Порядок, умови і строки виплати допомоги

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про зайнятість населення" держава гарантує працездатному населенню у разі відсутності роботи і заробітку:

• виплату безробітним у встановленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

• включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального і безперервного трудового стажу.

У трудовій книжці безробітного працівники державної служби зайнятості роблять записи про час початку, припинення, відкладення та закінчення виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до пп. "е" п. 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Міністерством праці, Міністерством юстиції, Міністерством соціального захисту від 29 липня 1993 р. № 68 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції 17 серпня 1993 р. № ПО.

Усі записи про початок, припинення, відкладення та закінчення виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю вносяться працівником державної служби зайнятості після видання наказу, але не пізніше тижневого строку. Вони підтверджуються особистим підписом працівника державної служби зайнятості та печаткою центру зайнятості.

Порядок і розмір виплати допомоги по безробіттю окремим категоріям безробітних

1. Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю відкладається відповідно до пп. "а" п. 2 ст. ЗО Закону України "Про зайнятість населення" і виплачується з наступного дня після закінчення тримісячного строку збереження середнього заробітку за попереднім місцем роботи (ст. 493 КЗпП України).

Згідно з цим Законом допомога по безробіттю призначається залежно від страхового стажу громадян у відсотках до їхньої середньої заробітної плати (доходу), а саме: до 2 років — 50 %; від 2 до 6 — 55 %; понад 10 років — 70 %, і виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів — 100 %; протягом наступних 90 календарних днів — 80 %; надалі — 70 %, за умови, якщо застрахована особа протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювала не менше 26 календарних тижнів та сплачувала страхові внески. Якщо у цієї особи страховий стаж понад 10 років (10 років працювала вчителем плюс два місяці в органах соціального забезпечення), допомогу по безробіттю мають призначити у розмірі 70 % середньої заробітної плати за останнім місцем роботи.

2. Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах (це всі громадяни, які реєструються у державній службі зайнятості, крім осіб, які реєструються на підставі ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення"), допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації у службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам — 53 років, при цьому вік визначається на момент надання громадянину статусу безробітного) тривалість виплати допомоги по безробіттю становить до 720 календарних днів.

Поняття, види і порядок надання соціальних відпусток

Соціальні відпустки. На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами. Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення такої ж тривалості як і відпустка у зв'язку з пологами. У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд. Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину. За бажанням жінки або осіб, зазначених вище, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною. Суттєві гаранта для реалізації права працівниками права на відпустки містять ст. 19 Закону "Про відпустки" та ст. 182-1 КЗпП, які передбачають додаткову відпустку працівникам, які мають дітей. Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів. Зазначена у ч. 1 ст. 182-1 КЗпП відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені ст.ст. 75, 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному ст. 80 КЗпП. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 18 Закону "Про відпустки" підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.