Лекція 1. Теоретичні основи використання піших переходів як засобу фізичного виховання дітей 6-го року життя.

Сьогодні навчально-виховний процес у дошкільному навчальному закладі характеризується зростанням обсягу й інтенсивності навчально-пізнавальної діяльності дітей (Р. Стєркіна, 1996), що призводить до зниження і без того недостатнього, за оцінкою фахівців, рівня рухової активності дітей (А.Б. Лагутін, 1994; І. М. Козлов, 1996 і ін.). У зв'язку з цим пошук такої форми організації фізичного виховання, у якій на фоні високого рівня рухової активності, можна розвивати пізнавальні здібності і формувати особистість дитини, здається доцільним. Удосконалення фізичного виховання в ДНЗ, облік сучасної соціально-економічної ситуації наводить багато педагогічних колективів до необхідності більш активного застосування засобів і форм туризму (А.А. Остапець, 1995). Подібна увага до цього засобу фізичного виховання не випадкова, оскільки використання туризму дозволяє не тільки позитивно впливати на формування життєво важливих для дитини умінь і навичок, але й активізувати виховання особистості. Однак, аналіз досліджень показує, що проблема активізації педагогічного процесу за допомогою засобів туризму розглядається лише в роботі зі школярами (П.І.Істомін, 1978; В.Г.Циганков, 1985; І.Л.Беккер, 1995; С.А.Сергєєва, 1996 і ін.). Питання активізації рухового режиму з дітьми дошкільного віку в умовах природного середовища привертали увагу таких вчених (Г.В. Шалигіна, 1977; О.М. Вавілова, 1981; Т.І.Осокіна, 1984 і ін.), але дані, що стосуються застосування доступних форм туризму для фізичного розвитку і рухової підготовленості, нечисленні (М.А. Рунова, 1988; Г.В. Шалигіна, 1988; Н.І. Бочарова, 1989). Вивчення практичного досвіду виявило, що такі форми туризму, як екскурсія, прогулянка, туристична прогулянка використовуються в ДНЗ, в основному, у пізнавальних і виховних цілях, рухова діяльність з туристською спрямованістю не зайняла ще належного місця в системі фізичного виховання дошкільників.

Методологічною основою використання туризму в роботі з дошкільниками є загальнофілософські і загальнонаукові положення про безперервність і циклічність освоєння навколишнього світу; положення, розроблені в працях педагогів про фізичне виховання як фактор гармонійного розвитку особистості, про взаємозв'язок різних сторін навколишнього і виховання (В.В.Горіневський, 1928; П.Ф.Лесгафт, 1952; Ю.А. Аркін, 1967); положення, розроблені в працях психологів про роль провідних видів діяльності і спілкування (Д.Б.Ельконін, 1960; О.М.Леонтьєв, 1975), про те, що моральне виховання дитини здійснюється в процесі спільної практичної діяльності; положення, розроблені в педагогіці про провідну роль в розвитку дитини умов її життя, у першу чергу цілеспрямовано здійснюваних педагогічних впливів (М.Ю.Кистяковська, 1978; Ю.Ф.Змановський, 1995 тощо); теоретичні основи методики фізкультурної освіти (П.Ф.Лесгафт, 1952; В.М.Заціорський, 1968; Л.П.Матвєєв, 1976 тощо) і фізичного виховання дітей (Є.Г.Леві-Гориневська, 1955; А.І.Бикова, 1962; Осокіна, 1971; Д.В.Хухлаєва, 1984 тощо); праці вчених, пов’язані з розробкою питань теорії і методики туристичної діяльності (А.А.Остапець, 1985; П.І.Істомін, 1987 і ін.).

Відомо, що в зміцненні здоров'я, профілактиці захворювань дітей важливе місце займають засоби фізичної культури. Однак сформована система фізичного виховання в ДНЗ поки функціонує недостатньо ефективно (Н.Я.Михайленко, 1993; Р.Стеркіна, 1996). Аналіз літературних джерел з питань удосконалювання фізичного виховання показав різнобічність досліджуваних проблем і виявив резерви освітнього виховно-процесу в дошкільних установах (Е.С.Вільчковський, 1998; Е.Я.Степаненкова, 1973; Г.В.Шалигіна, 1977; Н.І.Бочарова, 1989; А.Б.Лагутін, 1994; Ю.К.Чернишенко, В.А.Баландін і ін., 1999; А.І.Сємєйкін, В.А.Дудар і ін., 1999). Одним з таких резервів є активізація рухової діяльності дошкільників, результативність якої можлива лише за умови ефективного використання, як традиційних форм організації фізичного виховання, так і пошуку нових (В.Н.Новохатько, 1990; А.И.Кравчук, 1990 і ін.). Таким чином, пошук різних форм занять, що активізують рухову діяльність дітей, є однієї з актуальних проблем у фізичному вихованні дошкільників.

Аналіз практичного досвіду показує, що з метою удосконалення роботи дитячого садка багато педагогічних колективів приходять до необхідності більш активного застосування засобів і форм туризму, вступу дітей у навколишній світ, природу (А.М.Низова, 1971; В.П.Спірина, 1977; А.А.Остапець, 1997). Подібна увага до цього засобу фізичного виховання не випадкова, насамперед тому, що туризм, що представляє рухову діяльність людини на відкритому повітрі, дозволяє позитивно впливати на фізичний розвиток зростаючого організму, а в цілому, на його здоров’я. Фізичний розвиток відбувається за об'єктивними законах, найважливішим з яких є використовувати відповідні закони в потрібному напрямку, тобто на основі цих законів додавати фізичному розвитку напрямок, що відповідає інтересам суспільства. Для дітей взаємодія з зовнішнім середовищем це, насамперед, взаємодія з оточуючим їх природним і соціальним середовищем, що полягає в створенні сприятливих умов для проведення занять фізичними вправами, що сприяють повноцінному фізичному розвитку. Ще Ю.А.Аркін (1967) зазначав, що в навколишньому середовищі «дитячий колектив повинен знаходити не тільки обстановку і матеріал, але повинен знаходити в ньому джерело руху, що відкрив би перед ним нові форми активності» [1, с. 212]. Відомо, що необхідною умовою нормального розвитку зростаючого організму є рухова активність дитини (А.М.Крестовніков, 1951; Н.А.Фомін, 1991). Причому, важливе значення має організація рухової активності дітей на повітрі. У зв’язку з цим, процес фізичного виховання дітей дошкільного віку повинний передбачати визначений науково-обґрунтований режим, що включає рухову діяльність в умовах зниженої температури повітря, що сприяє підвищенню стійкості організму до змін зовнішнього середовища. Високу оздоровчо-виховну цінність рухової діяльності на відкритому повітрі відзначали видні фізіологи і педагоги (В.В.Гориневський, 1928; Є.Г.Леві-Гориневська, 1955). Саме тому в багатьох наукових дослідженнях ставиться питання максимального використання ефекту раціонального поєднання природних сил природи і різноманітної рухової діяльності дітей. Метою одних досліджень було вивчення ефективності цілорічного проведення окремих форм організації фізичного виховання на повітрі (М.П.Голощокіна, 1970), інших – можливість переносу всіх організаційних форм фізичного виховання з приміщення на ділянку дитячого саду (З.І.Єрмакова, 1974), третіх – організація рухової діяльності дошкільників у природних умовах (Т.І.Осокіна, 1971; О.М.Вавілова, 1971; Г.В.Шалигіна, 1977). Результатом проведених досліджень було значне зниження випадків простудних захворювань і зменшення числа часто хворіючих дітей. На думку Ю.Ф.Змановського (1978), раціональна рухова діяльність повинна включати фізичні і розумові навантаження на сприятливому емоційному фоні, що може створюватися природним оточенням. За останні роки з'явилися дані про біохімічний аспект у механізмі впливу фізичного навантаження на регулюючі системи. Встановлено, що фізичні вправи на повітрі сприяють збільшенню продукції нейтро-пептидів – особливих речовин, що продуцируються мозком і граючих важливу роль у прояві психічних функцій, що сприятливо відбивається на настрої, поліпшенні сну, підвищенні апетиту. Ю.Ф.Змановський вважає, що ці механізми складають матеріальну основу для нормального психічного розвитку дитини. Говорячи про користь рухової діяльності на повітрі, не можна не відзначити, що різноманітні фізичні вправи, спрямовані на розвиток основних фізичних якостей, не в однаковій мірі сприяють зміцненню здоров’я. Спеціальні дослідження поставили в порядок денний, по визначенню Ю.Ф.Змановського (1988), проблему «оздоровчої цінності фізичних вправ». На думку Ю.А.Аркіна (1968), м'язові вправи бувають: а) силові, б) швидкісні, в) на витривалість. Для зміцнення здоров’я й удосконалення рухової сфери, а також загартовування дітей дошкільного віку становлять інтерес вправи на витривалість.

Ряд наукових досліджень підтвердив той факт, що розвиток витривалості забезпечує формування механізмів ефективної профілактики масових респіраторних і серцево-судинних захворювань (О.М.Вавілова, 1971; Г.В.Сендєк, 1972 і ін.). Витривалість набагато більше інших якостей пов’язана з фізичною працездатністю і тим самим зі здоров'ям людини (S.E.Stradzenberg, 1979). Аналіз наукової літератури останнього років показав, що застосування навантажень на витривалість, адекватних віковим можливостям дітей, підвищує рівень розвитку цієї якості, сприяє поліпшенню інших фізичних якостей (зокрема, швидкості, сили), позитивно впливає на фізичний розвиток, рухову підготовленість, сприяє загартовуванню організму дитини (В.Г.Фролов, 1977; М.А.Ноткіна, 1980; В.А.Гуляйкін, А.І.Кравчук, 1986; І.Г.Мальцева, 1988; Л.Ю.Дмитрієва, А.І.Кравчук, 1993; В.А.Іванов, А.Я.Райбєкас, Т.І.Терешкіна, 1998; тощо). Розвиток загальної витривалості супроводжується підвищенням функціональних можливостей різних систем організму. Цьому завданню відповідають вправи переважно циклічного характеру, які, на думку Ю.Ф.Змановського (1983), роблять сприятливі впливи на регуляцію діяльності основних фізіологічних систем. У зв’язку з цим стимулювання розвитку даної якості в дошкільні роки створює визначені передумови в підготовці дитини до школи, до більш успішного подолання навантажень, меншої стомлюваності на уроках, а отже, кращому засвоєнню знань. (В.К.Бальсевич, В.А.Запорожанов, 1987; М.С. Расін, І.Г.Мальцева, 1990). Таким чином, рухова діяльність дітей дошкільного віку, організована на відкритому повітрі підсилює оздоровчий ефект фізичних вправ, підвищує їхню рухову активність. При цьому фізичні навантаження помірної інтенсивності, до яких відносяться циклічні види рухів (ходьба, біг, ходьба на лижах), спрямовані на розвиток загальної витривалості і є оптимальними для дитячого організму. На наш погляд, цим вимогам повною мірою можуть відповідати засоби і форми туризму, доступні для дітей дошкільного віку. Але не всяку рухову діяльність дошкільників, організовану на повітрі з метою пізнання навколишнього світу і таку, що включає циклічні види рухів, можна назвати туризмом. Тому необхідно уточнити деякі основні поняття туризму, дошкільного туризму і представити його місце у фізичній культурі дошкільників в умовах ДНЗ.

2. Місце туризму в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Термін «туризм» вперше зустрічається в англійських джерелах початку 19 століття і позначає екскурсію або подорож, що закінчується поверненням до місця початку подорожі. «Туризм», за матеріалами Великої Радянської Енциклопедії, (від франц. прогулянка, поїздка), означає подорож (поїздка, похід) у вільний час, один з видів активного відпочинку. На жаль, дані поняття не є гранично ясними і не пояснюють у достатній мірі значення і сутності туризму. Однак, з даних визначень випливає, що туристична подорож включає два поняття: поїздку і похід. Поїздка – це подорож по туристсько-екскурсійному, заздалегідь розробленому маршруту з використанням транспорту. Похід – активний спосіб пересування туристів по маршруту (пішки, на лижах, човнах і т.д.). У походах поєднується виконання пізнавальних завдань з умовами похідного життя (розбивка бівуака, подолання труднощів тощо).

Термін «туризм» різними дослідниками визначається з різних його сторін і виділяються характерні риси цього поняття в їхньому інтегральному значенні (Ю.А.Штюрмер, 1970; І.Н.Пілат, 1971). Визначаючи сутність туризму у віковому аспекті, варто привести визначення шкільного туризму. Під шкільним туризмом розуміється масова позакласна форма роботи учнів по всебічному вивченню рідного краю, що вирішує виховні, пізнавальні, оздоровчі задачі й обумовлена програмно-нормативними документами (В.І.Курилова, 1988). На наш погляд, дані визначення не відповідають на запитання: що таке туризм – засіб, форма чи метод? Більш повним бачиться визначення А.А.Остапця (1985), який визначає туризм як «засіб гармонійного розвитку дітей, підлітків і юнаків, реалізоване у формі активного відпочинку і суспільно-корисної діяльності» [13, с.59]. Дане визначення вказує на те, що в туризмі повинні інтегруватися всі основні сторони виховання: моральна, трудова, фізична, естетична й ін. У теорії і практиці туризму визначені наступні його форми: прогулянки, екскурсії, походи, подорожі, заняття гуртків (секцій). Існують і такі форми як злети, туристські змагання, збори в туристських таборах. У «Інструкції з організації і проведення туристичних походів, експедицій і екскурсій (подорожей) з учнями, вихованцями і студентами» говориться, що туристичні прогулянки, походи, екскурсії відбуваються групами і формуються з учнів, вихованців і студентів, об’єднаних на добровільній основі загальними інтересами. Під туристичною прогулянкою розуміється нетривалий за часом (1-4 години) груповий вихід з активним способом пересування по території населеного пункту або в його околицях з метою відпочинку і пізнання.

Туристична екскурсія розглядається як групове відвідування одного або декількох екскурсійних об'єктів в учбово-пізнавальних цілях. Туристичний похід – це проходження групи за визначеним маршрутом активним способом пересування з пізнавальною метою, фізичного розвитку, виконання суспільно-корисної і краєзнавчої роботи в дорозі, визначених спортивно-туристських нормативів, змістовного відпочинку.

На підставі вищевикладених термінів і понять випливає висновок про те, що зміст і форми туризму для дітей дошкільного віку не можуть бути реалізовані в дитячому садку. Однак аналіз наукової літератури показав, що ще в 40-50-х роках у роботах дослідників, присвячених фізичному вихованню дітей дошкільного віку, підкреслюється значення використання прогулянок і екскурсій у найближчу природну зону для зміцнення здоров’я: підвищення опірності організму, задоволення потреби в рухах (Л. М. Михайлова, 1940). Отримані дані знайшли відображення в досвіді роботи дитячих садків з використання прогулянок на значні дистанції за різними маршрутами зі старшими дошкільниками (А.С. Колосова, 1940). У більш пізній період питання використання природного оточення для фізичного розвитку дошкільників став розглядатися трохи глибше і ширше. Поряд з оздоровчим впливом ігор і вправ у природних умовах, досліджувався їхній вплив на удосконалювання рухових функцій дітей. Даний напрямок у дослідженнях одержало поширення в роботах О.М. Вавілової (1971); Л.В. Карманової (1975); Г.В. Шалигіної (1977); Н.І. Бочарової (1989).

Варто підкреслити, що екскурсії і прогулянки, як форми організації туризму, хоча і мали поширення в ДНЗ, але не були відображені в програмних документах і методичній літературі з дошкільного виховання. Вперше в 80-х роках авторами підручника з фізичного виховання дошкільників А.В.Кенеман і Д.В.Хухлаевою вводиться поняття «прогулянка й екскурсія за межі дошкільного закладу» (1978), у перевиданні його заміняє термін «дитячий туризм» (1985). У дослідженні Г.В.Шалигиної (1977) використовується термін «прогулянки в природних умовах». Варіанти «далеких прогулянок», «турпоходів» – пропонує М.А.Рунова (1988). Т.І.Осокіна (1986) розглядає «найпростіший туризм» як прогулянки за межі ділянки в природу з метою закріплення й удосконалювання рухових навичок й умінь у природних умовах. О.М.Вавилова (1986) розкриває деякі питання організації «пішохідних і лижних прогулянок», але обґрунтування даним поняттям не дає.

Вперше з метою фізичного виховання дітей дошкільного віку дана форма роботи введена в «Методичні рекомендації» до «Програми виховання й утворення в дитячому саду» (1986) і визначається як «прогулянка й екскурсія за межі ділянки – піша і лижна». На наш погляд, доцільно уточнити поняття, що визначають сутність прогулянок і екскурсій, застосовуваних у системі дошкільного виховання. На підставі аналізу науково-методичної літератури нами виявлено: екскурсії і прогулянки передбачають перебування дітей на повітрі з метою підвищення опірності організму впливам зовнішнього середовища, задоволення потреби в рухах, а також рішення виховних і пізнавальних задач. Більш точне поняття, що визначає сутність термінів «прогулянка й екскурсія за межі дитячого садка», чи просто «пішохідна прогулянка» дано в дослідженні Н.І.Бочарової (1989). Вона вважає, що дані терміни не повною мірою відображають основне завдання – фізичне удосконалювання й оздоровлення дошкільників. Використання подібних визначень, на думку автора, буде мати потребу в уточненнях і доповненнях. Екскурсії – це прогулянки, що мають визначену освітню мету і проводяться відповідно заздалегідь наміченій тематиці. Як зазначалося раніше, термін «туризм» – широке поняття, що інтегрує в собі всі можливі способи пересування (активні і пасивні), засоби пізнання і форми організації діяльності туристів. У зв’язку з цим, вважаємо найбільш доцільним для системи дошкільного виховання термін «прогулянка-похід», запропонований Н.І.Бочаровою (1989). Оскільки «... по-перше, – він без доповнень указує на специфіку змісту і задач, розв'язуваних у процесі даної форми; по-друге – передбачає вихід дітей за межі дитячого садка; а по-третє – враховує вік дітей» [3, с. 4]. Уточнивши поняття найпростішого туризму, презентованого у формі екскурсій, прогулянок і прогулянок-походів, необхідно показати їх місце в системі фізичного виховання дошкільників. Система засобів фізичного виховання включає фізичні вправи, що представлені наступними видами: 1) гімнастикою; 2) рухливими і спортивними іграми; 3) спортивними вправами; 4) найпростішим туризмом (Д.В.Хухлаєва, 1984; Т.І.Осокіна, 1986). Зазначені фізичні вправи реалізуються в навчальній роботі, що проводиться у вигляді фізкультурних занять; фізкультурно-оздоровчій роботі в режимі дня, до неї належать: ранкова гімнастика, гімнастика після денного сну, рухливі ігри і фізичні вправи на ранковій і вечірній прогулянках, фізкультхвилинки; у самостійній руховій діяльності, що протікає під спостереженням педагога, у роботі з родиною, в активному відпочинку дошкільників, що проводиться у виді фізкультурних дозвіль, свят, днів здоров’я. Дані спеціальної літератури дають підставу затверджувати, що в даний час найпростіший туризм у системі дошкільного фізичного виховання застосовується тільки в таких формах організації як фізкультурно-оздоровча робота й активний відпочинок.

У фізкультурно-оздоровчій роботі найпростіший туризм представлений у виді ранкових і вечірніх прогулянок на території ділянки і за його межі. На думку дослідників (М.А.Рунова, 1988; Н.І.Бочарова, 1989 і ін.), організація рухової діяльності дітей у процесі прогулянок займає невелику кількість часу. Рухливі ігри, що включаються в прогулянки одноманітні по тематиці, майже відсутні ігри-естафети, спортивні вправи і вправи з використанням природних і соціальних об'єктів. У зміст екскурсій включаються рухові завдання малої інтенсивності. Рішення задач фізичного виховання в ДНЗ здійснюється у формі активного відпочинку, у якому туризм представлений пішохідними (лижними) прогулянками на значні дистанції; в днях здоров’я; естафетах, смугах перешкод туристичної тематики, фізкультурних дозвіллях і святах.

Таким чином, вивчення даних наукових досліджень і практичного досвіду показали, що застосування екскурсій, прогулянок, прогулянок-походів можуть вирішувати різні завдання: ознайомлення з природою, виховання дбайливого ставлення до неї, вивчення найближчого соціального оточення (Н.І.Пономарьова, 1983; Л.Федосєєва, 1988; Л.С.Жбанова, 1991; В.Г.Алямовська, 1993; Ю.Н.Мамонова, 1995; І.А.Водолажська, 1996; Ф.Г.Багаутдінова, 1996; Г.Скориніна, 1999 і ін.). Головна відмінність звичайних прогулянок від прогулянок-походів і туристських прогулянок полягає в цілеспрямованому розвитку фізичних якостей і у насиченій руховій активності дітей: близько 80% часу можуть складати циклічні рухи: ходьба, біг, ходьба на лижах. Головною метою всіх доступних для дошкільників форм туризму є оздоровлення дітей. З урахуванням існуючих визначень, точок зору, віку дітей і конкретних задач, які розв’язуються у процесі екскурсій, прогулянок, прогулянок-походів, ми спробували сформулювати більш точне поняття, що визначає сутність термінів «найпростіший туризм», «дошкільний туризм». Під дошкільним туризмом розуміється організована рухова діяльність дітей з метою зміцнення здоров’я і фізичного удосконалення, спрямована на пізнання навколишнього світу і здійснювана в ігровій діяльності.

На підставі вищесказаного можна зробити висновок, що в системі заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я й удосконалювання рухової сфери дошкільників важливе місце належить найпростішому туризму. Різноманіття форм туризму в ДНЗ представлено в трьох найбільш доступних для дітей дошкільного віку видах: екскурсіях, прогулянках, прогулянках-походах, здійснюваних в основному, у фізкультурно-оздоровчій роботі й активному відпочинку дітей.