Поняття та ознаки органу Української держави.

Орган-це певна державна інстанція, яка заснована державою, утворена нею у встановленому порядку і діє за її уповноваженнями.

Властивим для державних органів є:

•Діє за дорученням держави, яка встановлює законодавчо правовий статус кожного з органів

•Осідає певне місце в апараті

•Виступає від імені держави та свого імені

•Наділені державно-владним повноваженнями, які закріплені в нормативно-правових актах

Властивості державних органів України:

•Представляє Україну як державу (п.4 ст. 88 КУ)

•Діє від імені держави та за її дорученням, є її офіційним представником (п.1 ст. 102 КУ)

•Є відносно самостійною частиною єдиної системи державних органів, що будуються за принципом розподілу влад (ст. 6, 75, 102 КУ) і посідає певне місце в державному апараті

•Створюється у встановленому КУта законами України порядку (ст. 76, 77 КУ)

•Наділені державно-владними повноваженнями

•Мають встановлену компетенцію (ст. 56, 81, 111, 120 КУ)

•Підстави, види та міра юридичної відповідальності передбачена законом ( ст. 56, 81 КУ)

•Наявність особливої структури, правових зв’язків, що об’єднує особовий склад органів у єдине ціле (ст. 76, 88, 85, 106 КУ)

•Здійснюють повноваження за кошти Державного бюджету України

•Діяльність та акти органів державної влади стосуються всіх осіб, що перебувають на території України

•Територіальний масштаб та межі діяльності: повноваження поширюються на певну територію (ст. 116, 119 КУ)

•Наявність майна

•Статус юридичної особи

Державний орган-це відносно відокремлена частина єдиної системи органів державної влади (частина державного механізму), побудована за конституційним принципом розподілу влади, який створюється у певному, визначеному законом порядку і здійснює завдання, функції на підставі державно-владних повноважень, власної компетенції, його особовий склад об’єднаний правовими зв’язками.

Класифікація державних органів:

За способом виникнення:

•Первинні (формуються шляхом прямого волевиявлення народу-прямої демократії)

•Вторинні

За способом формування:

•Виборні

•Призначувані

За обсягом владних повноважень:

•Вищі (владні повноваження поширюються на всю територію країни)

•Місцеві (владні повноваження поширюються на певну територіально-адміністративну одиницю держави)

За широтою компетенції:

•Загальної компетенції (до компетенції належить широке коло питань-КабМін)

•Спеціальної компетенції (виконують одну функцію-міністерства)

Принципи діяльності державних органів:

•Загальні:

oГуманізму (ст. 3 КУ)

oСуверенності та єдності системи органів державної влади (ст. 1, 5 КУ)

oПоділу влад (ст. 6 КУ)

oЗаконності (ст. 19 КУ)

oДемократичного централізму (ст. 1, 2, 6, 75 КУ)

oСтримань і противаг (ст. 87, 90, 94 КУ)

•Спеціальні

oРівне право доступу громадян до державної служби (ст. 38 КУ)

oОбов’язковість для державних службовців рішень, прийнятих вищими органами державної влади і керівниками в межах їх повноважень в по основним законам України

oГласність

oВідповідальність службовців за прийняття рішень та невиконання обов’язків

oПозапартійність державних службовців

Система органів Української держави

Систему органів Української держави складають органи виконавчої влади,орган законодавчої влади,органи судової влади та глава держави.

Загальними засадами організації (будівництва) органів державної влади є:

- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія органів державної влади;

- демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо);

- системність і структурованість;

- конституційність, законність в організації й діяльності;

- постійний характер діяльності і детермінованість повноважень органів державної влади;

- врахування загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, досягнень національної і світової конституційної думки й практики державного будівництва;

- гарантування діяльності органів державної влади.

Сучасні моделі системи державних органів

•Центрально-сегментна: виходить з принципу розподілу влади, відповідного комплексу стримань і противаг та постулату, згідно з яким органами державної влади є лише головні центральні органи, які діють в масштабі всієї країни (глава держави, парламент, уряд), а також їхні представники на місцях (голови місцевих державних адміністрацій). Представницькі ж органи на місцях розглядаються лише як органи місцевого самоврядування. Враховуються при цьому також такі принципи, як демократизм держави, верховенства права тощо.

Згадана система складається з кількох видів органів, які формуються специфічними засобами, мають власну компетенцію і особливості формування. Принцип розподілу влад визначає сегментність даної системи, проте це не розрізнений набір елементів. Органи держави об’єднані загальними завданнями, метою управління суспільством, методами управління, які мають загальні принципи. Тільки у своїй сукупності вони складають цілісну систему, що зумовлює її централістську сутність.

Органи даної системи розподіляються на виконавчі, законодавчі та судові.

Ця система є найбільш ефективною в умовах стабільності.

•Моноцефальна: основним принципами даної системи є принцип єдності державної влади зверху донизу – принцип єдиновладдя. Очолює цю систему один орган чи посадова особа, наділені всією повнотою влади, які, у свою чергу, наділяють певними повноваженнями всі інші органи.

“Вертикальна” підпорядкованість – характерна риса цієї системи. При цьому згадана модель пов’язана, звичайно, з однопартійністю, з відмовою від політичного плюралізму, держава “зверху” наділяє громадян правами і свободами. Основними засобами формування органів цієї системи є призначення, а компетенція, як правило, визначається єдиноначально, що пояснюється персоніфікаваністю системи, на чолі якої стоїть одна особа, авторитет якої вважається незаперечним.

Система державних органів при цій моделі складалася з органів державної влади, державного управління, суду, прокуратури, системи народного контролю.

•Монотеократична: існує в державах, де іслам проголошений офіційною ідеологією. Основою духовно-державного єдиновладдя тут є поєднання у одній особі глави держави та вищої духовної особи країни.