Теорія вільного виховання Жан-Жака Руссо та її послідовники Л.Толстой, М.Монтессорі, В.Сухомлинський, Ш.Амонашвілі.

Жан-Жак Руссо (1712 – 1778) – французький філософ-просвітитель, письменник, педагог і композитор. На його думку, виховання повинно бути природним або природовідповідним, тобто відповідати вікові дитини і здійснюватися на лоні природи. Руссо вважав головним природним правом людини - право на свободу і висунув ідею вільного виховання, у зв’язку з чим виступав проти авторитаризму у вихованні, заперечував необхідність покарання дітей. Основними факторами виховання дітей вважав: • природу; • людей; • предмети навколишнього світу. Виховання природою здійснюється шляхом внутрішнього розвитку людських здібностей, розвитку органів чуття; виховання людьми - це привчання людини використовувати розвиток цих здібностей і органів; виховання від речей – власний досвід людини, що вона здобуває від речей, з якими має справу, які на неї впливають. Правильним виховання буде лише тоді, коли всі три чинники діють узгоджено, в одному напрямі. Основою педагогічної системи Руссо є принципи: • гуманізму (конкретизується у вигляді глибокої любові до дитини, безмежної поваги до її природи); • природовідповідності (у вихованні треба слідувати за природою дитини, враховувати її вікові особливості); • свободи (свобода фізична, свобода духу, свобода в діях і вчинках); • індивідуального підходу до дітей (дитина має все від природи і треба лише розвинути цінні якості в ній, допомагаючи в цьому природі, тобто треба знати дитину). Ж.-Ж.Руссо вважав, що простих людей, трудівників та їх дітей виховувати непотрібно: вони вже вихованні самим життям. Потрібно виховувати і перевиховувати феодалів, аристократів Написав наступні праці: “Про походження нерівності між людьми” (1754), “Суспільний договір” (1762), “Нова Елоїза” (1761). У 1762 році виходить роман-трактат “Еміль, або Про виховання”. Ця праця надала автору світової визнаності. У ній Руссо показав шлях виховання нової, вільної від феодального минулого людини, людини буржуазного суспільства. В праці “Еміль, або про виховання” Руссо зробив спробу віділити основні періоди в розвитку людини від її народження до повноліття, накреслити завдання для кожного з них. Вікова періодизація Ж.-Ж. Руссо – ділить життя вихованця на 4 періоди: 1 період – від народження до 2 років – фізичне виховання дітей. 2 період – від 2 до 12 років – період “сну розуму”, коли дитина не може розмірковувати, логічно мислити - розвиток органів чуттів, знайомство з навколишнім життям. 3 період – від 12 до 15 років – розумове і трудове виховання. 4 період – від 15 років до повноліття – період “бурі пристрастей” – моральне і статеве виховання. Л.М. Толстой виступає за визнання прав дитини і невтручання вихователя у розвиток переконань і характеру дітей. Основний акцент робиться на природничо складається атмосферу співпраці між вчителем і учнем, яке повністю виключає примус. М.Монтессорі вбачала в основі розвитку та індивідуальності „життєву силу” дитини. При створенні власної педагогічної системи М.Монтессорі спиралася на теорію вільного виховання, розвиткового навчання, на те, що здібності дитини розвиваються відповідно до законів природи; Однак, у своїх філософських поглядах наголошувала на тому, що для розуміння того, як дитина саморозвивається треба враховувати певний „внутрішній зародок", який є у дитини до народження. В. О. Сухомлинський обґрунтував нове розуміння принципу природовідповідності виховання, збагативши його зміст теорією про особ-ливу природу дитинства та практикою організації керованого спілкування учнів з природою на основі визнання органічної єдності дитини і природи. Ш. Амонашвілі «гуманна педагогіка» Завдання педагога - допомагаючи дітям дорослішати, створити вже в школі умови для того, щоб вони змогли реалізувати свої актуальні можливості, потреби і властиву їм імпульсивну активність.

Д. Локк – прибічник реальної освіти.

У світовій літературі ім'я Д.Локка пов'язане насамперед з Просвітництвом. Д.Локк, якого називають засновником цієї ідеологічної течії, був переконаний, що зіпсованість людської природи можна та необхідно було виправити, а суспільство – вдосконалити. Основний шлях досягнення досконалого суспільства він вбачав у пропаганді й поширенні знання, освіти, культури, ідей добра та справедливості, а також у вихованні в людях високих моральних принципів. Саме тому він і присвятив низку своїх праць проблемі виховання ідеального типу представника нової еліти епохи Просвітництва, тобто джентльмена (“Думки про виховання”, “Про виховання розуму”, “Думки про те, що читати й вивчати джентльмену”, “Про навчання”, “Елементи натуральної філософії”). Вся виховна програма вченого базувалася на конкретних завданнях формування особистості джентльмена, міцного тілом і сильного духом, наділеного всіма необхідними якостями для майбутньої підприємницької та комерційної діяльності. До ідеалу англійського джентльмена входила та сукупність зовнішніх навичок людини, яку просвітитель називав вихованістю: вміння одягатися, невимушеність, гарні манери, ввічливість. До внутрішньої сторони джентльмена вчений відносив стриманість у всіх проявах духовного життя, повне самовладання та самообмеження. Звичайно, основним у вихованні джентльмена Дж. Локк вва­жав зміцнення його здоров'я, оскільки він, у разі потреби, буде захищати рідну Англію. В основу фізичного виховання він вклю­чав афінську систему фізичних вправ, прогулянки, фізичну пра­цю на свіжому повітрі. Закони моралі, на думку Дж.Локка, визначаються особистими інтересами індивіда, і все, що дає особисту користь, є моральним. Головне завдання він бачив у дисциплінуванні характеру; треба з дитинства навчати людину керувати своєю поведінкою і вчинка­ми, уміти відмовлятись від своїх бажань, навчити її діяти всупе­реч власним бажанням виробити в дитини дисципліну духу, що виховується обмеженням (не потурати їй, а рішуче припиняти примхи). Освіту Дж.Локк ставив на другий план, вважаючи фізичне і моральне виховання більш важливим завданням. Більша частина знань, що їх дають в європейських школах, така, що "джентль­мен" без них може обійтись, стверджував Дж.Локк. З метою формування громадянських доброчесностей Д.Локк вважав надзвичайно важливим домогтися панування розуму над почуттями. Вбачаючи в самодисципліні й самообмеженні головну умову розумної поведінки людини в суспільстві, Д.Локк став розробником теорії дисциплінуючого виховання, що виникла в Англії в середині XVII ст. Захисники означеної теорії були переконані, що в освітній справі важливі не предмети, що вивчаються, а сам процес навчання. Відтак, виховання вони ототожнювали з освітою, а освіту, у свою чергу, розуміли як сувору та зовнішню дисципліну.