Предмет і завдання лексикографії

Лексикографія – це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Найчастіше словник подає зібрання слів тої чи іншої мови в алфавітному порядку. Існують також словники, в яких слова подаються за гніздовою системою, тобто в одній словниковій статті наводяться усі похідні слова, утворені від кореневого слова. Є іще словники інверсійні – у них слова подаються за алфавітом кінця слова.

Отже, словник – зібрання слів (а інколи морфем, словосполучень), розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому та ін.), в якому з’ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами.

Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.

Енциклопедичні словники

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов’язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках зовсім не мають місця слова таких граматичних категорій, як займенники, вигуки, сполучники, частки; прислівники, дієслова та прикметники подаються у цих словниках лише тоді, коли вони термінологізувались, тобто вживаються для точного вираження спеціальних понять і означення спеціальних предметів.

Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні (тритомний “Український радянський енциклопедичний словник”, 1986-1987 рр.) і галузеві, або спеціальні (“Українська літературна енциклопедія”, Т.1, 1988 р.).

Основні види словників

 Словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об’єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови і т.д.

 Словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні.

Серед одномовних словників найважлівішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні (“Словник української мови”, Т 1-11, 1970-1980).

Словник етимологічний – лексикографічна праця, в якій з’ясовується походження слова: розкривається первісне значення, реконструюється найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське (“Етимологічний словник української мови” у 7 томах).

Словник іншомовних слів – словник, у якому розкривається значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного складу рідної мови, і вказується, з якої мови вони засвоєні (“Словник іншомовних слів”, Довіра, 2000).

Словник історичний – один з різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи за даними писемних пам’яток, з’ясовується їх значення, наводяться ілюстрації (“Словник староукраїнської мови XIV-XVст.”, Т 1-2, 1977-1978).

Словник орфографічний – словник, який подає перелік слів у їх нормативному написанні.

Словник орфоепічний – служить довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу.

Словник перекладний – словник, у якому реєстрове слово в різних його значеннях перекладається відповідниками іншої мови.

Словник синонімів – у ньому подані ряди синонімів, що групуються навколо стрижневих слів, розташованих в алфавітному порядку.

Словник термінологічний – словник, у якому подана система термінів певної галузі науки, виробництва, мистецтва.

Історія української лексикографії

Історія української лексикографії починається з кінця XVI ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений “Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто” (опублікований у Вільні 1596 р.). Це перекладний словник, бо в ньому церковнослов’янські слова вже мають відповідники з тодішньої літературної мови. Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів. Слова розташовані в алфавітному порядку, що нагадує послідовність літер грецького алфавіту, й перекладаються відповідниками-синонімами тодішньої української літературної мови: агнєцъ, баранокъ; брань, война.

Другою етапною словниковою працею в історії української лексикографії був “Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє” славнозвісного Памви Беринди (надрукований у Києві 1627 р.). У своїй основі “Лексикон” Памви Беринди перекладний церковнослов’янсько-український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників.

Реєстр “Лексикона” включає близько 7000 слів і складається із двох окремих частин. Перша частина становить собою перекладний словник 4980 церковно-слов’янських слів, які перекладаються синонімами тогочасної живої української мови (Иго: ярмо; питомєцъ: вихованець; стражду: терплю). Інколи реєстрове слово має ще й тлумачення. Друга частина нагадує своєрідний словник іншомовних слів та власних імен із джерел того часу. У цій частині подано й пояснено 2002 слова.

Протягом ІІ половини XVII та у XVIII ст. в Україні з’являються нові словники, в яких “проста мова” вже виступає першою, тобто реєстр цих лексикографічних праць складається зі слів живої і книжної української мови, а до них наводяться відповідники чи тлумачення мовою “словянською”. Цікавими були рукописні словники Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського (XVII ст.) – “Лексіконъ латинский” і “Лексікон славяно-латинскій”. Не усі знають, що до різних видань “Енеїди” Котляревського вводились додатки зібрання “малороссійскихъ словъ”. У цих словниках пояснювалось шляхом наведення російських відповідників близько 1000 українських слів.

У другій половині ХІХ ст. починають виходити в світ вже окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких варті на увагу “Словарь малороссійскаго наречія” О.Афанасьєва-Чужбинського (1855), “Словарь малороссійскихъ идіомовъ” М.Закревського (1861), “Словниця української мови” Ф.Піскунова (1873).

Набагато більший за реєстром і використанням лексичних джерел був виданий у Львові М.Уманцем та А.Спілкою чотиритомний “Словарь російсько-український” (1893-1898). Реєстр російських слів сягав 40 тисяч, але в українській частині цього словника було багато діалектної та архаїчної лексики.

Найвидатнішою працею української лексикографії до перевороту 1917 р. був чотиритомний “Словарь української мови”, що вийшов за редакцією Бориса Грінченка (1907-1909). Матеріали для цього словника протягом кількох десятиліть збирались великою групою людей, а опрацьовувала їх редакція журналу “Киевская старина”. За своєю суттю – це перекладний українсько-російський словник. Б.Грінченко зумів довести реєстр словника до 70 тисяч слів.

Самостійна робота № 3

Тема:Виробничі звіти. Виробничі протоколи. Витяг з протоколу.

Мета: ознайомити з особливостями довідково-інформаційних документів, вимогами щодо складання, виробити практичні уміння складання виробничого протоколу та звіту. Мотивувати фахову необхідність цих навичок у процесі трудової діяльності.

Кількість годин: 4.

Завдання:

Скласти конспект за планом:

1. Поняття про виробничий звіт та протокол. Реквізити документів.

Скласти зразок протоколу виробничої наради робітників з метою обрання голови профсоюзного комітету.

Література:

Зубков М. Сучасна українська ділова мова.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К.: Либідь, 1993.

Волкотруб Г. Українська ділова мова. Практикум. –К. 2003.

ПРОТОКОЛ

Протокол – документ, що фіксує хід обговорення питань і прийняття рішень на зборах, засіданнях, нарадах.

Комерційні підприємства складають протоколи засідань Ради директорів (засновників), протоколи загальних зборів акціонерів тощо.

Протокол веде секретар, конспектуючи, стенографуючи або записуючи на диктофон виступи учасників засідання.

Протоколи бувають трьох видів:

¨ короткі – записують питання, які обговорюють (порядок денний), прізвища доповідачів і виступаючих в обговоренні, а також прийняті рішення;

¨ повні – містять, крім порядку денного й прийнятих рішень, короткий запис виступів;

¨ стенографічні – весь хід засідання записують дослівно.

У тих випадках, коли текст доповіді додають, виступ не записують, а після прізвища доповідача вказують: «Текст доповіді додається».

Реквізити протоколу:

- назва виду документа (ПРОТОКОЛ);

- дата засідання;

- індекс (номер);

- місце засідання;

- гриф затвердження (якщо протокол підлягає затвердженню);

- заголовок до тексту;

- вступна частина тексту (склад присутніх, порядок денний);

- текст;

- особистий підпис голови;

- особистий підпис секретаря.

Вимоги щодо оформлення протоколу

Протокол оформлюють на загальних бланках формату А4.

Датою протоколу є дата засідання.

Протоколи нумерують у межах календарного року.

Текст протоколу складають із двох частин: вступної та основної.

       Вступна частина має постійну інформацію (голова, секретар, присутні) та змінну (ініціали та прізвища голови, секретаря, присутніх).

¨ Слова: «Голова», «Секретар», «Присутні» пишуть від лівого поля.

¨ Прізвища присутніх і запрошених пишуть за абеткою. Якщо їх число перевищує 15, до протоколу додають список присутніх, а у вступній частині протоколу вказують загальну кількість: «Були присутні 130 чоловік».

¨ Вступну частину протоколу закінчують порядком денним. Слова «Порядок денний» друкують від лівого поля. Кожний пункт порядку денного нумерують і записують з нового рядка. Найбільш важливі питання ставлять першими.

       Основну частину тексту протоколу складають із розділів, які відповідають пунктам порядку денного.

¨ Текст кожного розділу будують за схемою:

СЛУХАЛИ:

ВИСТУПИЛИ:

УХВАЛИЛИ (ВИРІШИЛИ):

¨ Після двокрапки з абзацу пишуть прізвища й ініціали виступаючих; через тире – короткий виклад тексту виступу.

¨ Протокол, складений у ході засідання, редагують, при наявності стенограми – розшифровують і друкують. Підписують його голова та секретар або стенографістка (якщо засідання стенографують).

ПРОТОКОЛ

19.01.2007                                                     № 2                                      м. Херсон

Виробничої наради
працівників фінвідділу

Голова       - Омельченко К.С.

Секретар   - Івченко В.П.

Присутні   - Горбань І.В., Подорожній М.В., Сердюк Я.Ю.

ПОРЯДОК ДЕННИЙ:

       Складання звіту з виробничо-фінансової діяльності фірми за 2006 рік (Доповідь головного бухгалтера Омельченко К.С.).

СЛУХАЛИ:

       Омельченко К.С. - доповіла про порядок та умови складання річного звіту (Доповідь додається).

ВИСТУПИЛИ:

       Горбань І.В. – указала на потребу скоротити текст звіту за рахунок складання таблиць.

       Подорожній М.В. – запропонував закінчити складання звіту до 25 січня 2007 року.

УХВАЛИЛИ:

       1. Усім працівникам відділу забезпечити своєчасну і якісну підготовку звіту з виробничо-фінансової діяльності фірми за 2006 рік.

       2. Подати річний звіт не пізніше 25 січня 2007 року.

Голова                                                                                                          К.C.Омельченко

Секретар                                                                                              В.П.Івченко

Звіт- документ, що містить відомості про виконану роботу (план, завдання, підготовка і проведення заходів, доручень). Звіт має такі реквізити: гриф затвердження документа; назва документа; заголовок до тексту документа; текст документа; відмітка про наявність додатків (за потреби; підпис; дата документа).Текст звіту має такі складові:

- вступна частина (завдання, мета виконуваної роботи);

- виконана робота (що зроблено, як, підтверджувані факти тощо);

- що не виконано і причини невиконання;

- заключна частина (узагальнення, пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення перспективи тощо).

Таку ж загальну структуру мають і складні звіти, у яких текст поділяють на розділи, частини, параграфи і т.ін. Звіти про результати виконання одноразових завдань, доручень відрізняються від періодичних звітів тим, що не затверджуються; їх адресують керівникам, від яких було одержано завдання.

ЗВІТ

14-18 червня 2003 року в м. Таррагона (Іспанія) на базі Департаменту комп’ютерної інженерії та математики Равіро-Віргильського політехнічного університету проведено практичний навчальний курс із питань збору доказів у сфері комп’ютерної злочинності.

З метою забезпечення правоохоронців адекватними силами та засобами щодо протидії злочинним посяганням у локальних і зовнішніх комп’ютерних мережах спеціально створені поліцейські підрозділи отримують методичні матеріали та можливість практичного відпрацювання методів попереднього розслідування й збирання доказів.