і відмежовує його від площини стіни.