Порівняльна характеристика стратегій Портера

    Стратегія диференціації передбачає досягнення підприємством певних конкурентних переваг у задоволення певних аспектів потреб споживачів. Застосовуючи стратегію диференціації, підприємство має досягти конкурентних переваг у якості товару, його сервісному обслуговуванні, іміджу або інших сферах. Основна ідея диференціації полягає в тому, що товар підприємства має відрізнятися від товарів конкурентів і бути дещо неповторним з погляду споживача. При цьому

ціна й витрати мають другорядне значення і, як правило, відрізняються високим рівнем.

    Необхідні умови для реалізації стратегії диференціації: значні дослідження, відповідний дизайн, використання матеріально-технічних ресурсів високої якості, інтенсивна робота зі споживачами.

    Переваги:

    • створюється певний імідж товару і підприємства, що знижує чутливість споживача до ціни;

    • прихильність споживачів і неповторність товару створюють високі вхідні бар’єри на ринок збуту;

    • прихильність споживачів створює своєрідний захист проти товарів-замінників;

    • висока ціна дає можливість отримання високого прибутку.

    Ризик:

    • характеристика товару, на якій заснована диференціація, може втратити своє значення у зв’язку зі зміною системи цінностей споживача;

    • збільшення ціни і відрив від цінового лідера можуть стати дуже значними;

    • виникнення фірм-послідовників, які імітують стратегію диференціації, зменшують її ефект.

    Стратегія концентрації передбачає спеціалізацію діяльності підприємства на одному (або небагатьох) сегментах ринку і завоювання на них цінового лідерства або диференціації.

    Сегментами ринку (об’єктами концентрації) в стратегії конценрації можуть бути:

    • певна група споживачів;

    • певний вид товару;

    • певний географічний ринок.

    Необхідна умова застосування стратегії концентрації – підприємство мусить обслуговувати обраний сегмент ринку ефективніше, ніж конкуренти, які протистоять на загальному ринку.

    Переваги:

    • використання цієї стратегії не вимагає значних фінансових витрат і великих розмірів підприємства;

    • навіть займаючи незначну ринкову частку, підприємство може отримати великі прибутки.

    Ризик:

    • можливість звуження сегмента ринку, на який орієнтується підприємство;

    • конкуренти можуть знайти в межах сегмента під сегменти і посилити спеціалізацію;

    • різниця в цінах між товарами спеціалізованих підприємств і підприємств, які орієнтуються на загальний ринок, може стати настільки значною, що зменшить переваги спеціалізації.

    Модель Портера може бути трансформована на матрицю (рис. 5. 2.):

Рис. 5. 2. Матриця Портера

    Приклад застосування моделі Портера: американський ринок вантажних автомобілів (рис. 5. 3.).

Цифри відтворюють рівень рентабельності фірми в галузі

Рис. 5. 3. Стратегічне положення фірм на ринку

 вантажних автомобілів США

     Фірми “Паккар”, “Форд”, “Дженерал Моторс” мають конкурентні переваги на ринку вантажних автомобілів: “Паккар” є лідером у диференціації, а “Фрд” і “Дженерал Моторс” мають найнижчі в галузі витрати.

    Дві фірми – “Мак” і  “Фрейтлинер” розташовані в центрі матриці, тобто вони мають середній рівень диференціації і середній рівень витрат, і тому в них невелика рентабельність (вони займають позицію “болота”). Для підвищення своєї рентабельності їм необхідно зосередити свою діяльність на одній із стратегій Портера:

    1) знизити витрати виробництва і обігу – тоді конкурентами будуть “Форд” і “Дженерал Моторс”;

    2) підвищити рівень диференціації своїх товарів – тоді конкурентами буде фірма “Паккар”;

    3) знайти ринкову нішу і стати там ціновим лідером або лідером у диференціації.