Освіта в Україні за часів козацької доби

Наприкінці ХУст. - початку XVI ст. в Україні виникло і сфо­рмувалося козацтво як форма протесту українського народу про­ти зростаючого соціального та національно-релігійного гноблен­ня, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права.

Багатовіковий визвольний козацький рух зумовив унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культури - коза­цьку педагогіку.

Козацька педагогіка - частина народної педагогіки у вершин­ному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях україн­ців синівську вірність рідній землі. Батьківщині - незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною ме­тою ставила формування в сім'ї, школі і громадському житті об­раз козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.

Створена козаками педагогіка, ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження.

Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні іс­нували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, брат­ськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами, працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території Січі, земель Війська Запорізького, на Гетьманщині.

Перша школа на Січі, відкрита в 1576 році, слугувала зраз­ком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебування жінок. Навіть отама­ни залишали свої сім'¹!' десь за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара. Батьки прибували на Січ з синами, щоб ті навчилися грамоти і військової справи. Трапляло­ся, що шукаючи порятунку від панської сваволі, діти добиралися туди самі.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташо­ваної на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відді­лів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались на паламарів і ди­яконів - у цьому відділі було завжди ЗО учнів. Крім цього, був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької стар­шини та інші діти (їх було біля 50), яких навчали грамоті, співу та військовому ремеслу.

У січовій школі було реалізовано принцип гармонійного ви­ховання людини, оскільки одночасно з загальноосвітніми пред­метами багато уваги приділялося психофізичному вдосконален­ню майбутніх козаків.Традиції фізичного та психофізичного загартування підрос­таючих поколінь продовжувалися в козацьку епоху. Загартовую­чи себе і готуючи свій організм до складних випробувань долі, козаки влітку спали проти зоряного неба, мріяли про невідомі світи, прагнули проникнути в таємниці Космосу. Вони ґрунтовно знали народну медицину, її рецепти, які забезпечували міцне здо­ров'я, повноцінне довголіття. Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від букваря до Часослова, потім до Псалтиря і т.д., який супроводжувався народними дитячими забавами, ігра­ми. Українська козацька система виховання - глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім - дошкільне родинне виховання, яке утвер­джувало високий статус батьківської і материнської народної козаць­кої педагогіки.Другий ступінь козацького виховання можна назвати родин­но-шкільним. Пізніше юнаки, які прагнули знань, училися у віт­чизняних колегіумах, у відомих університетах Європи, отримува­ли підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і вихова­ні на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України та інших слов'янських держав. У січових і ко­зацьких школах, школах джур, а також по закінченні вищих на­вчальних закладів юнацтво одержувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове виховання, націона­льно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.