Парламентська більшість та опозиція.

Парламентська більшість — це політичне утворення, що складається з парламентських фракцій чи окремих (позафракційних) членів парламенту, які разом складають звичайну більшість в парламенті.

Парламентська опозиція- парлам. (депутатська) група чи фракція представленої у парламенті політ, партії або коаліція (об'єднання, блок) таких партій, які не згодні з політ, курсом глави д-ви та/або викон. влади і виступають проти певних принципових питань уряд, політики. Згідно із законом вони приймають рішення про опозиц. діяльність, не беруть участі у формуванні уряду і не представлені в ньому. Коаліція (об'єднання, блок) парлам. груп чи фракцій утворюється на підставі відповід. договору (угоди).

135. Парламентські процедури. 

Парламентські процедури — це встановлений нормами права порядок розгляду і прийняття рішень у парламенті. Встановлені чин­ним законодавством процедури розгляду і прийняття актів Верхо­вною радою України можна поділити на загальні і спеціальні.

До загальних парламентських процедур відносять процедури здійснення Верховною радою України функцій, в яких виявляється її соціальне призначення як законодавчого органу держави, а саме процедури законотворення, формування органів судової і виконав­чої влади та здійснення парламентського контролю за діяльністю останніх.

Спеціальні парламентські процедури виявляються у спеціально­му ускладненому чи спрощеному відносно загальних парламентських процедур порядку розгляду Верховною радою України окремих пи­тань, віднесених до її повноважень. такі процедури розгляду питань і прийняття рішень застосовуються Верховною радою тоді, коли ці питання безпосередньо не обумовлені здійсненням нею законодавчої діяльності, участю у формуванні органів державної влади або здій­сненням функцій парламентського контролю.

Спеціальний ускладнений порядок розгляду питань і прийняття рішень застосовується у парламенті з приводу питань, які мають надзвичайно важливе значення для держави та суспільства (наприклад, розгляд і прийняття державного бюджету, імпічмент президента, відправлення у відставку Кабінету Міністрів і т. ін.).

Спеціальний спрощений порядок розгляду питань і прийняття рішень застосовується у Верховній раді з приводу питань, які по суті своїй мають інформаційний, організаційний або представницький формалізований характер (наприклад, заслуховування щорічних і позачергових послань президента України), або питань, які потре­бують якнайшвидшого розв’язання (наприклад, розгляд питань про запровадження в Україні чи в окремих її місцевостях воєнного або надзвичайного стану, оголошення війни і укладення миру тощо).

Норми, що стосуються правового врегулювання спеціальних парламентських процедур у Верховній раді, містяться в Конституції України, регламенті Верховної ради України та ряді інших актів за­конодавства України включно із процедурними рішеннями Верхо­вної ради, прийнятими в межах її конституційних повноважень.

Законодавча діяльність Верховної Ради України

. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.Законодавча влада це — делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, що має виключне право ухвалювати закони. Законодавча влада відповідає за обговорення і проголошення законів, а також за перевірку роботи виконавчої та судової гілок влади.

Суб’єкти розробки законів та суб’єкти законодавчої ініціативи

Суб'єкти законодавчої ініціативи

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України (ст. 93 Конституції України).

Законопроекти, поправки до них чи законодавчі пропозиції вносяться суб'єктами права законодавчої ініціативи в письмовій формі. Законодавча пропозиція повинна містити проект рішен­ня Верховної Ради, який пропонується Верховній Раді для прий­няття. Пропозиції, внесені на ім'я комітету Верховної Ради, оп­рацьовуються ним у ході підготовки відповідних документів і на розгляд Верховної Ради можуть не подаватися.

Законодавчі пропозиції і проекти законів вносяться разом з супровідною запискою, яка повинна містити обґрунтування не­обхідності їх розробки і прийняття, а також характеристику цілей, завдань та основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце у системі чинного законодавства, а також на очікувані соці­ально-економічні та інші наслідки їх застосування.

Уразі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки, реалізація яких потребує матеріальних або інших вит­рат за рахунок державного чи місцевих бюджетів, додаються їх фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат. Внесення ініціативних законопроектів (крім тих. що вносяться Президентом та урядом) супроводжується вка­зівкою на те, що ініціатор вносить законопроект для врахування його положень головним по законопроекту комітетом або напо­лягає на його розгляді Верховною Радою у першому читанні.

Конституційні законопроекти або конституційні положення (відповідно ті, якими вносяться зміни, і ті, які потребують вне­сення змін до Конституції) мають бути зазначені як такі.

Законодавчі пропозиції і проекти законів, що подаються на розгляд Верховної Ради, мають відповідати й іншим вимогам, передбаченим Регламентом Верховної Ради України, іншими актами, що визначають вимоги до їх оформлення, змісту, струк­тури та викладу.

Законодавча пропозиція чи законопроект можуть бути від­кликані їх ініціатором, якщо питання про їх розгляд ще не вклю­чено до порядку денного сесії Верховної Ради, а після того — лише за згодою Верховної Ради.

Згідно з ч. 2 коментованої статті Президент України може при внесенні законопроекту визначити його як невідкладний, що тяг­не за собою його позачерговий розгляд. Це означає, що питання про розгляд законопроекту має бути включене до порядку денно­го засідань відразу після внесення законопроекту. При цьому виз­нання законопроекту невідкладним (стаття 6.4.6 Регламенту Вер­ховної Ради) дає можливість скоротити терміни подання пропо­зицій до законопроекту, поширення матеріалів до другого читання, але не більш як наполовину.

Верховна Рада може прийняти рішення про визнання будь-якого проекту невідкладним і за власною ініціативою, а також за процедуроюadhoc, з метою пришвидшення розгляду законопро­екту, прийняти рішення про відхилення від вимог Регламенту,, якщо це не суперечить Конституції і чинним законам.

Парламентські читання.

Обговорення проектів законів та ін. нормат.-прав. акгів на пленар. засіданнях парламенту (окр. палати). Є однією зі стадій законодавчого процесу. Термін «читання» з'явився у парлам. практиці поряд з виникненням законод. процедури у зв'язку з тим, що текст проекту акта зачитувався парламентаріям. Напр., у Великобританії парламентарії не можуть ознайомитися з текстом внесеного на розгляд парламенту законопроекту до першого читання.