Школа фізіократів: Ф.Кене, А. Тюрго.

Фізіократи — французькі ек-сти 2-гої пол. XVIII ст., представники класичної ПЕ. Назва цієї науко-вої школи походить від грецьких слів «фізіс» — природа і «кратос» — влада. Виступаючи проти мерканти­лізму, висували на 1-ий план аграрну проблему, розробили основи, хоча й суперечли-вої, проте прогресивної ре­форми, суть якої поля-гала в кап-ній реорганізації с-г. Основа вчення – чистий продукт. Казали, що багатство створюєть-ся у землеробстві і праця землеробства прод-на. Так досл-ня джерела багатства перенесли у сфе-ру В. Наукова обмеженість фізіократів полягала в тому, що прод-ною сферою вважалося лише зе-млеробство. Утворилась школа фізіократів нап-рикінці 50-х рокій-18ст. її представниками були: Франсуа Кене, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрбо.

Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. (1694-1774) Основний твір Кене – «Ек-на табли-ця». Фах і професійна діяльність Кене як лікаря визна-чили його методологічні підходи шодо досл-ня ек-них питань. Розглядав сус-во як жи-вий організм, розрізняв здоровий та хворий стан. Коли сус-во в здоровому стані – воно має рівно-вагу. Кене зробив спробу показати стан рівнова-ги в своїй «Ек-ній таблиці» Великою заслугою є досл-ня ек-них процесів як природних, що мають свої внутрішні закономірності . Основою фізіокра-тів є теорія «чистого продукту». Чистий про-дукт – надлишок в-сті с-г продуктів над витрата-ми В. Пром-сть вважали безплідною тому, що тут не створюється чистий продукт, тобто відбуває-ться лише зміна форми багатства, але немає йо-го зростання. У землеробстві на відміну від пром-сті працює земля та природа. В «Ек-ній таблиці » вперше була спроба розглянути В як процес від-творення і була встановлена класова структур-ра тогочасного сус-ва, в якій Кене виділив:

1 Прод-ний клас - в землеробстві

2 Клас власників – монарх, церква, землевласни-ки

3 Безплідний – всі хто не зайняті в землеробстві, тому, що їх праця лише повертає витрати на В ні-чого не створюючи.

Кене проаналізував можливості простого відтво-рення, можливості реалізації сус-ого продукту, ек-ні зв’язки між класами. Це було значним внес-ком в ек-ну теорію тому, що до Кене відтворення на макрорівні не досліджувалося. Послідовником і представником Ф. був А. Тюрго (1727-1781)

Ідеї Ф. одержали подальшого розв-ку, а теорети-чна сис-ма набула найбільш розвинутого вигля-ду. Твір – “Роздуми про створення та розподіл багатств”. Зар-пл – мінімум засобів для існуван-ня. Умова виникнення найманої праці – відокрем-лення виробника від землі як основного засобу В.

Чистий продукт – рез-т більшої прод-сті праці робітника в с-г. Цінність зв’язана з кор-стю речі, суб’єктивна оцінка кор-сті. Капітал – нагромад-жена цінність, рухоме багатство (засоби В, гроші, предмети). Прибуток – самотійний вид доходу

Гроші – звичайний товар для полегшення обмі-ну. Будь-який товар може стати грошима. Тюрго був також практиком, намагався втілити в життя фізіократичні ідеї. Він був міністром фінансів Лю-довіка XVI Провів низку буржуазних реформ, що призвели до незадоволення знаті і краху фізіок-ратії.

Зародження основ класичної школи політекономії в Англії та Франції: У. Петті.

П.Буагільбер.

Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класичної ПЕ в Англії. Оцінка ек-них поглядів Пе-тті є неоднозначною. Одні вважають його мерка-нтилістом, інші (здебільшого марксисти) — зас-новником класичної ПЕ. Детальний аналіз його праць дає, однак, підстави для висновку, що він є ек-стом пере­хідного періоду від меркантилізму до класичної ПЕ. Написав : «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682). У своїх працях, особи-во ранніх, Петті віддає данину мерканти­лізму.Об-ґрунтовуючи ек-ну політику держави, він розви-ває теорію торгового балансу, виступає за нагро-мадження в країні золо­та і срібла, виправдовує колоніальну експансію, виступає як прихи­льник втручання держави в ек-не життя. Водночас Пет-ті далеко виходить за ме­жі питань, що їх звичай-но розглядають меркантилісти. Він пише про гро-ші, позичковий процент, вексельний курс, подат-ки, земельну ренту, монополії та інше. Постанов-ка і вирішення цих питань відрі­зняють його від меркантилістів. Зав-ня науки Петті вбачав у нео-бхідності пояснити «таємничу природу» цілого ряду явищ, з'ясувати суть ек-них процесів. Медик за освітою, він розглядає ек-ний лад країни як жи­вий організм, , Пет­ті заклав основи абстракт-ного методу в ПЕ. Багатство - сума ру­хомого й нерухомого майна (сукупність земельних угідь, будівель, худоби, кораблів, золотої і срібної мо-нети, посуду із золота і срібла, меблів). Джере-лом якого є не сфера обігу, а праця, В. Теорія в-сті Петті вважають засновником трудової теорії в-сті. , «природна ціна» у Петгі — це в-сть. Він визначає не в-сть товару, а його відносну в-сть у грошовому вираженні, не відокремлюючи в-сть від ціни, її грошового визн-ня. В-сть створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку функціонують як мінові в-сті. Решта продуктів праці — це спо­живні в-сті, які лише в обміні ста-ють міновими в-стями. Зар-пл розуміє як ціну праці, намагається знайти її об'єктивні фактори, визначити природну ціну праці. Її величину він визначає в-стю засобів існування. Низь­ка зар-пл гарантує одержання прибутку ка­піталістами; здій-снення нагромадження, а зрештою — конкурент-то­спроможність Англії. Рента також є продуктом праці. Її величина — це різниця між в-стю с-г про-дуктів і витратами В, до яких відносить зар-пл й витрати на насіння. Отже, рента — це рез-т нео-плаченої праці ро­бітника. Аналізує Петті й суто земельну ренту, зокрема дає досить глибокий, як на ті часи, аналіз диференційної ренти. Заслуго-вує на увагу і спроба Петті визначити ціну землі. Її він правильно зв'язує з прибутковістю земель-них ділянок. Ціна землі в нього = певній к-ті річ-них рент. . За основу він бере земельну ренту за 21 рік. Теорія процента. Процент називає «гро-шовою рентою» і розглядає його як щось похідне від ренти. Величина процента зале­жить від роз-мірів земельної ренти й к-ті грошей в обігу. У пра-ці «Різне про гроші» він трактує процент як стра-хову премію і плату за утримання. Петті запере-чує необхідність законодавчого ре­гулювання процента. Він 1-им виокремив категорію нац-ого доходу і здійснив його розрахунки. Нац-ний до-хід створюється і у сфері мат В, і у сфері послуг

Форми феодального землеволодіння та основні категорії залежних селян в Київській

Русі.

Основне місце в економіці Київської Русі посідало сільське господарство, яке мало давні традиції і досягло порівняно високого розвитку. Древньоруські землероби використовували різноманітні і досконалі для того часу, знаряддя праці: соха, орало, борона, коса. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь і овес. В різних регіонах Київської Русі застосовувались різні системи землеробства. В лісостеповій зоні розвивалася парова система з 2-ох – , 3-ох – пільною сівозмінною. В лісовій зоні землеробство було підсічним. Значного розвитку досягло скотарство, а також допоміжні галузі мисливство, рибальство. В V – VII ст. у східних слов’ян відбувається процес становлення сільської суспільної громади. У VII – IX ст., відбувається майнове соціальне розшарування, внаслідок якого виділяються племена знаті, які захоплюють в приватну власність земельні володіння. Приватні земельні володіння сформувалися в ІХ – ХІІ ст. Князівське землеволодіння, а також землеволодіння великих бояр було спадкове і вільно відчужувалося. З кінця ХІ ст. велике землеволодіння перетворюється у феодальну власність, якою феодали могли розпоряджатися за власним бажанням . Великим було також церковне та монастирське землеволодіння. Селяни мали різний легальний статус: абсолютно вільні, вільні з певними обмеженнями, кріпаки та невільники. В сільському господарстві переважала майнова або общинна власність. Селяни ділились на вільних людей і невільників. Були села з челяддю і рабами. Смерд – вільний селянин, землероб, який господарював на своїй землі і економічно був самостійним. Поруч із смердами було залежне безземельне селянство, яке було обмежено в політичних правах – ізгої, які вважалися вільними, але не мали власного господарства і жили в чужих дворах. Таке ж становище було і у сябрів залежними селянами були закути, тобто наймити, які відробляли позичені гроші – купу, або наймалися на роботу попередньо беручи плату. Залежними були також рядовичи, тобто селяни, які уклали ряд, або угоду з феодалами, визначаючи свою залежність від них. Становище рядовичів було подібне до закутів. Вони переважно входили до складу челяді, виконували певну роботу і сплачували данину. Холопи – повністю залежні селяни, невільники, раби.