Правове закріпл і зміст принц невід’ємн сувер держав над їх прир рес.

Принцип-керівна ідея, основоположна засада, правило здійснення якоїсь діяльн-ті Бувають основні та спеціальні. Це спец-й! Принцип невід'ємного суверенітету держав над їх природни­ми та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю випливає із загального принципу державного суверенітету. Юри­дичне закріплення цей принцип знайшов насамперед у Деклара­ції 1974 р. і в Хартії 1974 р. ст. У Хартії зазначено:«Кожна держава може і повинна вільно здійснювати повний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами й економічною діяльністю, включаючи право на воло­діння, використання та експлуатацію». У Декларації 1974 р передбачає право країн, що розвиваються, або тих, які перебува­ють під колоніальним і расовим пануванням, іноземною окупа­цією, на своє звільнення і відновлення контролю над власними природними ресурсами та економічною діяльністю. У розвиток цієї ідеї Хартія проголошує право і обов'язок усіх держав індивідуально і колективно боротися за ліквідацію колоніалізму, апартеїду, расової дискримінації, неоколоніалізму і всіх зовнішніх форм агресії, проти окупації і панування та всіх економічних і політичних наслідків, що випливають із цього. Держави, які проводять політику примушування, несуть економі­чну відповідальність перед країнами, територіями і народами, повинні відшкодовувати чи повністю компенсувати використан­ня і скорочення їх природних та інших ресурсів. Принцип невід'ємного суверенітету держав над їх природни­ми та іншими ресурсами, а також їх економічною діяльністю діс­тав розвиток і юридичну фіксацію у ряді міжнародних угод, кон­венцій. Водночас слід зазначити, що такі держави, як США, Англія і ряд інших капіталістичних країн, намагалися через голо­сування перешкодити включенню цього принципу у зміст Хартії 1974 р. і Декларації 1974 р. І лише активна і послідовна позиція насамперед країн — членів колишньої Ради Економічної Взаємо­допомоги дала можливість юридично закріпити цей принцип.

100. Правове закріпл і зміст принц свободи вибору форми організації зовн-ек зв’язків.

Принцип-керівна ідея, основоположна засада, правило здійснення якоїсь діяльн-ті Бувають основні та спеціальні. Це спец-й! Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоек звязків надає можливість вільного вибору певних форм співр-тва у зовнішньоек відносинах. Цей принцип знайшов чітке своє закріплення і висвітлення у ст. 4 Хартії 1974 р.: «При здійсненні міжнародної торгівлі та інших форм ек співр-ва кожна держава вільно вибирає форму організації своїх зовнішньоек відносин і укладає двосторонні та ба­гатосторонні угоди міжнар ек співр-ва, що відповідають її міжнародним зобов'язанням і потребам». Аналіз існуючих форм організації зовнішньоек від­носин дає можливість з'ясувати роль держави у цій справі. ЗУ «Про ЗЕД», 1991 р. Відповідно до цього закону одним із принципів зовнішньоек діяльності є принцип свободи зовнішньоек підприємництва. Його суть по­лягає у праві суб'єктів такої діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки, здійснювати її у будь-яких формах, які не заборонені чинним законодавством, виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одер­жані ними результати. Суб'єктами зовнішньоек діяльності згідно із зазна­ченим Законом є фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), юридичні особи, які зареєс­тровані і розташовані на території України (підприємства, органі­зації та об'єднання всіх видів, у тому числі акціонерні та інші ви­ди господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, фірми «Торговий дім», посередницькі та консультацій­ні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації тощо), об'єднання фізичних і юридичних осіб, спільні підприємства та ін.

Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоек діяльності полягає також і в тому, що кожна держава має право встановлювати свободу торгівлі, тобто свободу ввезення і вивезення товарів без будь-якого регулювання її з боку держави (політика фрі-тредерства — вільної торгівлі). Взагалі така політика на початку XX ст. почала втрачати своє значення і поступилася міс­цем протекціонізму- системі ек законів держави, спря­мованих на захист нац пром-ті і с\г від іноземної конкуренції, а також на проникнення на зовнішні ринки і загарбання їх. Найважливішим знаряддям при цьому є введення і здійснення відповідної митної політики, яка зво­диться до встановлення мита під час імпорту й експорту товарів.

Держави можуть здійснювати і ліцензування ввезення або ви­везення товарів.

Правове закріплення і зміст принц юр рівності і недоп-ті ек дискрим держав.

Принцип-керівна ідея, основоположна засада, правило здійснення якоїсь діяльн-ті Бувають основні та спеціальні. Це спец-й! Цей принцип знайшов своє закріплення в. Декларації про вста­новлення нового міжнар ек порядку, 1974 р., Хартії економічних прав та обов'язків держав 74р, Заключному акті загальноєвропейської наради. Принцип юр рівності і недопустимості ек дискримінації державвипливає із загального принц співр-ва держав і принципу їх рівноправ'я. Як свідчить світова практика МЕВ, найбільшу ефек­тивність вони мають у тому разі, коли будуються на основі юри­дичної рівності всіх держав як суб'єктів МЕП, недопущення їх ек дискримінації. Цей принцип є загальновідом правовою нормою і, як правило, не вимагає свого обов'язкового закріплення у договірних зобов'я­заннях. Відповідно до нього кожна держава має право вимагати надавати їй рівні умови у міжнародних економічних відносинах, як і вона іншим державам. Це не означає, що повністю виключається можли­вість введення державою обмежувальних заходів у МЕВ. З тих чи інших причин вони можуть вводитись, але за однієї умови: такі обмеження мають стосувати­ся всіх держав. Якщо дана умова не виконується, то це слід вва­жати поруш принципу юр рівності і недопущення ек дискримінації. Одним із яскравих прикладів пору­шення цього принципу був торговельний закон, прийнятий кон­гресом США у 1974 р., а також анулювання на початку 1976 р. США програми ек допомоги Індії. Але не слід розгля­дати як дискримінацію в економічних відносинах заходи відповід­ного характеру (реторсії), які застосовуються до держави-порушника і які покликані забезпечити дотрим принципу рівності і недопущення дискримінації.