Принципи взаємовідносин держави і релігійних організацій

В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви визначається принципом відокремлення церкви від держави і школи від церкви.

Зміст режиму відокремлення церкви від держави характе­ризується такими особливостями: а) держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановлен­ню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не спо­відують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігій­ними організаціями; бере до відома і поважає традиції та вну­трішні настанови релігійних організацій, якщо вони не супе­речать чинному законодавству; б) держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організа­цій, не фінансує діяльності будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії; в) усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом, встановлен­ня будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віроспо­відання чи релігійної організації щодо інших не допускаєть­ся; г) релігійні організації не виконують державних функцій і мають право брати участь у громадському житті, а також ви­користовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації; ґ) релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним пар­тіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до орга­нів державної влади, не ведуть агітації або фінансування ви­борчих кампаній кандидатів до цих органів, священнослужи­телі мають право на участь у політичному житті нарівні зусіма громадянами; д) релігійна організація не повинна втру­чатись у діяльність інших релігійних організацій, у будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Стаття 6 Закону розкриває принцип відокремлення школи від церкви:

— державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їхнього ставлення до релігії;

— не допускається обмеження на ведення наукових до­сліджень, у тому числі фінансованих державою, пропаганду їх результатів або включення їх до загальноосвітніх програм за ознакою відповідності чи невідповідності положенням будь-якої релігії або атеїзму;

— громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання;

— релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього при­міщення, що їм належать або надаються у користування;

— викладачі релігійних віровчень і релігійні проповідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і по­ваги до громадян, які не сповідують релігії та до віруючих ін­ших віросповідань.

Проте режим відокремлення церкви від держави не озна­чає відсутності будь-якого контролю з боку держави за діяль­ністю релігійних організацій. Державний контроль за додер­жанням законодавства України про свободу совісті та релі­гійні організаціїздійснює Державний комітет України у справах національностей та релігій, створений Постановою Кабінету Міністрів № 1575 від 8 листопада 2006 р.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про свободу совісті та ре­лігійні організації» державний орган у справах релігій: а) на прохання релігійних організацій сприяє досягненню домовле­ності з державними органами та подає необхідну допомогу у питаннях, що потребують вирішення цих органів; б) сприяє зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними ор­ганізаціями різних віросповідань. Не втруча­ючись у внутрішньоцерковні справи, Держкомнацрелігій завжди готовий виконувати на прохання релігійних організацій посе­редницькі функції, потреба в яких за умов багаторічного між-церковного конфлікту є досить актуальною. Набули систем­ного характеру консультації голови Комітету з релігійними діячами, на яких розглядається весь спектр проблем, які непо­коять церкву, відпрацьовуються можливі варіанти їх розв'я­зання. Аналогічна робота здійснюється працівниками коміте­ту в регіонах. Своєрідним контактним полем для залагоджен­ня міжконфесійних проблем дедалі більше стає Всеукраїнсь­ка рада церков і релігійних організацій; в) здійснює реєстра­цію статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій ст. 14 закону, а також зміні доповнень до них; г) надає консультативну допомогу державним органам у застосуванні законодавства про свободу совісті та релігійні організації. Ця робота здійснюється шляхом відпрацювання юридичних механізмів, розв'язання проблем, які виникають у відносинах між державними і релігійними структурами, а
також між різними конфесіями; ґ) здійснює контакти і координаційні зв'язки з відповідними органами інших держав; д) сприяє участі релігійних організацій у міжнародних релігійних форумах, ділових контактах з міжнародними релігійними центрами й зарубіжними релігійними організація­
ми. Активізуються обміни делегаціями, поїздки на навчання,
паломництва, звичною стала практика проведення релігійних
конгресів, конференцій та семінарів за участю зарубіжних священнослужителів і проповідників; е) забезпечує релігієзнавчу експертизу за участю представників релігійних організа­цій та відповідних спеціалістів.

Одним із важливих принципів відносин держави з релігій­ними організаціями єпринцип рівного ставлення до кожної з них з боку держави.Законом встановлено, що всі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання або релігійної організації стосовно інших не до­пускається (п. 5 ст. 5 Закону).

Внутрішня сутність сучасних взаємовідносин Української держави та релігійних організацій концентровано відображе­на у принципі взаємної лояльності, який проявляється через поважні відносини між органами державної влади і конфесій­ними формуваннями. Але це не означає, що ці відносини зав­жди будуються без суперечностей і не виникає ніяких проб­лем. Інколи релігійні організації порушують чинне законодав­ство й державі доводиться вживати відповідних адекватних заходів, наприклад, у разі виникнення міжконфесійних сутичок.

У багатоконфесійному суспільстві з численним переважан­ням однієї чи кількох конфесій виникає проблема правового захисту релігійних меншин, оскільки пануюча конфесія (конфе­сії) може перешкоджати вільній діяльності малих релігійних об'єднань та релігійних груп. Таким чином, правове регулю­вання діяльності релігійних організацій забезпечує відповід­ний баланс церковно-державних відносин і дає змогу спілкува­тися церкві та державі у вирішенні соціальних питань.

Однією з найскладніших проблем є повернення церкві неза­конно відібраних у неї храмів, монастирів, інших культових приміщень та цінностей. Тут найчастіше стикаються інтереси релігій­них організацій та музейних закладів, які обстоюють право держави охороняти і робити доступними для населення деякі релігійні культурні цінності як національні пам'ятки.

Іншою не менш складною проблемою є поява різних містичних сект та нетрадиційних релігій. Нетрадиційні релігії, або неорелігії, в Україні — явище складне. Можна виокремити шість основних груп: неорієнталістські течії (наприклад, товариство Свідомості Кришни), неоязичники (РУН-віра), сцієнтистські групи («Сайєнтологічна церква»), психотерапевтичні культи (від східних війсь­ково-спортивних до системи П. Іванова), неопротестантські спільноти («Учні Христа», «Філадельфія», «Перемога» та ін­ші), теософські гуртки (послідовники Рерихів, Блаватської)1. Як бачимо, деякі з відомих нам неорелігійних угруповань не потрапляють під цю класифікацію, що свідчить про високу варіабельність новітніх релігійних угруповань.

Ряд нетрадиційних культів порушують гарантовані Конс­титуцією України права людини. Жорстка ієрархія в них, ав­торитарна структура, беззастережне підпорядкування членів організації абсолютній владі лідерів, у тому числі шляхом по­гроз, шантажу, щодобових самозвітів, примусу, суперечить загальновизнаним в суспільстві демократичним цінностям2. За висновками Інституту психології АПН України, тоталітар­ні нетрадиційні культові організації: а) примусово обмежу­ють права своїх членів на освіту, працю, використання засо­бів масової інформації; б) примушують своїх членів голодува­ти; в) обмежують час їх сну та відпочинку; г) застосовують засоби і заходи, що в комплексі зумовлюють зниження кри­тичності мислення, вольового та інтелектуального потенціалу особистості. Специфіка деструктивних культів полягає в ак­центуванні на істинності їх віровчення, різко негативному ставленні до інших релігій, що веде до міжконфесійної конф­ронтації.

Активність таких нетрадиційних вірувань є для суспільст­ва і держави значною проблемою, оскільки кожне суспільство має право оберігати те історично-культур­не середовище, в якому тільки й можуть відтворюватися на­ціональні особливості народу. Традиційні релігії є складовою і надзвичайно важливою частиною такого культурного сере­довища. Тому завдання держави та законодавця — знайти гармонійний баланс свободи і традиції. Слід відзначити й розвиток у самій церкві, а саме у православній, необновленських течій, що порушують її єд­ність, ведуть до внутрішньоцерковних суперечностей.

У процесі здійснення права на свободу совісті та віросповідання виокремлюються такі тенденції:

—плюралізація вірувань — як результат урізноманітнен­ня їх об'єктів (воно відбувається природно у результаті розвит­ку людської особистості, збагачення її духовних потреб, роз­ширення її кругозору, обізнаності, уявлень). Ця тенденція чітко простежується й в Україні, про що свідчать дані соціологіч­них досліджень стану релігійності населення, зокрема моло­ді. Так, 14 відсотків представників молодої науково-технічної інтелігенції Києва вірять у різні версії східного містицизму, у перевтілення душ тощо;

—демонополізація ролі традиційних релігій у визначенні показників моральності, «праведності» способу життя й пове­дінки особи, життєдіяльності об'єднань, груп, спільностей у встановленні критеріїв соціально-змістовного розмежування «добра» і «зла» у конкретно-історичних умовах, обставинах. Одним із проявів цієї тенденції можна вважати посилення екуменічного руху серед ряду церков. Симптоматичним є та­кож включення до складу тих моральних принципів, пропа­гувати які серед своїх прихильників погоджуються нині ке­рівники певних церков, і такої чесноти, як віротерпимість. Причому останню слід інтерпретувати як терпимість не тіль­ки до інших релігій, а й до атеїстів, до, так би мовити, нерелігійно віруючих;

—деетнізація віри (зокрема, релігійної). Особливо яскраво це спостерігається на процесах поширення нетрадиційних релігій, кількість прихильників яких збільшується серед представників різних етносів, жителів різних континентів, і Україна не є винятком щодо цього. Ця тенденція не оминає й традиційні релігії (наприклад, рух «євреї за Христа»). Тому стає все менш підставним вживання поняття «національна релігія» (і відповідно поняття «національна церква»): адже у кожній етнічно-національній спільноті є, як правило, прихи­льники різних віросповідань, а у кожній конфесії є люди різ­ного етнічного походження, і це цілком нормальне явище, на­віть щодо України, де найпоширенішими є православ'я (орга­нізаційно представлене кількома «центрами», інституціями) та греко-католицизм.

У всіх цих тенденціях знаходить прояв закономірне роз­ширення права людини на свободу віросповідання, процес, безумовно, прогресивний і гуманістичний. Він цілком відпо­відає принциповим засадам Загальної декларації прав люди­ни 1948 р. (статті 18, 19), Міжнародного пакту про громадян­ські і політичні права 1966 р. (статті 19, 27), Декларації про права осіб, які належать до національних або етнічних, ре­лігійних і мовних меншин 1992 р. (статті 2.1, 2.2, 4.2).

Таким чином, конституційно-правове регулювання свобо­ди совісті, діяльності релігійних організацій забезпечує від­повідний баланс церковно-державних відносин та створює підґрунтя для взаємодії між релігійними організаціями й державними органами у розв'язанні актуальних соціальних проблем.

Контрольні запитання

1. Розкрийте зміст поняття права особи на свободу совісті і віросповідання.

2. Які є види релігійних організацій в Україні?

3. Проаналізуйте порядок створення релігійних організацій.

4. Який правовий статус релігійних утворень?

5. Дайте характеристику принципів взаємовідносини держави і релігійних організацій.