Комплекс загартовуваних процедур

Комплекс загартовуваних процедур передбачає:

— повітряні ванни. Діти приймають їх під час ранкової та гігієнічної гімнастики, після денного сну. Для цього знижують температуру з +22°—23° С на один градус щотижня до +16—17° у молодшій і середній, до +14—15° С у старшій і підготовчій групах. Загальнорозвивальні вправи вони виконують босоніж, лише в трусиках;

— водні процедури. На перших порах діти обмежуються умиванням, миттям рук, верхньої частини тулуба, миттям ніг, полосканням рота і носа відварами трав чи підсоленою водою. Воду охолоджують через кожні три дні, доводячи її до температури +14° С. Восени і на початку весни, коли температура повітря не нижча 0° С, перед сном рекомендується ходити по вологому килимку та обливати ноги, використовуючи контрастну температуру води від +35°— 40° С до +16°—18° С. Обтирання тіла починають з масажу сухою рукавичкою, згодом — вологою. Ця процедура триває 1,5—2 хв. Обливання тіла під душем перед сном краще починати наприкінці квітня — на початку травня, при початковій температурі води в молодших і середніх групах +35° С і кінцевій +24° С, а в старших від +32° С до+22° С тривалістю від 15 сек. до 1,5 хв., збільшуючи інтервал через кожні 2—3 дні на 5 сек. Купання в басейні може тривати 3—12 хв. Дітям від 4 до 7-ми років рекомендують промивання носа, полоскання горла відварами лікарських трав тривалістю 1 хв.;

— сонячні ванни, їх приймають улітку з9до!1із16 до 18 год. тривалістю від 4—5-ти до 20-ти хв. у молодшій і до 30-ти хв. у підготовчій групах.

Для загартовування повітрям пропонується перебування у приміщенні в трусиках і босоніж, при відкритих кватирках або вікнах. За будь-якої погоди доцільно ставати босоніж на землю і виконувати дихальні вправи із затриманням дихання (взимку — розтирання снігом і пробіжка по снігу, влітку — ходьба по землі, траві, дрібному гравію, піску). Щоденно, навіть за мінусової температури, необхідне обливання холодною водою з відра на свіжому повітрі. З двох років дітей доцільно парити щотижня в сауні або лазні з наступним охолодженням на снігу або в басейні. Загартовувальні процедури слід поєднувати з рухами, виконанням фізичних вправ. Діти мають усвідомлювати їх користь. Головне — сформувати бажання дитини до таких занять: спочатку вибігатимуть на вулицю сміливіші діти, а згодом, наслідуючи їх, — інші. Тривалість перебування дитини на вулиці залежить від її бажання, а час визначає вихователь.

Досвід подружжя Б. й О. Нікітіних свідчить, що діти витримували різницю температур у 15°—20° С і добре почувалися, коли їх виносили роздягненими з теплої кімнати І(+25° С) на мороз (до -10° С). Однак використовувати такі методи загартовування в дошкільних закладах складно, оскільки вони вимагають обов'язкової участі батьків і медичних працівників.

За будь-якої методики в усіх видах загартовування необхідно дотримуватися таких принципів:

1. Систематичність — регулярне проведення загартовувальних процедур.

2. Поступовість — плавне нарощування сили подразника, правильність якого має підтверджувати короткочасне поглиблення і прискорення пульсу, дихання, зовнішній вигляд шкіри, загальна позитивна реакція дитини.

3. Індивідуальний підхід — ураховування стану здоров’я, самопочуття, досвід загартовування кожної дитини

Передумовою раціонального використання природних факторів у фізичному вихованні дошкільників є знання закономірностей фізичного і розумового розвитку дітей, змін у їхніх організмах. Позитивний вплив природних факторів буде надійним і стійким за єдності гігієнічних, загартовувальних вимог у дошкільному закладі та сім'ї.

Режим дня дитини. Потреби дитини у сні, харчуванні, чистоті, зміні видів діяльності, прогулянках на повітрі зумовлюють відповідний режим дня, що має важливе значення для збереження і зміцнення її здоров'я, повноцінного розвитку.

Режим дня — правильний розподіл у часі головних процесів життєдіяльності дитини.

Розвивальний і виховний ефект режиму заснований на .принципі ритмічності, згідно з яким усі заняття мають відповідати ритму життєдіяльності організму. Режим змінюється залежно від віку, стану здоров'я, особливостей виховання дітей у сім'ї й дошкільному закладі. Завдяки йому діти звикають у певний час спати, їсти, гратися, навчатися, що зумовлює утворення і закріплення в корі головного мозку системи умовних «рефлексів на час» (І. Павлов). Це означає, що у певний час залежно від режиму дня організм виявляє відповідну рефлекторну діяльність, тому необхідно правильно розподілити у часі всі процеси життєдіяльності дитини.

Звичка до певної діяльності у певний час готує до неї нервову, інші системи організму, запобігає виникненню негативних емоційних станів, перевтоми. Щоденне дотримання режиму дня позитивно впливає на перебіг усіх фізіологічних процесів у організмі, стан нервової системи. Режим дня, який відповідає потребам віку і стану здоров'я дитини, сприяє її життєрадісному, бадьорому настрою, має велике виховне значення, оскільки привчає її до порядку, організованості, відповідальності.

Активна діяльність повинна чергуватися з відпочинком для відновлення сил організму. Адже кожна праця потребує певних зусиль, раціональний розподіл яких зумовлює оптимальний рівень утомлюваності. Недостатній відпочинок спричинює перевтому, яка може призвести до розладу діяльності нервової системи. Отже, за будь-якого виду діяльності важливо не перевищувати оптимального рівня втомлюваності, що дає змогу за активного відпочинку швидко відновити працездатність.

Діти дошкільного віку надзвичайно чутливі до зміни режиму дня. Це пов'язане з активним формуванням у цьому віці кори головного мозку, нервові клітини якої не можуть довго перебувати в активному стані. Тому порушення режиму знижують працездатність організму, спричинюють розлади діяльності і поведінки дітей, які стають роздратованими, вередливими. Чим менша дитина, слабшай нервова система, тим важливіше дотримання встановленого порядку зміни видів діяльності. На думку К. Ушинського, «головний закон дитячої природи можна висловити так: дитина вимагає діяльності невпинно і втомлюється не діяльністю, а її одноманітністю і однобічністю. Змусьте дитину сидіти — вона дуже швидко втомиться, лежати — те саме, йти вона довго не може, не може довго ні говорити, ні співати, ні читати, і менш за все довго думати; але вона бавиться і рухається цілий день, змінює і змішує всі ЦІ діяльності і не втомлюється ні на хвилину, а міцного дитячого сну достатньо, щоб відновити сили на майбутній день».

Ніщо так не організовує дітей, як правильний розпорядок дня. Якщо з раннього віку привчати їх до режиму, вони швидко до нього звикнуть і дотримуватимуться його.

Фізичні вправи. Організм дошкільника потребує активної рухової діяльності. Цю його здатність характеризують як «природну стихію» дитини (Ю. Аркін). Фізичне виховання здійснюють, використовуючи спеціально підібрані, методично правильно організовані, керовані педагогом рухи і складні види рухової діяльності — фізичні вправи. Вони відчутно впливають на дитину, розвиваючи її рухові уявлення, увагу, мислення, волю, емоції, спричиняючи позитивні зміни у роботі серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, викликаючи почуття бадьорості, радості. Фізичні вправи як специфічний засіб фізичного виховання справляють ефект лише за комплексного використання з оздоровчими силами природи та гігієнічними факторами.

До фізичних вправ, які використовують у вихованні дітей дошкільного віку, належать гімнастика, ігри рухливі та зі спортивними елементами, спортивні вправи, елементарний туризм. У дитячому садку основними фізичними вправами є гімнастика.

Гімнастика — система фізичних вправ, яка сприяє загальному розвитку організму та зміцненню здоров'я.

З її допомогою формуються життєво необхідні навички рухової діяльності, фізичні якості, її компонентами є основні рухи, загальнорозвиваючі вправи, шикування і перешикування, танцювальні вправи. До основних рухів належать ходьба, біг, стрибки, повзання і лазіння, метання і ловлення, вправи на збереження рівноваги, які збагачують руховий досвід дітей, дають їм змогу вільно діяти у навколишньому середовищі, виховують впевненість у своїх силах, спритність, швидкість, сміливість. Загальнорозвивальні вправи використовують для рівномірного розвитку м'язової системи і всебічного впливу на організм дитини. Кожна вправа, як правило, діє на розвиток і зміцнення конкретних груп м'язів (рук і плечового поясу, ніг, тулуба тощо), тому їх підбір має забезпечувати розвиток усіх груп м'язів дитячого організму. Шикування, повороти і перещикування використовують для раціонального й організованого розміщення дітей під час занять. Вони сприяють вихованню дисциплінованості, формуванню правильної постави, легкої ходи. Танцювальні вправи розвивають легкість, ритмічність рухів, правильну поставу.

Останнім часом у багатьох дошкільних закладах використовують гімнастику у-шу, яка поєднує базові рухи тіла, «тренування дихання, самомасаж, їх включають до підготовчої частини фізкультурних занять, а окремі елементи — до заключної (вправи на розслаблення).

Важлива роль у фізичному вихованні належить рухливим іграм, завдяки яким діти вчаться використовувати свої знання і вміння у незвичних ігрових умовах. У дитячих дошкільних закладах найчастіше організовують сюжетні та безсюжетні рухливі ігри, ігри спортивного характеру (баскетбол, теніс, бадмінтон та ін.), ігри зі співом, хороводні ігри.

Для підготовки дітей до занять спортом, розвитку різноманітної самостійної рухової діяльності й активності, загартовування використовують спортивні вправи (плавання, катання на лижах, ковзанах, велосипеді тощо).

Елементи туризму (пішохідні та лижні прогулянки за межі території дитячого садка) мають на меті удосконалення рухових навичок, опанування навичок орієнтації на місцевості, підвищення рухової активності дітей.

Головною передумовою формування всебічно розвиненої, здорової дитини є достатній рівень рухової активності під час усіх форм організації фізичного виховання (ранкової гімнастики, фізкультурних занять, днів здоров'я, рухливих ігор, фізкультурних пауз і фізкультурних хвилин, спортивних свят і розваг). Це актуалізує необхідність комплексного використання фізичних вправ з метою створення умов для найбільшої рухової активності дитини, доцільної зміни моментів напруження і розслаблення, фізичного навантаження і відпочинку.

Комплекс засобів фізичної культури утворює руховий режим дитячого садка, який передбачає послідовне збільшення фізичних навантажень протягом дня. За даними наукових досліджень, недостатнє моторне навантаження (до 50 %), тобто так званий пасивний руховий режим (Т. Дмитренко), спричинює відставання у фізичному розвитку дітей. Для посилення рухової активності використовують навчально-виховну роботу (заняття, індивідуальну роботу, рухливі ігри, ранкову гімнастику та ін.) і самостійну рухову діяльність (розваги, спортивні свята, самостійні рухливі ігри, спортивні вправи), прогулянки та ін.

Відповідно до функціональних потреб дитячого організму оптимальні норми рухового режиму в різних організаційних формах (ранкова гімнастика, заняття з фізичної культури, фізкультурні хвилинки, не менше трьох рухливих ігор на день, спортивні вправи тощо) в усіх вікових групах протягом дня становлять: влітку — 18—20 тис. кроків, восени — 15—16,5 тис., взимку — 16,5—18 тис., весною — 16—17,5 тис. кроків.

Протягом дня у рухливі ігри слід вносити певні зміни й ускладнення. Якщо протягом 2-х — 3-х днів підряд нічого не змінювати у проведенні ігор, рухова активність дітей буде знижена на 18—32 %. Отже, раціональний руховий режим дітей забезпечується комплексом усіх організаційних форм фізичного виховання.

Під час фізкультурних занять, ранкової гімнастики, рухливих ігор корисні дихальні вправи, використання елементів точкового масажу, вдихання фітоароматів, вправи для розслаблення м'язів тіла під спокійну мелодію, вправи для розвитку дрібних м'язів рук, ніг.

Норми фізичного розвитку дітей містяться у програмах їх виховання у дошкільних закладах. Автор системи сімейного виховання дітей Б. Нікітін пропонує у з'ясуванні рівня фізичного розвитку дітей послуговуватися «індексом справедливості», який ураховує зріст, масу тіла, витривалість дитини. Його визначають у природних умовах, під час ігор і подолання перешкод (лазіння по деревах, перехід через канаву тощо).

Різноманітність засобів фізичного виховання передбачив необхідність знання особливостей кожної дитини, постійний аналіз змін у дитячому організмі, внесення відповідних коректив, що можливе за безумовної єдності інтересів і зусиль вихователів, батьків, медичних працівників.вою успішного розумового, морального та естетичного розвитку.

Висновок

Борис Павлович і Олена Олексіївна Нікітіни - педагоги та багатодітні батьки. У 60 - 70-і роки вони прославилися тим, що виховували своїх сімох дітей по незвичайної методикою, яку фахівці охрестили «системою раннього і різнобічного розвитку дітей»

 Академік Н.М. Амосов у відгуку на доповідь Нікітіних до Академії педнаук написав про їх дітей: «Основна якість їх інтелекту не натасканість, а тямовитість. Вони не стільки ерудити, скільки решатели проблем ».

 Сім'я Нікітіних, виховуючи своїх сімох дітей, виробила певні принципи життя.

 Велика увага приділяється спорту, завжди повинні бути спортивні снаряди. Форма одягу - легка, (їх грудні малюки спали на терасі без сорочечок і не хворіли)

 На заняттях надається повна свобода для творчості. Спортивні заняття поєднуються з інтелектуальними.

 Батьківські участь у житті дитини, небайдужість до його проблем.

 На думку Нікітіних традиційно в спілкуванні з дитиною дорослі допускають дві крайності. Перша - це заорганізованість (сверхзаботлівий догляд і безперервні заняття, розваги, ігри). Часу для самостійної діяльності в дитини не залишається. Друга - полягає в занедбаності дитини (спілкування з малюком зводиться тільки до його обслуговування (нагодувати, напоїти, спати укласти)). Подібний підхід веде до депривації (психологічному голодування), госпіталізму (затримці в емоційному і психічному розвитку) і, в підсумку, до розумової відсталості.

 В основі системи Нікітіних лежить, перш за все, праця, природність, близькість до природи і творчість. Хлопці - господарі собі, своїм вчинкам і розпорядку. Батьки ні до чого не примушують їх, лише допомагають розбиратися у складних життєвих і філософських проблемах. Дорослі підштовхують, а не випереджають дітей, вступають з ними в діалог. Головним завданням виховання, на думку Нікітіних, є максимальний розвиток творчих здібностей підростаючого людини і його підготовка до життя.

 Основні принципи своєї методи автори визначають наступним чином.

 Свобода творчості дітей у заняттях. Ніяких спеціальних тренувань, зарядок, уроків. Діти займаються скільки хочуть, поєднуючи спорт з усіма іншими видами діяльності.

 Легкий одяг і спортивне обстановка в будинку: спортивні снаряди входять у повсякденне життя хлопців із самого раннього дитинства, стають для них природним місцем існування, нарівні з меблями та іншими домашніми речами.

 Батьківські небайдужість до того, що і як у малюків виходить, участь дорослих у дитячих іграх, змаганнях, та й взагалі - в самому житті дітей.

 У батьків повинна бути тільки одна мета: не заважати розвитку дитини, а допомагати йому, не тиснути на дітей відповідно до якимись власними задумами, а створювати умови для подальшого їх розвитку, орієнтуючись на самопочуття і бажання хлопців.

 Олена Олексіївна і Борис Павлович не ставили собі за мету спочатку навчити своїх малюків всьому якомога раніше. Вони помітили, що у хлопців раніше розвиваються ті сторони інтелекту, для яких створені відповідні "випереджають" умови. Припустимо, дитина тільки почав говорити, а у нього серед іграшок вже з'являються кубики з літерами, розрізна абетка, пластмасові букви і цифри.

 Умови для розвитку мають випереджати цей процес. Значить, їх потрібно підготувати заздалегідь. Тобто на стіни дитячої кімнати треба повісити карту півкуль, таблиці сотень і тисяч, друковані та прописні букви, вимірювальні прилади, книги. І перші враження можуть мимоволі порушити інтерес дитини до якоїсь області знань і навіть розвинути певні здібності. Загальна робота або робота поруч - це обов'язковий інтерес і до процесу праці, і до його результатів один у одного, а разом з тим, і привід для розмови, обміну думками. Тут слід звернути увагу на один дуже важливий момент: ніколи не варто робити за малюка те, з чим він здатний впоратися сам, і не вирішувати за нього те, що він може вирішити самостійно. У будь-яких заняттях дітей дорослі повинні намагатися заохочувати творчість, не нав'язуючи своїх думок, і не поспішаючи обов'язково запобігти помилку або відразу вказати на неї. А в разі невдачі - не дорікати і не соромити дитини. Зате успіх потрібно відзначати обов'язково і не скупитися на похвалу. Головне, щоб дорослі ніколи не залишалися байдужими до того, що і як роблять хлопці, що у них виходить.