Господарство Стародавнього Сходу та пам'ятки економічної думки (Єгипет,Месопотамія, Індія, Китай).

Предмет та завдання курсу історія економіки та економічної думки.

Економічна історія як самостійна наука виникла в рамках політичної економії в першій половині 19 ст. Курс економічної історії читається у всіх економічних закладах. Виходить багато періодичних журналів. Предметом економічної історії є вивчення економічного процесу і розвитку різних типів господарства. Економічна історія вивчає господарську діяльність людства історичного розвитку, це передбачає дослідження всіх конкретних форм економічної діяльності, а саме матеріально і нематеріального виробництва діяльність економічних організацій та установ, економічну політику провідних країн світу і України. Існує цілий ряд критеріїв які характеризують типи господарства установлено, що для всіх без виключення типів господарства, які основувалися на суспільних колективних відносинах, характерна більш низька продуктивність праці ніж для типів господарств де панує приватна власність. Історія економіки має чи мало прикладів коли економічні рішення які виливаються в економічну політику були хибними і наносили велику шкоду нації, це стосується в першу чергу рішень спрямованих на нелітарізацію економіки і підготовки до війни. Завдання: вивчення економічної історії має ряд завдань які дозволяють розширити економічний кругозір економіста і додати йому впевненості в правильності прийняття рішення. Тому історія економіки має відображати реальний процес розвитку різних типів господарювання, а також узагальнювати досвід організації виробництва на найбільш ефективному рівні.

2. Основні принципи та критерії "періодизації" економіки та економічної

Думки.

В економічній історії найчастіше вживаються два основні принципи періодизації: формаційний( економічна історія поділяється на ряд соціально економічних формацій) – рабовласницька, феодальна, капіталістична. Основний критерій є наявність певних форм власності і особливість вирішення соціально економічних питань. Перехід від однієї формації до іншої здійснюється в наслідок закону відповідності економічних відносин рівня розвитку і характеру продуктивних сил. Другим принципом який набув поширення серед сучасних епох є процес в розвитку продуктивного суспільства яке веде до корінних змін в складі продуктивності. На цій основі з’явився технологічний підхід періодизації економічної історії, згідно з яким виділяють з технологічним способи виробництва: природний, індустріальний, постіндустріальний. Природний-технічний спосіб оснований на ручній праці і відповідає первісній рабовласницькій, феодальній. Індустріально виробничій спосіб у виробництві відповідає капіталістична формація де застосовується система машин. Постіндустріальний технологічний спосіб виробництва – сфера обслуговування.

Особливості господарства первісної доби та його періодизація.

Первісно общинний лад перша в історії людського суспільства суспільно економічна формація. Вона охоплює значний період часу від появи людини до виникнення класового суспільства. Фактично цей період співпадає з кам’яним віком. Для первіснообщинного ладу характерне рівне ставлення всіх членів до засобів виробництва, а також зрівняльний підхід до розділу продукту. Приблизно 35-40 тис. років назад з’явились первісні люди – неандертальці. Первісні люди користувалися примітивними знаряддями з каменя, дерева. Не займалися виробництвом їжі, а приймали дари від природи. Основні види діяльності людей: мисливство, збирання плодів, коренів, риболовства. Життєзабезпечующий продукт (необхідний) – забезпечує виживання людини. Надлишковий продукт (перевищує рівень виживання). В еволюції первісного суспільства можна виділити 2-а етапи: - рання первісна община характеризується безроздільним пануванням колективу власності, зрівняльного розподілу виникненням парної сім’ї та племені. Розвиток продуктивних сил та збільшення надлишкового продукту привело до того, що зрівняльний розподіл становиться перепоною для подальшого виробництва. Другий етап розвитку економічного суспільства - це пізня первісна община. Характеризується переходом до трудового способу, розподілу та до продуктивного господарювання. Головним чином до землеробства та скотарства – це була революція в розвитку господарства для суспільства, так, як створювала подальше забезпечення їжею яке в свою чергу викликало швидке зростання населення, а також планування класів та держав. В цей період виділяються в окремій галузі, в економічній діяльності ремесло, товарообмін і поглиблюється майнова первісність. Починає зароджуватись експлуатація і первісне рабство. Поява первісностей класових суспільств пов’язане з розповсюдженням з металевими знаряддями праці.

Особливості розвитку економіки рабовласницького суспільства та причини його занепаду та

Загибелі.

Рабовласницький лад це перша в історії людського суспільства - класова суспільно економічна формація основана на приватній формі власності не тільки на матеріальні знаряддя праці але й на самого виробника, раба. Свого найвищого розвитку рабство досягло в стародавній Греції та Римі. Поява рабства пов’язана з розвитком продуктивних сил і появою надлишкового додаткового продукту.

Тепер робоча сила людей могла виробляти значно більше ніж вимагалося для її утримання. Розрізняють два типи рабства: патріархальне (раннє), класичне (античне, розвинуте). Виробництво в цих умовах носили продуктивний характер застосування продуктивної праці рабів. Склалося два типи господарської організації рабовласницьких суспільств: східне і античне рабовласництво. Спільні риси застосування ручної праці на основі індивідуальних та колективних знарядь праці. Землеробство та натуральне господарство і застосування примусової праці рабів.

Східне рабство виникло у 4-му тис. до н.е.До району східного рабства відносилися Месопотамія, стародавня Індія та Китай. Особливості східного рабства полягали в тому, що воно в цих країнах не набувало всебічного поширення в суспільному виробництві. Раби здебільшого знаходились в державній власності, їх використовували для обслуговування рабовласників, будування пірамід, риття каналів.

Джерелом рабства було війни, піратство, боргове рабство. Давньосхідна економіка є прикладом найсуворішої держ.централізації. Суттєвим елементом екон.ладу була сільська громада.

Антична епоха тривала до 5тис. н.е. В цей період рабство досягло повного розквіту, а використання праці рабів стало більш різноманітним та продуктивнішим. Рабство перетворюється в класичне і відіграє дуже важливу роль в економічному піднесенні Греції та Риму. Особливістю античного рабства було те, що тут праця рабів широко застосовувалася в матеріальному виробництві в усіх сферах господарства: в с/г, в ремеслі, в будівельній справі. Основне джерело античного рабства за борги, але господарство було застосоване на жорстокій експлуатації рабів, згодом вичерпало свої можливості.

Примусова праця рабів була позбавлена економічного інтересу, була малопродуктивною. Рабу не можна було доручити знаряддя праці. Все це привело до необхідності заміни рабоволодіння якимись іншими методами праці. Тому з’являється метод колонад – це раби яких наділяють землею і які сплачують рабовласникам певну ренту.

Господарство Стародавнього Сходу та пам'ятки економічної думки (Єгипет,Месопотамія, Індія, Китай).

Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя). В державах цього регіону швидко розвивалися приватне власність та товарно-грошові відносини. Відомою пам'яткою є закони старо-вавілонського царя Хаммурапі. Мета законів — всебічне зміцнення економічної влади держави. Вони становлять систему правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавілоні XVIII ст. до н. е. Економічна думка Стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою. Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння.Рабство розглядається як перешкода до вступу до чернечої громади, а боргова кабала визнається страшенним лихом. Тому йдеться про необхідність всіляко уникати заборгованості та прагнути своєчасно сплачувати борги.Велика кількість творів брахманізму грунтується на концепції трьох цілей життя людини — релігійного обов'язку, матеріальної вигоди та чуттєвої любов). Кожній з цих цілей присвячена окрема література. Найбільш відомою книгою про обов'язок є «Закони Ману», про вигоду — «Артхашастра», про кохання— «Камасутра». У «Законах Ману економіка розглядалася як сфера діяльності вайшіїя. Вона складалася з тваринництва, землеробства, торгівлі те лихварства. Суспільним ідеалом був економічно незалежний господар. «Артхашастра» присвячена користі, матеріальній вигоді. Це трактат про мистецтво політики та управління державою. «Артхашастра» — це ґрунтовна збірка правил, адресованих царям те правителям, якою вони повинні керуватися у своїй державній діяльності. У ньому містяться відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику індійської держави. Основними джерелами доходів давньоіндійської держави були прибутки від державних підприємств, а також різноманітні податки, мито та штрафи, що стягалися з населення. Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень. Провідним напрямом було конфуціанство (від імені його засновника — Конфуція) Конфуцієм було запропоновано свого роду соціальне-економічну програму для правителів. На його думку, правитель повинен був дотримуватися економії у витратах та дбати про людей. Пропонувалося багатство розподілити більш рівномірно, щоб не було бідності, зменшити податки та залучати народ до громадських робіт, не порушуючи сезонності у сільськогосподарському виробництві. Видатним представником конфуціанства у Стародавньому Китаї був Мен-цзи. Керовані мали утримувати тих, хто ними управляє. Менцзи пропонував відродити колишні общинні форми виробництва та ввести систему криничних полів.Виразником економічних ідей стародавнього конфуціанства був також Сюнь-цзи. На його думку, тільки практична діяльність породжує доброчесність. Згідно з поглядами Сюнь-цзи, основними принципами економічної політики держави повинні були бути: економія у витратах, забезпечення достатку народові, необхідність зберігати надлишки. До критиків конфуціанства належить Мо Ді — засновник школи моїстів. Моїсти виходили з природної рівності всіх людей, виступали проти поділу людей на шляхетних та бідних, засуджували рабство, розкіш, гноблення землеробів і ремісників. Вони вважали фізичну працю джерелом багатства і закликали всіх старанно працювати, аби досягти щастя і добробуту.