Міжнародні організації в системі регулювання міжнародних економічних відносин (МЕВ).

ПЛАН

Міжнародні організації в системі регулювання міжнародних економічних відносин (МЕВ).

2. Історія виникнення та основні етапи розвитку інституту між­народних організацій.

Поняття міжнародної організації.

Типізація міжнародних організацій.

Міжнародні організації в системі регулювання міжнародних економічних відносин (МЕВ).

Світова економічна система, як і будь-яка інша, має регламентуватися певними правилами та нормами, щоб уникати протиріч і конфліктів. Об’єктивна необхідність міжнародного регулювання світогосподарських зв’язків обумовлена наступними обставинами:

- інтернаціоналізація СГЗ в умовах науково-технічної революції і, як наслідок, зростання масштабів економічних відносин, а також якісні зміни структури СГЗ ;

- глобалізація світової економіки і посилення взаємозалежності національних економік та економічних суб'єктів окремих країн;

- збільшення інвестиційних проектів і транснаціоналізацією виробничої діяльності;

- неузгодженість національних господарств різних країн породжує необхідність координації міжгалузевого економічного співробіт­ництва на багатосторонніх засадах;

- посилення валютно-фінансової взаємозалежності національних економік, формування своєрідної віртуальної фінансової економіки, відірваної від матеріально-уречевлених потоків, що у сукупності з інформаційною глобалізацією створює потенційні передумови для фінансової нестабільності і кризових явищ;

- значна диференціація рівня якості життя не лише у різних країнах, а й регіонах, що послаблює соціально-політичну і військову стабільність у світі і, отже, об'єктивно вимагає координуючих і регулюючих зусиль провідних країн у вирівнюванні диспропорцій розвитку;

- посилення екологічної взаємозалежності країн світу в умовах інтенсифікації і росту масштабів економічної діяльності та зростання її впливу на стан довкілля;

- локалізація світової економіки в умовах загострення суперечностей глобальних СГЗ.

Відповідно, об'єктивно сформувалася система міжнародного регулювання і сприяння розвитку.

Регулювання міжнародних економічних відносин являє собою певну систему поєднання принципів, інструментів, та методів управління міжнародною економічною діяльністю.

Метою регулювання міжнародних економічних відносин є забезпечення стабільного економічного і соціального розвитку країн, сприяння економічним суб'єктам різних країн у досягненні їх господарських завдань.

На розв'язання цих проблем спрямовані завдання системи міжнародного регулювання, до яких відносять:

1) забезпечення сталого і динамічного розвитку світової економіки;

2) розвиток економічного співробітництва між країнами у різних формах;

3) сприяння розвитку приватного підприємництва;

4) узгодження і координація макроекономічної політики держав у світовій економіці чи окремих регіонів;

5) усунення дискримінації в економічних відносинах між окремими країнами та групами країн;

6) передбачення кризових явищ та усунення їх наслідків у окремих країнах, регіонах, світовій економіці загалом.

Міжнародне регулювання здійснюється за двома основними напрямками:

1) Розвиток процесу інтернаціоналізації господарських зв’язків і глобалізації виробництва, в основі якого лежить зростання закордонних прямих інвестицій найбільших ТНК;

2) Розвиток міжнародних валютно-кредитних відносин призвів до того, що світовий ринок перетворився в центральну структуру, яка визначає характер світогосподарських зв’язків та безпосередньо впливає на економічний та фінансовий стан не тільки окремих країн, але й цілих регіонів.

Механізм регулювання МЕВ має два взаємопов'язані рівні: національний та міжнародний, кожному з яких властива певна система принципів, інституційно-правових структур, інструментів та методів управління (рис. 1.1).

Так, елементами регулювання міжнародних економічних від­носин є:

принципи управління як фундаментальні правила, що ха­рактеризують певну «ідеологію» підходу до міжнародних відно­син в економічній сфері;

Рис. 1.1. Місце міжнародних організацій у системі регулювання МЕВ

інституційно-правові структури як сукупність міжнарод­них та національних норм, правил, звичаїв та угод, що регламен­тують здійснення співробітництва;

інструменти та методи управління як сукупність конкре­тних заходів впливу на окремі процеси, наприклад валютні курси, субсидії, митні тарифи, квоти і ліцензії на експорт та імпорт, система встановлення цін на товари й послуги для міжнародного обміну тощо.

Як зазначалося, регулювання міжнародних економічних від­носин здійснюється на двох взаємопов'язаних, але нерівноцінних рівнях: національному та міжнародному.

Національному рівню відповідає система дій держави (уряду), що спрямована на регулювання зовнішньоекономічних відносин і використовує названі вище елементи (принципи, методи, інстру­менти).

На міжнародному рівні здійснюється погоджений вплив двох або більше держав на економічні відносини між країнами взагалі або на окремі їх форми їх (міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, експорт та імпорт капіталу тощо). Регулювання на міжнародному рівні буває 2 типів:

- міжнародні економічні режими, під якими слід розуміти комплекс правил, регламентацій, та звичаєвих норм, що утворюються на базі міжнародних угод та встановлю ют передумови міжнародної економічної діяльності та співробітництва щодо міжнародної економічної діяльності;

- міжнародні організації. При цьому міжнародні організації займаються координацією економічних процесів, узгодженням певних інструментів регулювання, цілей національних економічних політик з метою регулюючого впливу на світогосподарські зв’язки.

Координація економічних дій — це процес погодження пев­них параметрів національних економічних політик з метою регу­лювального впливу на світогосподарські, регіональні чи функці­ональні зв'язки. Об'єктами координації можуть бути:

1) цілі (погодження загальних, спільних, конкуруючих, взаємопідпорядкованих цілей);

2) інформація (обмін, оприлюднення, зберігання тощо);

3) інструменти економічної політики;

4) час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій.

Класифікація коор­динації міжнародної економічної діяльності:

1) Залежно від кількості сторін, які беруть у цьому участь:

- двостороння (білатеральна) координація включає угоди та домовленості між двома суб'єктами МЕВ, які досягаються безпо­середніми переговорами між партнерами;

- багатостороння координація забезпечує погодження різних аспектів міжнародної економічної діяльності щонайменше трьо­ма суб'єктами з різних країн.

2) Залежно від засобів здійс­нення:

- дискретна координація (або співробітництво типу ad hoc - від лат. - спеціальний, влаштований для цієї мети) — це узгодження, яке досягається шляхом так званих дискретних (окремих) дій, коли в кожному конкретному випадку держави домовляються самостійно використовувати деякі заходи, інстру­менти, методи для досягнення належної єдності дій;

- інституціональна координація — це погодження, яке виро­бляється на підставі визначеного інституту, тобто з використан­ням встановлених уже законів, правил, норм, звичаїв та практи­ки, організаційних структур.

Зауважимо, що міжнародні організації в системі регулювання МЕВ є одночасно і суб'єктами міжнародних економічних відносин (нарівні з фізичними, юридичними особами та державами), і частиною механізму регулювання цих відносин. Їх виникнення зумовлено рядом чинників:

1) міжнародний поділ праці;

2) міжнародна інтеграція;

3) політичні стосунки між країнами;

4) глобалізація міжнародних відносин.

Об'єктивна необхідність розвитку міжнародних організацій, пояснюється сукупністю вагомих чинників:

1) зростаюча кількість проблем, що виникають на перетині кількох сфер: валютних відносин і торгівлі, торгівлі та фінансо­вих ринків тощо;

2) тривалий період узгодження за використання дискретної координації;

3) велика кількість учасників переговорного процесу, що ускладнює досягнення консенсусу;

4) залежність учасників переговорів та урядових осіб від тис­ку виборців і громадської думки в країні;

5) складність та дорожнеча інформаційного забезпечення вза­ємодії.

Серед суб'єктів системи регулювання міжнародних економіч­них відносин найбільш зацікавленими в існуванні міжнародних організацій, установ та конференцій є, зрозуміло, держави (уря­ди), оскільки, використовуючи досвід та відповідний арсенал ме­тодів впливу, міжнародні інститути допомагають різним країнам координувати свої дії на світовій арені.

Міжнародні організації необхідні також для нормального існування та динамічного роз­витку компаній, які в різних формах беруть участь у міжнарод­ному бізнесі і під час здійснення комерційних операцій натрап­ляють на внутрішні та міжнародні обмежники

Очевидно, що саме потреби міжнародного бізнесу історично бу­ли першопричиною розвитку міжнародних організацій, про що свідчить літопис створення основних із них:

1814 р. — Центральна комісія судноплавства по Рейну;

1865 р. — Міжнародний телеграф­ний союз;

1875 р. — Міжнародний комітет з мір і вагів;

1883 р. — Міжнародний союз з охорони прав промислової власності;

1890 р. — Міжнародний союз для публікації митних тарифів;

1919 р. — Між­народна організація підприємців;

1920 р. — Міжнародна торговель­на палата; 1926 р. — Міжнародна організація зі стандартизації та ін.

2. Історія виникнення та основні етапи розвитку інституту між­народних організацій.

Перші міжнародні міжурядові організації як одна зі стабіль­них форм регулювання міжнародних відносин з'явилися порів­няно недавно — у середині XIX сторіччя. Однак їх виникненню передував досить тривалий процес розвитку міжнародного спіл­кування, в ході якого формувалися об'єктивні суспільні потреби у створенні спеціальних міжнародних органів, які б регулювали дедалі більш складні багатосторонні відносини між державами в різних сферах діяльності. Можна виокремити п'ять основ­них стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

1) Епоха рабовласницьких держав.

2) Період феодальної роздробленості.

3) Епоха великих географічних відкриттів, промислових рево­люцій та формування світового ринку.

4) Період між Першою та Другою світовими війнами.

5) Сучасний етап.

Ця схема дещо умовна, оскільки чіткі межі між етапами накреслити неможливо.

Епоха рабовласницьких держав. Ще в IV—VI ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних інститутів — сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії — це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релігійно-політичними союзами племен та міст зі спільним святилищем, скарбницею, правилами ведення війн. Найвідомішими були Лакедеминська і Делоська сіммахії, а також Дельфійсько-Фермоггільська амфіктіонія, до якої входило 12 громад Середньої Греції і Фессалії.

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об’єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися передовсім під час виникнення загрози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі).

Водночас на світовій арені почали з’являтися торговельні со­юзи. Прикладом такого торговельного об’єднання є один із найвідоміших союзів цього типу — Ганза, що існував з XIV по XVII ст. До нього входили північно-німецькі міста Любек, Штральзунд, Росток, Вісмар, Гамбург та ін. Міста-члени союзу намагалися зосередити в себе усю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло їм охороняти власні комерційні інтереси і навіть вести війни з іншими державами. Ганзейський союз мав торговельні контори в Новгороді, Пскові, Смоленську, Каунасі, Бергені, Стокгольмі, Брюгге, Лондоні та ін.

Епоха великих географічних відкриттів, промислових рево­люцій та формування світового ринкухарактеризується появою цілої низки організацій, яким уже були притаманні риси сучасних міжнарод­них установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, по­рядку роботи та ін.

Деякі західні автори ведуть історію міждержавних організацій від так званого Священного союзу, створеного російським царем Олександром І, австрійським імператором Францем І та прусським королем Фрідріхом-Вільгельмом III у вересні 1815 р. після падіння імперії Наполеона І.

Іноді спеціалісти віддають першість Центральній комісії судно­плавства по Рейну, яка була організована Віденським конгресом 1814 — 1815 рр., а на постійній основі почала працювати з 1831 р.

Стабільне зростання кількості міжнародних організацій з сере­дини XIX ст. пов’язане з розвитком зв’язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цей час з’являються такі органі­зації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітній поштовий союз (1874), Європейська конференція з розкладів пасажирських потя­гів (1874), Міжнародний телеграфний союз (1875), Міжнародний союз з охорони промислової власності (1883) та ін.

Період між Першою та Другою світовими війнами ознаме­нований появою першої у світі міжнародної організації універ­сального типу з широкою (неспеціалізованою) компетенцією — Ліги Націй. Створена в 1919 р. з ініціативи американського пре­зидента Вільсона, Ліга Націй являла собою:

1) міжнародну організацію;

2) асоціацію урядів;

3) метод організації міжнародного життя.

У цей період триває створення функціональних та галузевих організацій; загальна кількість міжнародних організацій збіль­шилася втричі (з 212 до 618).

Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 року. Йому властиві такі риси:

1) збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне життя, зокрема економічне;

2) посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світових проблем (через систему консультацій);

3) поява і вже понад 50-річне успішне функціонування універсальної організації глобального типу — Організації Об’єдна­них Націй;

4) утворення інших функціональних організацій глобального типу — Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгів­лі, Всесвітньої торговельної організації;

5) формування мережі міжнародних організацій наднаціо­нального типу, які інституціонально забезпечують діяльність ре­гіональних інтеграційних угруповань;

6) посилення позиції ООН завдяки створенню системи «спе­ціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних організацій ;

7) розширення сфери діяльності міжнародних організацій;

8) значне збільшення кількості як міждержавних, так і недер­жавних міжнародних організацій.