ЦІННІ ПАПЕРИ ЯК ОДИН З ВИДІВ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Облігація(лат. obligates — зобов'язання) — один з найпоширеніших видів цінних паперів на пред'явника, що є борговим зобов'язанням позичальника (емітента О.) повернути кредиторові (покупцеві О.) в обумовлений термін позичену суму й виплатити певний доход у формі виграшу від спеціальних тиражів, через сплату купонів або номінальної вартості О. під час їхнього погашення.

Інтегральна оцінка інвестиційних якостей облігації здійснюється за наступними основними параметрами:

1. Вид облігації за характером емітентів, строку погашення й формам виплати доходуістотно впливає на всі основні параметри інвестиційних якостей — рівень прибутковості, ризику й ліквідності.

Розподіл облігацій за видами емітентівна Облігаціївнутрішньої державної позики;облігації місцевих позикі облігації компаній і фірммає істотне значення для інвесторів, насамперед, з позиції рівня їхніх ризиків. Найменш ризиковими є вкладення в облігації внутрішньої державної позики - у ряді країн з розвитий ринковою економікою вони служать еталоном інвестицій без ризику. Найбільшим рівнем ризику серед даного виду цінних паперів відрізняються облігації компаній і фірм (хоча рівень, ризику за ними значно нижче, ніж за привілейованими акціями тих самих емітентів). Відповідно диференціюється й рівень доходу за цими видами облігацій: найменший доход пропонується звичайно за облігаціях внутрішньої державної позики, а найбільший - за облігаціях компаній і фірм.

Розподіл облігацій за строком погашенняна короткострокові, середньостроковій довгостроковівизначає ті ж самі інвестиційні особливості, що й у попередньому випадку. За рівнем ризику найбільш сприятливими для інвестора є короткострокові облігації, після погашення яких капітал може бути реінвестований у більше вигідні об'єкти. З ростом строку погашення рівень ризику зростає - його підсилює ризик зростання інфляції (а відповідно й ріст позичкового відсотка), а також більше низька ліквідність інвестицій. Відповідно до принципу плати за ризик рівень прибутковості цих видів облігацій формується у прямій залежності (за інших рівних умов) від строку погашення.

Нарешті розподіл облігацій за формами виплати винагороди (доходу) на проценті і безпроцентні (цільові) представляє для інвестора інтерес із погляду цілей вкладення коштів. Якщо такою метою є збільшення капіталу в грошовій формі, то інвестування буде здійснено в процентні облігації (як правило, ці облігації мають більше високу поточну ліквідність на фондовому ринку). Безпроцентні (цільові) облігації передбачають виплату винагороди (доходу) за ними у вигляді певного товару або послуги. Такі облігації викликають інтерес в інвесторів - фізичних осіб щонайменше у двох випадках:

1) при значному дефіциті цих товарів або послуг на споживчому ринку;

2) при істотній різниці між стартовою ціною придбання облігації й реальною ціною на запропоновані в якості винагороди (доходу) товар або послугу.

2. Оцінки інвестиційної привабливості регіону(така оцінка проводиться тільки за облігаціями внутрішньої місцевої позики). Необхідність у такій оцінці виникає тому, що частина регіонів, що одержують від держави значні обсяги субсидій і субвенцій, може зазнати серйозних фінансових ускладнень при погашенні облігацій. Тому, розглядаючи інвестиційні якості окремих облігацій внутрішніх місцевих позик, треба, щонайменше, вивчити динаміку сальдо їхніх бюджетів і структуру джерел формування їхньої структурної частини.

3. Оцінка фінансової стабільності й платоспроможності підприємства — емітента(така оцінка проводиться тільки за облігаціями підприємств). Головним завданням такої оцінки є виявлення кредитного рейтингу підприємства, ступеня його фінансової стабільності та її прогноз на період погашення облігації, а також наявність частково сформованого викупного фонду з короткострокових зобов'язаннях, що обертаються.

4. Оцінка характеру обігу облігації на фондовому ринку.Основу такої оцінки становить вивчення коефіцієнта співвідношення ринкової ціни й реальної вартості облігації. Цей показник істотно залежить від ставки відсотка на фінансовому ринку - якщо ставка відсотка зростає, то ціна облігації падає (у випадку фіксованої величини доходу по ній) і навпаки. Крім того, реальна ринкова вартість облігації залежить також від строку, що залишається до її погашення емітентом (чим вище строк, тим більше рівень її ризику й нижче реальна вартість, що й визначає більш низький рівень ринкової ціни);

5. Оцінка умов емісії облігації.Предметом оцінки є: мета й умови емісії; періодичність виплати відсотка і його розмір; умови погашення основної суми (принципала) і інші показники. При оцінці варто мати на увазі, що більш часта періодичність виплат може перекрити вигоди для інвестора, одержувані від більше високого розміру відсотка.

Як і у випадку акцій, у країнах з розвинутою ринковою економікою широко використається рейтингова оцінка інвестиційних якостей облігацій. Форми такої оцінки наведені в табл. 1.

Інтегральна оцінка інвестиційних якостей ощадних (депозитних) сертифікатівздійснюється за такими параметрами:

1. Характеристика виду ощадного (депозитного) сертифікатавідповідно до вище наведеної схеми класифікації;

2. Оцінка надійності банку-емітента.Така оцінка включає характеристики основних об'ємних показників (сума активів, розмір власного капіталу, сума прийнятих депозитів і виданих кредитів, сума прибутку та ін.) і окремих коефіцієнтів (коефіцієнтів Кука, зведений коефіцієнт банківського ризику). У закордонній практиці оцінка надійності банків здійснюється за так званою системою КЭМЕЛ [CAMEL], що представляє абревіатуру з початкових букв наступних показників:

«C» - доступність капіталу банку;

«А» - якісна структура активів банку;

«М» - якість (ефективність) управління;

«Е» - рівень прибутковості (рентабельності);

«L» - рівень ліквідності.

За результатами цієї оцінки банк характеризується за рівнем своєї надійності як «гарний», «задовільний», «досить надійний», «критичний» (незадовільний). Рейтингова оцінка надійності банків (характерна для нашої країни) у закордонній практиці не використається.

Слід зазначити, що наведені параметри оцінки дають лише узагальнену групову характеристику інвестиційних якостей окремих фондових інструментів і не гарантують відповідне їхнє ранжирування за конкретними різновидами.

Облігації з нульовим купоном.Умовами емісії виплату відсотків за такими цінними паперами не передбачено. Доход інвестора формується як різниця між номінальною вартістю й емісійним курсом облігації, установленим на дисконтній основі (тобто нижче номіналу). Отже, облігації з нульовим купоном належать до дисконтних цінних паперів. Така облігація генерує грошовий потік лише один раз, доход інвестор одержує в момент погашення, тому формула (1) має вигляд:

                                                   (5.2)

де N - номінальна сума облігації, що виплачується за її погашення;

n - тривалість періоду до погашення облігації (року).

Облігації з фіксованою купонною ставкою.Облігації, умовами емісії яких передбачена виплата відсотків розраховуючи на номінальну суму інвестицій, називаються купонними. Виплати здійснюються за купонами - відрізним талонами із зазначеної на них величиною купонної ставки. Розрізняють облігації з фіксованою купонною ставкою та з плаваючої, тобто такою, яка може змінюватися протягом періоду обігу. Купонні облігації можуть продаватися як за номінальною вартістю, так і з дисконтом або премією залежно від кон'юнктури ринку і їхньої привабливості для інвесторів. Тому за облігаціями з фіксованою купонною ставкою очікуваний доход інвестора складається із двох частин:

- рівномірних процентних виплат, які обіцяє емітент заперіодами надходжень;

- можливих капітальних збільшень (збитків) унаслідок зміни ринкової ціни облігації.

Базова модель у такому випадку має вигляд:

                                   (5.3)

де k - купонна ставка облігації.

Облігації із плаваючою купонною ставкою.Якщо умовами емісії облігації рівень купонної ставки не зафіксований і змінюється залежно від рівня інфляції або ставки відсотка за кредитами, то такі цінні папери називаються облігаціями із плаваючою купонною ставкою. Внутрішня вартість таких облігацій обчислюється за формулою:

                                   (5.4)

де CF_i — грошові потоки, що генеруються облігацією в i-м періоді.

Процедура аналізу облігацій із плаваючою купонною ставкою не відрізняється від описаних вище, за винятком того, що грошовий потік у кожному з періодів може змінюватися.

Відкличні облігації.Облігації, умови випуску яких передбачають право емітента погасити їх до закінчення періоду обігу, називаються відкличними. У процесі аналізу прибутковості відкличних облігацій приймається до уваги не номінал облігації, а її викупна ціна (ціна дострокового відкликання), тобто ціна, за якою емітент викуповує облігацію до настання строку погашення. Як правило, при достроковому відкликанні викупна ціна облігацій не збігається з її номіналом. Іноді за відкличними облігаціями установлюється ще й строк захисту від дострокового погашення, тривалість якого теж впливає на рівень прибутковості такої облігації.

Така ж ситуація виникає й за умови продажу цінного папера до настання строку погашення. Підприємство може звернутися до дострокового продажу цінних паперів з різних причин, наприклад, у випадку активного підходу до управління портфелем цінних паперів. Іноді цінні папери продають достроково для підтримування ліквідності, а іноді - через необхідність реструктуризації активів.

За умови дострокового відкликання (або продажу) прибутковість цінного папера за період зберігання обчислюється по формулі:

                                     (5.5)

де n - кількість періодів, протягом яких облігація була в обігу;

P - викупна ціна або поточна ринкова ціна, по якій облігацію можна продати;

d - прибутковість цінного папера до моменту відкликання або за період зберігання (невідома величина).

Формула (3.5) є рівнянням з одним невідомим d, адже всі інші величини, у тому числі й викупній ціні Р, відомі. Аналіз прибутковості таких облігацій проводять так само, як і в попередніх прикладах.

Крім вище названих, на ринку можуть обертатися й безстрокові облігації, які передбачають невиразно тривалий час виплати доходів за фіксованою або плаваючою ставкою. У такому випадку методи обчислення внутрішньої вартості облігації не відрізняються від аналогічних розрахунків щодо акцій (див. далі).

Акція (лат. actio - розпорядження, дозвіл, претензія; фр. action - цінний папір) - вид цінного папера без установленого строку обігу, що свідчить про участь на паях у статутному фонді акціонерного товариства.

А. підтверджує право на участь в управлінні акціонерним товариством, надає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду й на участь у розподілі майна у випадку його ліквідації. Як предмет постійного купівлі-продажу, А. мають свою ціну. Сума, зазначена в А., є її номінальною вартістю, а її фактична продажна ціна називається курсом А., що перебуває у прямої залежності від розміру виплачуваного дивіденду й у зворотної - від рівня позичкового відсотка.

Емісія акцій здійснюється при:

· створенні акціонерного товариства й розміщенні акцій серед його засновників;

· приватизації державних і муніципальних підприємств через акціонування й наступний викуп акцій у фонду державного майна;

· збільшенні розмірів первісного статутного капіталу АТ.

Акції свідчать про внесок їхніх утримувачів - акціонерів - у статутний капітал АТ. Акціонери є колективними власниками майна товариства, що забезпечує ним одержання частини прибутку від діяльності АТ. Розміщуючи гроші в акції, інвестор набуває такі права:

· на частину прибутку АТ, що розподіляється, тобто дивіденд;

· брати участь в управлінні акціонерним товариством;

· одержувати частину вартості активів товариства при його ліквідації;

· придбати нові акції цього товариства.

Відмінною рисою акцій є те, що вони не мають установленого строку обігу, їхні власники одержують дивіденди поки акціонерне товариство успішно функціонує.

Клас акцій характеризується великим різноманіттям. Акції розрізняють за емітентом, тобто випущені акціонерним товариством, біржею, банком, інвестиційним фондом і компанією.

З погляду прав акціонерів акції діляться на звичайні (прості) і привілейовані. Звичайна акція дає один голос при вирішенні питань на зборах акціонерів і бере участь у розподілі чистого прибутку тільки після виплати доходів за облігаціями і дивідендів за привілейованими акціях. Розмір дивідендів на одну звичайну акцію визначається загальними зборами акціонерів і може бути збільшений або зменшений залежно від результатів фінансової діяльності товариства. Якщо положення АТ хитливо або потреби розвитку вимагають залучення великих коштів; то дивіденд за звичайними акціями може не виплачуватися, особливо в перші роки після створення АТ.

Привілейована акціяправо голосу не дає, якщо інше не передбачено в уставі АТ, але на відміну від звичайної приносить гарантований дивіденд і має перевагу при розподілі прибутку й ліквідації товариства. Розмір фіксованого дивіденду за привілейованими акціями установлюється при їхньому випуску, а поточні розрахунки з їхніми утримувачами проводяться до розрахунків із власниками звичайних акцій. Привілейовані акції можуть бути конвертовані у звичайні за умов, обговорених при їхньому випуску, і навпаки.

За способом відображенняруху акції діляться на іменні й на пред'явника. Дані про власника іменної акції реєструються в реєстрі акціонерного товариства. Акції на пред’явника допускають купівлю-продаж без необхідної реєстрації нового власника.

Ліквідність останніх паперів більше висока, їхній перехід з рук у руки стосується тільки двох - покупця й продавця й залежить тільки від того, чи домовилися вони про ціну. Додаткових умов і формальностей не існує.

Однак, незважаючи на те, що акції на пред’явника істотно спрощують і здешевлюють процес обігу, вони мають серйозні недоліки. Анонімність погано сполучається з реалізацією одного з основних прав власників звичайних акцій - права на участь в управлінні акціонерним товариством. Анонім не може одержати персонального письмового повідомлення про скликання загальних зборів, що направляється кожному із зареєстрованих акціонерів.

Якщо акціонерне товариство не має інформації про персональний склад учасників, то воно не розташовує й дані про структуру власності на акціонерний капітал. Важко управляти наосліп, не контролюючи процес руху капіталу: концентрацію паперів у руках окремих інвесторів.

За рівнем ліквідності акції підрозділяються на цінні папери високої якості, середньої й низької якості. Розподіл акцій за рівнем ліквідності є найважливішим для інвестора питанням, але й найбільш складним, тому що на рівень ліквідності впливає безліч факторів, які можуть залежати від діяльності емітента, та не залежати.

Прибутковість акції визначається двома факторами: одержанням частини прибутку АТ, що розподіляється (дивіденд) і можливістю продати акцію на фондовій біржі за ціною, більшою за ціну придбання.

Дивіденд— це частка прибутку, що приходиться на одну акцію. Дивіденди можна розглядати як винагороду інвесторові за ризик, на якій він йде, вкладаючи гроші в папери акціонерного товариства.

Режим долі прибутку, що розподіляється, і режим виплати дивідендів затверджуються зборами акціонерів залежно від підсумків роботи товариства. Дивіденди виражаються або в абсолютних грошових одиницях, або у відсотках. Ставка дивіденду характеризує відсоток прибутку від номінальної ціни акції.

Дивіденд - не єдине джерело прибутковості акції. Важливим фактором, що збільшує її цінність, є очікування власника, що біржовий курс акції зросте. Продавши акцію за новою ціною, її утримувач дістане додатковий прибуток. Як і дивіденд, додатковий доход при зростанні курсу акцій або збиток при падінні курсу можна визначити в абсолютних одиницях і у відсотках.

Курсова ціна акції, або її курс— ціна, за якою папір продається на ринку

цінних паперів. Основним регулятором ринкових цін виступає стан економіки. На динаміку ринкової ціни окремого акціонерного товариства впливають його фінансові результати. Якщо компанія на підйомі, успішно розвивається й збільшує прибуток, то зростають дивіденди її акціонерів, а отже, престиж цінних паперів і їхня курсова ціна. Зменшення розміру дивідендів свідчить про неблагополуччя акціонерного товариства, що приводить до знецінювання його цінних паперів.

Іншими словами, курс акцій прямо пропорційний ставці дивіденду й обернено пропорційний дисконтній ставці банківського відсотка, тому що у якості дивіденду інвестор повинен одержати таку ж суму, яку він отримав би поклавши у банк гроші, витрачені на придбання акцій за курсовою ціною:

Номінальна вартість акції може бути різною, але в більшості випадків емітенти віддають перевагу випуску акцій невеликого номіналу, що дає можливість розширити ринок і підвищити ліквідність таких акцій. Як правило, номінал акції не відображає її реальної вартості, тому для аналізу прибутковості акцій використають курсову, тобто поточну ринкову ціну.

Курсова ціна акцій залежить від різноманітних факторів: величини й динаміки дивідендів, загальної кон'юнктури ринку, ринкової норми прибутку. На курс акцій можуть істотно вплинути управлінські рішення щодо реструктуризації компанії-емітента. Так, наприклад, рішення про злиття компаній здебільшого значно підвищують курсову ціну їхніх акцій. Хоча внутрішню вартість акцій можна визначити різними способами, усі вони базуються на одному основному принципі, який полягає у порівнянні генерованих цінним папером доходів з ринковою нормою прибутку. Показником прибутковості може бути або рівень дивідендів, або величина чистого прибутку розрахована на одну акцію. Другий показник використовують тоді, коли дивіденди з певних причин не виплачують, а отриманий прибуток повністю реінвестують, наприклад, у процесі становлення, розширення або реорганізації акціонерного підприємства.

Прийняття управлінських рішень щодо доцільності придбання акції базується на результатах порівняльного аналізу її поточної ринкової ціни з теоретичної (внутрішньої) вартістю. Внутрішню вартість акції можна розрахувати різними методами, але найпоширенішим залишається розглянута вище модель оцінки майбутніх надходжень, що трансформується залежно від прогнозованої динаміки виплати дивідендів на акції.

Акції з постійними дивідендами.Якщо сума дивідендів, які виплачуються власникові акції, є постійною величиною, то базова модель перетворюється у формулу суми членів нескінченно спадної геометричної прогресії:

                                                          (5.6)

де Е - грошовий потік у вигляді дивідендів;

d - середньо-ринкова (або інша прийнятна) норма прибутковості. Аналогічно розраховується вартість безстрокових облігацій.

Акції з рівномірно зростаючими дивідендами.Якщо дивіденди, виплачувані власникам акцій, постійно й рівномірно зростають, то на внутрішню вартість таких цінних паперів будуть впливати базова величина дивідендів (Е) і темпи їхнього приросту (h). Базова модель у цьому випадку буде мати вигляд:

                                             (5.7)

Після певних математичних перетворень одержують формулу, відому як модель М. Гордона, що справедлива за умови, перевищення середньо-ринкової норми прибутку над темпами приросту дивідендів, тобто d > h:

                                                  (5.8)

Акції зі змінним темпом приросту дивідендів.Якщо ні величина дивідендів, ні темпи їхнього приросту не залишаються постійними протягом аналізованого періоду, то застосовуються комбіновані прийоми й процедура розрахунків ускладнюється. Суть підходу полягає в тім, що загальний період розділяють на кілька тимчасових інтервалів, у межах яких дивіденди можна вважати постійними, після чого розраховують внутрішню вартість за формулою (3.6), або постійними є темпи їхнього приросту, що дає можливість використати для аналізу формулу (3.7). Внутрішню вартість акції визначають як суму вартостей, розрахованих для кожного періоду.

Норми оподатковування доходів від операцій із цінними паперами значною мірою визначають привабливість цього фінансового інструмента для інвесторів, оскільки для них більше значення має величина доходів на цінні папери після сплати податків, чим до сплати.

Більшою частиною доходи на цінні папери обкладають податками за загальними правилами й ставкам. Але подекуди для заохочення вкладень у певні види цінних паперів (наприклад, у муніципальні облігації) доходи від операцій з такими інструментами не обкладають податками або норми оподатковування встановлюють на рівні нижче за загальний. В Україні в період випуску в обіг облігацій внутрішньої державної позики (OBДП) доходи на ці облігації, отримані на первинному ринку, не обкладали податками. Доходи від перепродажу ОВДП, тобто отримані на вторинному ринку, підлягали оподатковуванню за загальними ставками. Це стимулювало інвесторів до вкладення значних коштів в OBДП, але разом з тим стримувало розвиток вторинного ринку. Нині відповідно до діючого законодавства України витрати підприємства на купівлю цінних паперів розглядають як елемент валових витрат, а усі доходи, отримані у вигляді дивідендів від акцій, паїв, часток, погашення номінальної вартості цінного папера й інших вкладень, включають до складу валових доходів і оподатковують за загальною ставкою податку на прибуток.

У процесі прийняття управлінських рішень щодо фінансових інвестицій можна використати такий показник, як період окупності цінного папера, відомий в економічній літературі як аналіз дюрації. Порівняльний аналіз дюрації декількох цінних паперів і (або) періоду окупності капітальних вкладень уможливить вибір більш прийнятного варіанта інвестування коштів.

Середньозважений строк погашення (дюрація) - це міра приведеної вартості окремого цінного папера або портфеля цінних паперів, за допомогою якої виміряється середня тривалість періоду, протягом якого всі потоки доходів, генерованих цінним папером, надходять до інвестора. Дюрація показує період окупності цінного папера, тобто час повернення коштів, витрачених на його придбання. За економічним змістом поняття дюрації цінного папера аналогічно поняттю періоду окупності реальних інвестицій.

Дюрація визначається як відношення приведеної вартості суми всіх очікуваних потоків доходів, генерованих цінним папером (зважених за часом надходження), до ринкової ціни цінного папера. Дюрація D обчислюється за формулою:

                                    (5.9)

де CF_i - очікувані потоки процентних доходів в і період (i = );

i - періоди проведення виплат;

n - загальна кількість періодів;

d - ставка дисконту;

N - номінальна сума боргу (або ціна продажу);

Р - дисконтована ціна цінного папера.

Для обчислення дюрації цінного папера необхідно послідовно розрахувати грошовий потік, коефіцієнт дисконтування, чисту дійсну (приведену) вартість і її зважене значення. На завершальному етапі розподілом зваженої дійсної вартості на ринкову вартість цінного папера визначають величину дюрації.

Якщо цінний папір генерує потік коштів лише один раз - у момент його погашення, то його дюрація дорівнює періоду обігу. Наприклад, трирічний депозитний сертифікат з умовою виплати основної суми й відсотків після закінчення періоду обігу й проданий за номінальною вартістю, має дюрацію 3 роки. Але для всіх цінних паперів, за якими виплати проводяться кілька разів до досягнення строку погашення, тривалість дюрації буде коротше за період обігу.

Прогнозний аналіз ціновихзмін цінного папера базується на існуванні залежності між змінами ринкових процентних ставок і ціною цінного папера (у відсотках):

                                         (5.10)

де ΔР - зміна ціни цінного папера (у відсотках);

r* - прогнозована процентна ставка на ринку;

r - діюча процентна ставка.

Вплив процентних ставок на зміну вартості цінного папера в грошовому вираженні обчислюється по формулі:

де ΔР - зміна ціни цінного папера (у грошовому вираженні);

Р - ринкова ціна цінного папера.

Для оцінки зміни вартості цінного папера дюрацію зі знаком «мінус» необхідно помножити на його поточну ціну й зміну процентних ставок на ринку з урахуванням дисконту. Цінні папери з високим купонним доходом мають менш коротку дюрацію порівняно із цінними паперами, які характеризуються низьким процентним доходом на купон і такий самий рівень ринкової прибутковості. Тому цінні папери з високим купонним доходом мають нижчий рівень цінового ризику. І навпаки, низько купонні папери можуть дати високий доход за зміни процентних ставок на ринку, але при цьому з ними пов'язаний більший ціновий ризик. 3 огляду на ці закономірності перший тип цінних паперів більше пасує консервативному інвесторові, а другий - прихильникові спекулятивного доходу.

Маючи намір придбати певні цінні папери, менеджер підприємства повинен вирішити, чи прийнятна для нього така цінова чутливість і чи не будуть інші цінні папери точніше відповідати його поточним потребам. Також необхідно оцінити ймовірність значних змін процентних ставок на ринку протягом періоду обігу цінного папера. Аналіз цих аспектів дасть можливість прийняти обґрунтоване рішення щодо купівлі або продажу цінних паперів.

Варанти — цінні папери, що виражають пільгове право на покупку акцій емітента протягом певного (звичайно кілька років) періоду за певною ціною. Наприклад, інвестор купує облігації, що емітуються, здобуваючи при цьому варрат на прості акції емітента за ціною 100 тис. грн. Якщо через один-два років курсова вартість простих акцій перевищить 100 тис. грн., то інвесторові буде вигідно реалізувати свій варрат (з наступним перепродажем акції або розміщенням їх у своєму портфелі цінних паперів).

Вексель— письмове боргове зобов'язання строго встановленої форми, що дає його власникові безумовне право при настанні строку вимагати від боржника або акцептанта сплати оговореної в ньому суми. Розрізняють вексель простий і перекладний. Простої вексель виписується позичальником (векселедавцем) і містить зобов'язання платежу кредиторові (векселедержателеві). Перекладний вексель (тратта) виписується кредитором (трасантом) і містить наказ боржникові (трасату) про сплату позначеної суми третій особі (реімітенту) або пред'явникові.

Різновидом векселів є депозитний сертифікат, що являє собою письмове свідоцтво банка-емітента про внесок коштів, яке засвідчує право вкладника або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми внеску й відсотків за нею.

Казначейські зобов'язання— державні цінні папери, які добровільно розміщають серед населення і які засвідчують внесення їхніми власниками коштів у державний бюджет і право на одержання фіксованого грошового доходу протягом усього терміна володіння цим зобов'язанням. Виплата доходу здійснюється щороку за купонами або у випадку погашення зобов'язання нарахуванням відсотків до номіналу щорічних виплат. Розрізняють К. о. довго (випускаються на 5-25 років), середньо (від 1 до 5) і короткострокові (до 1 року).

Опціони - короткострокові цінні папери, що дають право власникові купити або продати інший цінний папір протягом певного періоду за певною ціною контрагентові, що за грошову премію приймає на себе зобов'язання реалізувати це право.

Фінансові ф'ючерси— стандартні короткострокові контракти на покупку або продаж певного цінного папера за певною ціною протягом обумовленого між сторонами періоду. Якщо власник опціону може відмовитися від реалізації свого права, втративши при цьому грошову премію, яку він виплатив контрагентові, то ф'ючерсна угода є обов'язковою для наступного виконання.

Найчастіше в процесі аналізу ризику цінного папера використовують коефіцієнт β (бета). Для окремого цінного папера β розраховують як відношення коваріації прибутковості паперу й ринку в цілому до дисперсії прибутковості ринку:

                                                   (5.12)

де β - бета цінного паперу;

cov (P, R) - коваріація ціни цінного папера Р и ринку R;

 — дисперсія прибутковості ринку.

Коваріація змінних Р и R обчислюється за формулою:

                          (5.13)

де  — відповідно середні значення ряду.

Коефіцієнт кореляції (ρ_P,R) показує ступінь лінійної залежності між двома рядами даних і розраховується за формулою:

                                                (5.14)

де σ_P, σ_R — стандартні відхилення прибутковості цінного папера й прибутковості ринку відповідно.

Стандартне відхилення показує, наскільки велика в середньому різниця між значеннями конкретного спостереження й середнім значенням ряду, і обчислюється за формулою:

                                      (5.15)

де P_i — значення доходу за цінним папером в i-му спостереженні;

 — середнє значення ряду;

n - кількість спостережень.

Стандартне відхилення прибутковості ринку обчислюється аналогічно. Квадрат стандартного відхилення називається дисперсією.

Прибутковість портфеля є адитивною величиною й дорівнює сумі доходів, які генерують окремі цінні папери. Середня ставка прибутковості портфеля (d_p) визначається як середньозважена величина прибутковості складових його фінансових інструментів:

                                                   (5.16)

де d_i — прибутковість i-ro виду цінних паперів (i = );

W_i — обсяг цінних паперів i-гo виду в портфелі;

n - кількість видів цінних паперів у портфелі.

На відміну від прибутковості, ризик портфеля не обов'язково виміряється середньозваженою величиною сукупності ризиків окремих портфельних інвестицій, оскільки різні види цінних паперів по-різному реагують на зміну кон'юнктури ринку. Стандартні відхилення прибутковості цінних паперів у багатьох випадках можуть взаємно погашатися, результатом чого стає зниження загального ризику портфеля при збереженні його прибутковості. Отже, ризик портфеля значною мірою буде залежати від кількості видів цінних паперів, які формують портфель, і від того, наскільки й у якому напрямку змінюється їхня прибутковість при зміні кон'юнктури ринку.

У процесі аналізу портфеля прийнято виділяти дві складові сукупного ризику: систематичний і несистематичний ризики. Систематичний ризик є частиною загального ризику системи, залежить від стану економіки в цілому і визначається макроекономічними факторами, такими як динаміка інвестицій, обсяги зовнішньої торгівлі, зміни податкової політики, стан платіжного балансу. Він існує в діяльності всіх суб'єктів господарського процесу. Систематичний ризик називають таким, що не диверсифікується, або ринковим, оскільки його не можна зменшити диверсифікованістю (включенням у портфель різних за характеристиками цінних паперів). Таким чином, диверсифікований портфель характеризується тільки систематичним ризиком, що вимірюють за допомогою коефіцієнта бета (β).

Несистематичний ризик пов'язаний з невизначеністю діяльності конкретного емітента цінних паперів. Інвестор має можливість уникнути даний ризик, сформувавши ефективний портфель, тобто такий набір цінних паперів, що уможливлює взаємне компенсування коливань прибутковості різних інструментів, коли зменшення прибутковості одного цінного папера компенсується підвищенням прибутковості іншої. Для зниження несистематичного ризику застосовується метод диверсифікації. Ризик недиверсифікованого портфеля виміряється стандартним відхиленням.

Коефіцієнт бета для портфеля в цілому (β_р) розраховується як середньозважене значення величин бета (β_i) цінних паперів, що входять у його склад, з урахуванням їхньої питомої ваги в структурі портфеля. Варто підкреслити, що кожний вид цінних паперів має власний коефіцієнт β_і, який є індексом прибутковості даного цінного папера щодо середньої прибутковості фондового ринку. Якщо до складу портфеля підприємства включені різні види цінних паперів, то спочатку обчислюють β окремо для кожного виду за формулою (12), після чого β_р обчислюю за такою формулою:

                                    (5.17)

де β_і — коефіцієнт бета i-гo виду цінних паперів, що входять до складу портфеля;

γ_i — питома вага i-ro виду цінних паперів у портфелі;

n - кількість видів цінних паперів у портфелі.

Коефіцієнт β_р показує, наскільки зміниться прибутковість портфеля при зміні очікуваної прибутковості ринкового портфеля на 1%. Для ринкового портфеля β_Р беруть за одиницю. Для портфеля з β_р < 1 зміни  кон'юнктури ринку будуть менше відображатися на його прибутковості, разом з тим прибутковість портфеля з β_Р > 1 зміниться більше, ніж прибутковість усього ринку. Наприклад, якщо β_р = 1,3, то при підвищення прибутковості ринку на 2% прибутковість портфеля зросте на 2,6%. При зниженні прибутковості ринкового портфеля на 2% показники прибутковості такого портфеля зменшаться також на 2,6%, що свідчить про вищий рівень ризику портфеля стосовно середньо-ринкового ризику. За значенням β портфелі ділять на агресивні (β_р > 1) і захисні (β_р < 1). Якщо β_р = 1, то ризик портфеля збігається з ризиком ринку. Значення β може бути не тільки позитивним, але й негативним. Це означає, що прибутковість ринку й портфеля цінних паперів, сформованого інвестором, змінюються в протилежних напрямках. У процесі управління портфелем перед інвестором постійно виникає завдання аналізу співвідношення ризику й прибутковості портфеля. Нині найпоширенішої є методика аналізу на основі моделі оцінки вартості капітальних активів (САРМ). Відповідно до основним положенням моделі САРМ прибутковість портфеля цінних паперів (d_p) розглядається як функція трьох змінних: систематичного ризику портфеля (β_Р), очікуваної прибутковості портфеля (d_m) і ставки доходу за безризиковими цінними паперами (do). Залежність між очікуваною прибутковістю й ризиком виражається формулою:

                                        (5.18)

За економічним змістом перевищення прибутковості портфеля над безризиковою ставкою є премією, що одержує його власник за ризик, який він узяв на себе, придбавши певні цінні папери в процесі формування портфеля.

На основі цієї моделі аналізують ефективність управління портфелями цінних паперів. Коефіцієнт ефективності розраховується як відношення різниці між прибутковістю портфеля (реальною або очікуваної) і безризиковою ставкою до показника, що відображає ризик портфеля. У теорії управління обґрунтовано кілька коефіцієнтів ефективності, які можуть бути використані в процесі аналізу й прийнятті управлінських рішень. У цілому коефіцієнти ефективності управління портфелями цінних паперів мають однакову структуру, але розрізняються за способами виміру ризику портфеля.

У процесі аналізу ефективності диверсифікованого портфеля часто використовують коефіцієнт Трейнора (кТ):

                                                    (5.19)

де d_p — прибутковість портфеля інвестора за аналізований період.

Коефіцієнт Шарпа доцільно застосовувати для аналізу недиверсифікованого портфеля цінних паперів (kS):

                                                    (5.20)

де σ_P — стандартне відхилення прибутковості портфеля інвестора.

Методику визначення коефіцієнтів ефективності управління портфелями цінних паперів і їхній порівняльний аналіз продемонструємо прикладом.