Типізація міжнародних організацій.

Існування доволі значної кількості й розмаїтість міжнародних організацій породжує необхідність науково-обгрунтованої їх класифікації. Беручи до уваги багатовимірність функціонування міжнародних організацій, їхньої організаційно-інституційної структури та характеру діяльності, можна запропонувати систему критеріїв для класифікації міжнародних організацій (табл. 1.1)

Необхідно також мати на увазі, що іноді достатньо складно "вписа­ти" ту або іншу організацію в рамки класифікації, тобто жодна класифіка­ція не може бути "абсолютною".

Від характеристик (ознак) організації залежить її роль і місце в системі міжнародних відносин.

Таблиця 1.1

Класифікація міжнародних організацій

Критерії типізації	Типи організацій	Приклади організацій
Характер членства (юридична природа)	1) міждержавні (міжурядові)	ООН, ЄС, НАФТА, МВФ, Світо­вий банк, СОТ
	2) недержавні	Європейський діловий конгрес, Міжнародна організація споживачів
	3) змішані	Міжнародна організація праці, Інтерпол
Географічне охоплення	1) глобальні (всесвітні)	ООН, МВФ, Світовий банк, СОТ
	2) регіональні	ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР
	3) субрегіональні	ГУАМ
Компетенція (функціональне охоплення, спрямованість)	1) універсальні (загальної компетенції)	ЄС, ОЧЕС, ЛАД
	2) спеціальні (вузької компетенції)	СОТ, МВФ, Всесвітній поштовий союз, Міжнародна організація праці, ОПЕК
Характер повно-важень (юридич-ний статус)	1) міжнародні	ОЕСР, ОЧЕС, ЄАВТ
	2) наднаціональні	ЄС, МВФ
Характер діяльності	1) регулюючі 2) контрольні 3) координаційно-інформаційні 4) консультативні	Будь-яка міжнародна організація виконує різною мірою всі функції
Період функціонування	1) тимчасові 2) постійні	Будь-яка міжнародна організація з визначеним строком повноважень може подовжувати термін своєї діяльності
Предмет діяльності	1) військо-політичні 2) кредитно-фінансові 3) економічні 4) культурні тощо
Ціла та принципами діяльності	1) правомірні 2) протиправні
За організаційними принципами	1) міжнародні організації системи ООН; 2) міжнародні організації, що не входять до системи ООН; 3) регіональні економічні організації.
За структурою	1) організації з спрощеною структурою 2) організації з розвиненою структурою
За способом створення	1) організації створені класичним способом 2) організації створені на іншій основі
Порядок вступу до організації	1) відкриті	МВФ, ВБ, ОЧЕС
	2) закриті	ОПЕК

Найвагомішим критерієм типізації міжнародних організацій визнано членство держав, згідно з яким організації поділяються на міждержавні (МДО) та недержавні (НДО).

Міжнародні між­державні організації — це об'єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб'єктність і засновані згідно з нормами міжнародного права.

Міжнародні недержавні організації — організаційно оформ­лені за спільними або близькими соціальними, політичними, еко­номічними, ідейними, професійними та іншими інтересами об'єднання різних громадських угруповань з різних країн.

Деякі організації не можуть бути прямо віднесені до МДО чи НДО. Наприклад, Міжнародна організація праці як міждержавна організація складається з представників урядів, але також вклю­чає представників професійних спілок та робітників, або Інтерпол — недержавна асоціація понад 100 країн, в якій, проте, бе­руть участь як поліцейські професійні органи, так і державні установи. Організації такого типу прийнято називати змішаними. Офіційний же стан організації визначає наявність установчої угоди між країнами — у міждержавних організацій або її відсут­ність — у недержавних.

Іншим важливим критерієм типізації організацій є географічне охоплення. За ним вирізняють глобальні, регіональні та субрегіональні організації:

глобальні — це організації, членами яких є представники всіх (чи майже всіх) країн світу або регіонів.

регіональні — це організації, в роботі яких бере участь ве­лика кількість представників певного регіону. Є випадки, коли до регіональної організації включаються країни, що належать до іншого регіону. Наприклад, до Плану Коломбо із спільного розвитку в Південній і Південно-Східній Азії входять не тільки країни цього регіону, а й Велика Бри­танія, Австралія, Канада і США. Проте організація все ж таки залишається регіональною. Справа в тому, що План Коломбо (утворений у 1950 р.) спочатку являв собою сукупність ко­лишніх азіатських колоній і домініонів Великої Британії; ось чому тут опинилась і сама метрополія і домініони - Австралія, Канада, Нова Зеландія. США, які стали членами організації трохи пізніше, опинились тут внаслідок посилення свого політичного та економічного впливу в регіоні;

субрегіональні — організації, утворені з представників не­ великої кількості одного або різних регіонів.

Поширеною серед неспеціалістів є думка, що міждержавні організації обов'язково мають глобальний характер. Фактично ж тільки третину всіх МДО можна віднести до категорії справ­ді глобальних. Більшість МДО — це регіональні, субрегіо­нальні і навіть білатеральні організації. Зазначимо, що регіоналізм історично був найвагомішим чинником, що вплинув на появу і розвиток цих організацій. Це зумовлено тим, що на ре­гіональному рівні об'єктивно формуються інтенсивніші зв'язки між сусідніми країнами, виникає необхідність та можли­вість створення митних союзів, військових альянсів. Крім того, витрати на участь у регіональних організаціях, як правило, мен­ші, ніж у глобальних.

Щодо компетенції, тобто функціональної спрямованості, ор­ганізації поділяють на універсальні та спеціальні.

Універсальні — організації, які охоплюють широке коло від­носин між членами (економічних, політичних, культурних тощо); це багатоцільові установи (ООН, Ліга арабських держав, Організа­ція американських держав).

Спеціальні— організації, які мають обмежені цілі, створені "для співробітництва в одній галузі (наприклад праці, охорони здоров'я, цивільної авіації тощо) або охоплюють певний напрям діяльності (політику, науку, культуру, релігію тощо) (ЄАВТ, ЄС, Андська група, АТЕС).

У загальній кількості МДО та НДО спеціальні організації переважають над універсальними. З міждержавних тільки кілька мають широкий спектр політичних, економічних та со­ціальних цілей. Більшість з них мають функціональну спеціа­лізацію: економічну, військову, технічну, соціально-культурну. За останніми даними, організації економічного характеру ста­новлять найбільшу кількість — понад половину всіх міждер­жавних організацій.

Недержавні організації є спеціальними за своєю сутністю, оскільки обслуговують специфічні інтереси клієнтів: комерційні, релігійні, соціальні, культурні, професійні та ін.

Створені спочатку як спеціалізовані, деякі організації пізніше можуть розширювати сферу своєї діяльності. Так, ЄЕС, який у 60-ті роки був суто економічною організацією, поступово був за­лучений до вирішення широкого спектра проблем життя країн Західної Європи.

За характером повноважень усі міжнародні організації поді­ляють на міжнародні та наднаціональні.

Міжнародні організації — це утворення конфедеративного типу. Конфедерація — форма державного устрою, за якої держа­ви, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою неза­лежність, мають власні органи державної влади та управління; для координації дій з метою досягнення спільної цілі вони ство­рюють спеціальні спільні органи.

Наднаціональні організації — це утворення федеративного типу. Федерація — форма державного устрою, за якої держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції, законодав­чі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем.

Елементи наднаціональності можуть виявлятися: у праві зо­бов'язувати країни-учасниці без їхньої згоди і проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення; у праві надава­ти певні правомочності або вимагати виконання певних обов'яз­ків від національних юридичних та фізичних осіб або державних органів країн-учасниць без безпосередньої трансформації цих правомочностей чи обов'язків у внутрішньодержавне право та ін. Термін «наднаціональний» уперше використано в установчих до­кументах Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) у 1951 році.

Кожна міжнародна організація виконує певні функції: регу­лювальну, контрольну, координаційно-інформаційну, консульта­тивну. Пріоритетна щодо форм і методів роботи організації функ­ція визначає характер її діяльності.

Залежно від термінів функціонування, зазначених в установ­чих документах, організації поділяються на тимчасові та постійно діючі. Поняття «тимчасова» треба сприймати умовно: багато міжнародних організацій засновано на угодах строком на 10 — 20 років, який можна продовжувати згідно з процедурою організації. З іншого боку, якщо протягом 10 років не відбулося жодної пленарної сесії, організацію вважають такою, що припи­нила своє існування. При цьому датою завершення її діяльності вважається дата закриття останнього пленарного засідання.

За порядком вступу міжнародні організації поділяються на відкриті, членом яких може стати будь-яка держава на свій роз­суд, і закриті, які можуть приймати нового члена лише за згодою першопочаткових засновників та за дотримання ним деяких ін­ших умов.

За предметом діяльності виокремлюють політичні, економічні, кредитно-фінансові, військово-політичні, з питань охорони здоров'я, культури, торгівлі та ін.

За цілями і принципами діяльності: правомірні- створюються відповідно до міжнародного права; протиправні - створюються з порушенням загальновизнаних норм міжнародного права із цілями, що суперечать інтересам міжнародного миру та міжнародної безпеки.

Крім того, характеристику міжнародних організацій, що здійснюють регулювання світових господарських зв'язків, можна доповнити класифікацією за організаційними принципами і за сферою багатостороннього регулювання.

Класифікація за організаційними принципами передбачає участь або неучасть у системі ООН, з урахуванням профілю організації та цілі діяльності. Відповідно до цього підходу, міжнародні організації поділяються на такі групи:

1) міжнародні організації системи ООН;

2) міжнародні організації, що не входять до системи ООН;

3) регіональні економічні організації.

За критерієм структури міжнародні організації поділяються на:
1) організації зі спрощеною структурою;
2) організації з розвиненою структурою;
За критерієм способу створення міжнародні організації поділяються на:
1) міжнародні організації, створені класичним шляхом - на основі міжнародного договору з подальшою ратифікацією;
2) міжнародні організації, створені на іншій основі - декларацій, спільних заяв.

Класифікація міжнародних організацій за сферою багатостороннього регулювання передбачає їх поділ на групи залежно від сфер і цілей регулювання:

- організації, що регулюють економічне та промислове співробітництво і галузі світового господарства;

- організації в системі регулювання світової торгівлі;

- регіональні економічні організації в системі регулювання світового господарства;

 - міжнародні та регіональні організації з регулювання підприємницької діяльності;

- неурядові організації та об'єднання, які сприяють розвитку міжнародних господарських зв'язків.

На практиці частіше використовуються синтезовані (змішані) класифікації. Вітчизняні науковці, пропонують наступний склад міжнародних організацій:

1) організаційні структури широкого профілю;

2) спеціалізовані ор­ганізації системи ООН;

3) регіональні організації;

4) угоди, які регу­люють торгівлю певними видами товарів;

5) вузькоспеціалізовані агентства.

В іноземній практиці найчастіше називають наступні види міжнародних організацій (французькій вчений - М. Пебро):

1) всесвітні організації (ООН, Бреттон-Вудські інститути, ГАТТ— ВТО);

2) організації, створені з ініціативи Заходу (Організація економічного співробітництва і розвитку, «Велика сімка»);

3) єв­ропейські організації (Європейський Союз, Європейський банк реконструкції і розвитку та ін.);

4) органи регіонального або дво­стороннього співробітництва з країнами «третього світу» та Східної Європи.

Зауважимо, що наведена класифікація міжнародних організацій від­биває європейський погляд на сучасну картину міжнародних організацій.