Ранній початок фізичного розвитку та загартування за методикою раннього розвитку Нікітіних

Перші роки життя - до 3 років (коли спостерігається рівновага між новонародженістю і дорослістю) - найцінніші для майбутнього розвитку і їх треба якнайбільше використовувати. Як пояснення до заклику виховувати дітей з наймолодщого віку, Нікітін посилається на так зване явище незворотнього зниження можливостей ефективного розвитку здібностей - нзмерз, підтверджене роботами шведського нейробіолога Холгера Хідена. Воно полягає в тому, що на ранніх етапах життя мозок дитини дуже швидко розвивається і потребує відповідного живлення та стимуляції. Нейрони, що не мають одного з цих двох факторів, особливо стимулюючого “навчального середовища” , не можуть формувати між собою густої мережі волокнистих сполучень і стають нефункційноздатними. Знову ж таки від себе хочу зауважити на згоду, що за спостереженнями фізіологів, центр мови і нейрони, що керують супінацією - пронацією правої руки ( у лівші - лівої) в головному мозку людини розташовані поруч. Активація одного з центрів стимулююче діє на інший і відтак, - коли працює рука , - то розвивається мова, а мова вже - засіб до більш чіткої передачі думки. Тому то так і важливо, щоб малюк змалечку отримував багату, різноманітну навчальну інформацію із зовні через органи чуття і через свободу ( свобода - дії - внутрішня стимулююча інформація для мозку). Перші поштовхи до розвитку здібностей починаються з раннього плавання, гімнастики, повзання, ходіння і т.ін.

Нікітіни виховали семеро власних дітей і за 20 років практики встигли переконатись, що розвиток творчих здібностей дитини ніяк не даремна справа, а чи не найголовніша. В повсякденному житті людина на кожному кроці стикається з потребою діяти творчо, створювати щось нове, чого раніше не було. Для цього потрібні особливі властивості розуму - спостережливість, вміння порівнювати і аналізувати, комбінувати, знаходити зв’язки і залежності, закономірності і т.ін. Загалом, щоб не писати тут надто багато, то досить промовисто звучить вже те, що виконавча, механічна діяльність під силу тваринам, машинам, а творча - пріоритет людини.

Нікітін визначає сутність творчості в передбаченні результату правильно поставленого досліду, в створенні зусиллями думки робочої гіпотези, близької до дійсності. А від себе я хотів би визначити творчість як розуміння, сприйняття течії природи та духу. Дух - саме той внутрішній стержень, що від початку разом з людиною і має в собі все те, що час від часу через людину народжує. Також як тоді, коли ще не були сформовані основні поняття і писемність, так і тепер, коли це вже до певної міри розвинулось, знання від покоління до покоління передається за допомогою духу, а без духу - воно пусте. І хоч, може, це більше філософське питання, але воно вирізняється в педагогічному підході Нікітіних як підґрунтя їхнього методу.

Виходячи з тверджень радянських біологів Ю.Г.Шевченка і Н.П.Дубініна, духовний розвиток людини не записується в генах, а фіксується в соціальній програмі, котра передається через виховання і ускладнюється з кожним наступним поколінням. Творча діяльність, як елемент духовності, ставить перед людьми вищі вимоги, але в той самий час приносить радість вищого порядку - радість подолання, відкриття, радість творчості [2, c. 41-42].

Загалом для плідного розвитку творчого мислення за логічною схемою Б.П.Нікітіна, виділяються такі

Необхідні, передбачені методом умови:

- ранній початок навчання, виховання (що достатньо обґрунтовано вище)

- друга умова нерозривна з першою - це середовище і система стосунків, котрі б стимулювали різноманітну творчу діяльність і мимохіть розвивали б в дитині саме те, що здатне в даний конкретний момент найбільш ефективно розвиватися.

- дитину має оточувати навчально багате середовище і має бути свобода до вибору занять, щоб робити якусь справу тільки коли є до неї бажання, наколи - коли ця справа набридла, і ніколи - з примусу. Це є уникнення перевтоми, перенапруги.

- далі, за Нікітіними, наступна важлива умова розвитку творчих властивостей випливає з самого характеру творчого процесу. Виявляється, що якісь якості розвиваються тим більше, чим частіше людина в своїй діяльності доходить межі своїх можливостей і поступово розширює ці межі. Тут багато вирішує те, коли батьки дають шанс спробувати “власні сили” , а не поспішають дитині на допомогу з готовими розв’язками життєвих проблем.

- за останню умову Борис Павлович ставить доброзичливу і ненав’язливу допомогу дорослих. Допомогу, котра би не була підказкою, але запобігала б перетворенню свободи в безнаказаність.

Нікітін в якості сходинок до творчості - від пізнання загальновідомих істин до маловідомих і , нарешті, нікому не відомих - пропонує розроблений і випробуваний життям метод ігор для розвитку, котрі об’єднуються загальною, спільною для них всіх ідеєю і мають такі

Характерні риси ігор:

1- кожна гра - набір задач, котрі дитина вирішує за допомогою кубиків, цеглинок, квадратиків з картону, пластику, деталей конструктора і тощо.

2- завдання до задач подаються дитині в різній формі (моделі, малюнка плоского в ізометрії, кресленні, письмовій чи усній інструкції - демонструючи різні способи передачі інформації.

3- в основі всіх ігор закладено принцип “від простого до складного”.

4- ігри мають широкий діапазон складності, що дозволяє дитині весь час іти вперед. Будуючи модель, дитина вчиться сама брати всю необхідну їй інформацію з реальної дійсності.

5- ігри мають наочний розв’язок у вигляді простих речей, котрі можна побачити та доторкнутися. Таким чином, дитина може сама перевіряти себе і контролювати правильність виконання завдань.

6- ігри - відкриті для вдосконалення. А можливість створювати нові варіанти завдань - це вже елемент творчості вищого рівня.

7 - завдання ігор дозволяють дитині досягати своєї “межі”, де іде найактивніший розвиток.

Крім того, в іграх є об’єктивний критерій, за яким можна бачити коли дитина виросла настільки, що гра вже нічого їй не дає - це кількість самостійно виконаних завдань. Але й після цього в іграх залишаються дві істотні сходинки розвитку такі як :

- скорочення часу, протягом якого дитина виконує завдання

- власна творчість, придумування нових моделей.

Саме у грі виявляються і розвиваються різні сторони особистості, задовольняються різні інтелектуальні і емоційні потреби, формується характер. Іграшки проектують людську особистість, моделюють саме життя. А з іншого боку, гра не є “звичайне” чи “справжнє” життя. Це радше вихід в тимчасову сферу діяльності, де панують її власні закони. Гра вирізняється на тлі “звичайного” життя і місцем дії і тривалістю. Вона наділена ритмом і гармонією, має внутрішній лад всередині свого простору, що і захоплює гравців.А елемент напруги в грі надає їй певної етичної цінності, бо він випробовує гравця з усіх його боків : на винахідливість, сміливість, чесність (дотримання правил) та ін.[4, c. 26-28]

Щоби досягти бажаного результату за допомогою нікітінських ігор, не достатньо просто купити чи виготовити гру. Кубики та інше знаряддя - це просто фізична основа методу, а сам процес їхнього застосування з навчальною метою - це вже те динамічне і неповторне, що майже неможливо сформулювати, щось із породи духу. Однак, Нікітін в своїй книзі “Ступеньки творчества или развивающие игры” приблизно окреслює ті правила, якими мають керуватися батьки в процесі гри і які допомогли б досягти успіху.

Отже, правила гри:

- будь-які ігри тільки тоді бувають плідними, коли малюк грається в них із задоволенням. Творчість завжди пов’язана з підвищеною інтелектуальною напругою. Інтерес до цієї напруги і треба у дитини розвивати. Саме розвивати, тому що сам він ніколи не з’являється. Іноді батьки просто не знають джерела, звідки цей інтерес виник, хто і коли його в дитині посіяв і хто підготував грунт. В іграх діє така закономірність : чим сильніше розвинена якість, тим більше вона прагне виявити себе.

- головна умова успіху в іграх - посмішка, радість, похвала, щира зацікавленість старших в досягненнях дитини, в її прогресі і ростові. Але дитину краще не перехвалювати. Завжди треба їй показати резерв її можливостей - що можна робити ще краще.

- треба гратися тільки тоді, коли є до цього бажання. Примус і тиск здатні дуже легко притупити зацікавленість грою. Бажання ж дитини батьки можуть тонко формувати (чи то власним прикладом, чи запрошуючи до гри інших дітей, чи навіть виставляючи гру як щось напівзаборонене, “заборонений плід”).

- дуже важливо, щоб дитина самостійно виконувала всі завдання. Не можна ні словом, ні поглядом, ні жестом допомагати, треба утримуватися від коментарів, щоби малюк оцінював свої дії за результатами роботи, а не за реакцією оточення. Це розвиває в дитині самоконтроль. На помилки доцільно делікатно вказувати після закінчення роботи, але краще наштовхнути дитину, щоб вона знайшла їх сама. Іноді, коли відчувається що дитина здатна з цим впоратися, можна попросити її довести , що помилки в певному місці нема.

- треба починати ігри з найлегших. Коли дитина з самого початку радіє зі свого успіху, це стимулює її і додає сили та впевненості.

- можна одночасно використовувати 2-3 різні за характером гри. Бо зміна видів діяльності запобігає втомі і нудьзі.

- якщо в сім’ї кілька дітей, бажано кожній дитині мати по 1 комплекту гри, бо дітям разом грати в одну й ту саму гру завжди набагато цікавіше.

- під час гри батькам треба пильно стежити за схильностями і вподобаннями дитини і спрямовувати більше уваги саме на них, не забуваючи, звичайно, про універсальність, щоб дитина мала з чого вибрати те що їй сподобається.

- під час гри має бути невимушена атмосфера - вся увага на гру, а не на те, як дитина сидить, лежить чи т.ін., не треба стримувати рухової активності дітей.

- дуже добре проводити перегони, змагання хто швидше впорається з завданням. Коли батько чесно визнає власну поразку - це завжди велика нагорода для дитини.

На завершення хотілося б зробити очевидний на мою думку висновок про те, що метод, застосований Нікітіними для розвитку творчого мислення у дітей вартий для застосування широким загалом батьків і навіть в дошкільних навчальних закладах, а оскільки ігри бувають дуже різні за складністю, то деякі з них будуть корисні і для школярів (як наприклад ігри на зорову пам’ять, увагу, тощо).

Педагог і психолог Борис Нікітін, що пише: "Ранній розвиток рухів - майже не розкритий резерв непоясненого поки, але настільки ж безсумнівного розвитку розуму дитини". Погоджуючись із ним, медики затверджують, що фізичні вправи, які для дитини є масажем, стимулюють розвиток нервової системи. Тому психотерапевти й неврологи для нормального розвитку дитини радять буквально з перших днів починати робити масаж .

Розвивальні ігри відповідають концепції формальної освіти і , здається, крім всього іншого, роблять дитину більш життєздатною і спроможною триматися на поверхні життєвого моря, допомагають зрозуміти цілісність і єдність життя. І невід’ємною їхньою частиною є внутрішній стержень – дух [5, c. 54-55].

Фізичне виховання дітей дошкільного віку здійснюється засобами, спрямованими на охорону здоров'я дітей (створення гігієнічних умов життя і діяльності, організація раціонального харчування, сну, перебування на свіжому повітрі), а також засобами, покликаними забезпечити активний вплив на організм дитини з метою його фізичного розвитку (загартовуючі процедури, спеціальні фізичні вправи, гігієнічна гімнастика, режим дня).

Гігієнічні умови. Вони охоплюють комплекс зовнішніх чинників, які обумовлюють оптимальне функціонування і розвиток дитячого організму. Передусім це стосується дотримання норм площі приміщення, її правильного використання. Групові кімнати проектують відповідно до таких норм: на 20 дітей ясельного віку, на 25 дітей 3—7-ми років з розрахунку 2,5 м2 на дитину зі світловим коефіцієнтом 1:4. Стіни повинні бути пофарбовані у світлі теплі кольори. Температура повітря в кімнатах для дітей 2—3-х років має становити +19°—20° С; для дітей 3—7-ми років —1-18°—20° С. Меблі також повинні відповідати санітарно-гігієнічним нормам і віку дітей. На свіжому повітрі вони мають гуляти не менше 4—5-ти годин (у літній період — більше).

Для підтримання життєдіяльності дитини важливо правильно організувати харчування, оскільки їжа є також пластичним матеріалом для росту і розвитку дитячого організму. У ній мають бути всі необхідні компоненти: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі та різноманітні вітаміни, їсти діти повинні 4—5 разів на день. Добовий раціон необхідно розподілити так, щоб вони споживали: за сніданком — 20—25 його відсотків, обідом — 35—40, у полуденок — 10—15, на вечерю — 20.

Якість приготування, вчасність подання їжі, сервірування столу повинні збуджувати апетит, сприяти кращому її засвоєнню. Поганий апетит дитини є підставою для з'ясування його причин (погане самопочуття, хвороба). Якщо дитина неохоче їсть незвичну для неї, але корисну їжу, слід поступово привчати до неї, даючи її невеликими порціями, поєднуючи зі звичною їжею. Не варто зосереджувати увагу дітей на їхньому поганому апетиті, вмовляти їсти, розбещувати, задобрювати, щоб нагодувати. Краще впливати на їхні емоції влучним словом, заохочувати, використовуючи приклад однолітків.

Добова тривалість сну залежить від віку, стану здоров'я, індивідуальних особливостей нервової системи дитини. В середньому загальна тривалість сну за добу становить: для дітей перших 5 місяців життя 20—22 год., з 5-ти до 9-ти місяців — 16—18, у 9—12 місяців — 15—16, від одного до 2-х років — 12—14, з 3-х до 4-х років — 11—12, з 8-ми до 12-ти років — 10—11, з 12-ти до 16-ти років — 9— 10, після 16-ти років — 8—9 год.

Протягом цього часу організм дитини компенсує витрати енергії. Чим менша дитина, тим більше часу необхідно для відновлення працездатності кори головного мозку.

Повноцінність сну залежить від правильної організації часу засинання і прокидання. Легкозбудливих дітей слід вкладати першими, оскільки при засинанні у них трапляються спалахи збудження. Для забезпечення глибокого сну необхідно усунути подразники (яскраве світло, голосні розмови та ін.). Прокидання також має бути диференційованим залежно від типу нервової системи дітей. Найрезультативніше забезпечує глибокий сон правильний режим активної діяльності та відпочинку. Універсальним засобом для глибокого сну є свіже повітря: діти повинні спати у добре провітреному приміщенні, а якщо є змога — на верандах.

Спілкування дітей з дорослими й однолітками перед сном повинно бути емоційно позитивним. Будити дитину слід так, щоб не переривати її сну до того, як нервова система відновить свою працездатність.

За будь-якої пори року ефективним засобом оздоровлення і фізичного виховання дітей є прогулянки, їх слід організовувати на майданчиках, обладнаних для кожної вікової групи. Часто діти беруть на прогулянку іграшки, вихователі — дидактичний матеріал. За сприятливих погодних умов діти повинні бувати на свіжому повітрі щодня не менше 3—4 год. Активна діяльність на прогулянці (ігри, комплекси ігрових загальнорозвиваючих вправ, спортивні розваги, спостереження, трудова діяльність) загартовує їх, розвиває рухи, інші фізичні якості, підвищує життєвий тонус. Прогулянки розширюють можливості індивідуальної роботи вихователя з дітьми.

Загартовування організму дитини. Це удосконалення засобами тренування з використанням природних факторів (води, повітря, сонця) умовних реакцій щодо пристосування організму до середовища.

Загартовування істотно впливає на організм дитини. У дітей виробляється швидка реакція на зміни температури повітря, води, підвищуються такі життєво важливі показники, як уміст гемоглобіну, стійкість імунної системи до різних захворювань. Використання загартовувальних засобів підвищує загальне пристосування організму до будь-яких несприятливих подразників. Дитина, до якої застосовують один вид загартовування, краще сприйматиме інший, а перерва у здійсненні загартовувальних заходів (10—12 днів) спричинює швидку втрату загартовувального ефекту. За вимушеної перерви слід відновлювати процедури з використанням того самого подразника, з якого їх починали.

Загартовування ґрунтується на використанні умовно-рефлекторного механізму. До важливих пристосувальних можливостей організму, які забезпечують зв'язок з навколишнім середовищем, належить терморегуляція — здатність організму зберігати температуру тіла на певному рівні незалежно від зміни її у навколишньому середовищі. Апарат терморегуляції формується протягом перших трьох років, однак і в дошкільному віці трапляються випадки нестійкої температури тіла. Загартовувальні процедури викликають реакції, які забезпечують затримання тепла при охолодженні організму. Систематичне охолодження сприяє утворенню відповідних рефлексів, що змінюють інтенсивність теплопродукування, оскільки у процесі загартовування виробляється вища адаптація до охолодження і збереження тепла в організмі за несприятливих умов зовнішнього середовища.

Загартовувальні процедури планують і здійснюють за участю медичних працівників. Загартовування найкраще починати в ранньому дитинстві, здійснювати його систематично з урахуванням індивідуальних особливостей дітей. Силу подразників слід нарощувати поступово, але неухильно, оскільки незначна їх різниця не спричинює функціональних змін у діяльності організму. Ефективними є І контрастні короткочасні впливи, які сприяють удосконаленню фізіологічних реакцій і виробляють усе вищий рівень опору організму несприятливим чинникам зовнішнього середовища. Обов'язковою умовою успішного загартовування є позитивний емоційний стан дитини під час Підготовки, у процесі та після закінчення процедури.

Основні принципи методу:

 · Для дітей не влаштовуються якісь спеціальні заняття, тренування та ін Вони можуть займатися стільки, скільки їм хочеться, однак при цьому важливу роль у будь-яких заняттях грають спортивні вправи;

 · Обстановка будинку повинна бути спортивної - спортивні снаряди повинні з народження увійти в життя дитини, а заняття на них має стати таким же звичайним, як одягатися і самостійно ходити в туалет;

 · Батьки обов'язково повинні брати участь в дитячих іграх і повинні заохочувати і хвалити малюків за успіхи, і в той же час лаяти за невдачі не слід;

 · Батьки не повинні заважати дитині розвиватися, обмежувати його, тиснути. Потрібно просто створити дитині умови для розвитку [6].

 До речі, про умови. Нікітіни вважали, що якщо батьки хочуть домогтися раннього розвитку дитини, то вони його з самого початку повинні оточити «випереджаючої» атрибутикою. Наприклад, ледь малюк почав говорити, дати йому як іграшки кубики з літерами, на стіну повісити карту світу, абетку і, звичайно, полиці з книгами. Таким чином, як вважають педагоги, можна пробудити інтерес у дитини до тієї чи іншої галузі знань. І в той же час цей інтерес може помінятися, тоді доведеться змінити і «обстановку».

 Як і інші автори методик, Нікітіни встановлюють вікові рамки, в яких можливо найбільш ефективний розвиток інтелекту. На їхню думку, все це відбувається у дошкільному віці, але не обов'язково в перші три роки. Борис Нікітін розробив власну гіпотезу необоротного згасання можливостей ефективного розвитку здібностей (НУВЕРС). Відповідно до неї, з роками людина втрачає здатність до розвитку, тобто ефективний розвиток втрачається безповоротно. Існує певний час і певні умови для найбільш ефективного розвитку, у кожної людини вони свої. Мірою НУВЕРС можна вважати асінхронат (термін також введений Нікітіним).

 Велика увага у розвитку дитини педагоги приділяють фізичному розвитку. Загартовування з дитинства (діти Нікітіних ходили по снігу босоніж і в трусиках), мінімум одягу та їжі, фізичні вправи - все це веде до того, що діти практично не хворіють, і в той же час не лінуються (у тому числі і вчитися) [ 7].

 Крім того, Нікітіни розробили цілу серію розвиваючих настільних ігор - «Рамки і вкладиші», «Унікуб», «Склади візерунок» та ін Всі вони спрямовані на розвиток логічного і творчого мислення. Деякі з них нагадують головоломки (наприклад, «Склади квадрат» дуже схожий на класичний китайський «Танграм»). Крім того, в Нікітінських іграх практично немає правил: дитині пропонується самому вирішити, що робити з цими формами, кубиками, вкладками. При цьому батько зовсім не повинен дитині вказувати, що і куди складати, бо «єдино правильних» варіантів в Нікітінських іграх не існує. Найкраще, що може зробити батько - купити собі такий же наборчик і сидіти грати поруч з дитиною. Так, саме сидіти і грати, тому що в такому випадку буде здійснюватися необхідну «співучасть» батька та дитини [8].

 Мінуси

 По-перше, варто враховувати, що діти Нікітіних (на яких і була створена їх методика) виховувалися всі разом, звідси можливість дітей співпрацювати між собою, а фігура батька відсувалася на задній план, тобто якісь рішення діти могли брати між собою « колегіально ». А яка ситуація складеться, якщо дитина одна? З ким йому порадитися, окрім як з батьком? Таким чином, роль дорослого збільшується, що дещо вибивається з Нікітінської концепції.

 По-друге, вимоги до загартовування і фізичного розвитку досить важко здійснити в умовах міста й однокімнатної квартири. І навіть якщо квартира досить велика - поставите ви там «козла»? І чи будете вішати свого піврічного малюка на трапецію? А ганяти його в холод босоніж по снігу? Так, у статті про загартовування ми вже говорили, що перш за все загартовуватися повинні батьки, щоб дитині загартовування подобалося. Але ж ви, напевно, хочете просто розвинути дитини інтелектуально, а не виховати спартанця? Тоді ця методика не для вас.

 По-третє, методика Нікітіних вчить мислити, творити, але не містить в собі конкретних рекомендацій, наприклад, з навчання читання (хоча включає в себе ігри, навчальні рахунку і математичних дій). Таким чином, методику Нікітіних обов'язково треба доповнювати іншими методиками.

 По-четверте, виховання «по Нікітіним» не передбачає сюжетно-рольових ігор. Тобто «ні» лялькам, «крамницях», «Дочки-матері» і «війнушки». І в той же час - «так!» Праці. При цьому дитина дійсно навчається себе обслуговувати, вести домашнє господарство, але грати він не вміє.

 З одного боку, в методиці Нікітіних дуже багато цікавих і потрібних положень (те ж загартовування, наприклад). Ігри Нікітінські можна навіть використовувати, якщо ваш малюк займається з якоїсь іншої системи або просто «для загального розвитку» (представники педагогічних систем дуже ображаються, коли до їхньої процесу навчання підмішують щось від іншого автора). Але якщо виховувати дитину за системою підмосковних педагогів, в неї зануритися потрібно буде і вам. І стати таким же, як ваш малюк - спартанцем тілом і духом.

 Дитині необхідно широке поле діяльності, потрібно, щоб у його руки попадали олівці, крейда, папір, клей, ножиці, молоток, фарби, картон, пластилін, кубики - все те, чим можна працювати. А це забезпечує багатство умов для розвитку дитини. У Нікітіних для такої діяльності існує кімната-майстерня, де можна клеїти, різати, пиляти, забивати цвяхи і т. д., тобто проявляти себе у якому б то ні було творчості. Нікітіни постаралися скористатися чуйністю і сприйнятливістю дитячого розуму в навчанні грамоті, рахунку, в знайомстві дітей з мірами довжини, ваги, часу і т. д. Діти з раннього віку користуються наочністю, яка представлена в будинку Нікітіних в широкому асортименті. Це каса письмових букв з дроту, навчальний термометр метрового зросту, саморобні годинник, прості математичні таблиці, вимірювальні прилади: ваги, динамометри, секундоміри.

 Особливе місце серед навчальних посібників займають розвиваючі ігри. У них можна грати вже на другому році життя. Про розвиваючих іграх Нікітін написав ціла книга. Розвиваючі ігри можуть дати їжу для розуму з раннього віку, вони створюють умови для випереджаючого розвитку здібностей. Як і будь-які ігри, вони створюють атмосферу вільного і радісної творчості.

 Нікітіни вважають, що, надавши своїм дітлахам максимум свободи, уникнули відразу трьох зол: і перевантаження, і можливого відрази дітей від потрібних і корисних справ, і тяги до вуличних спокусам [9].

 Поряд зі свободою у вчинках і проведення часу уживаються в сім'ї Нікітіних обов'язкові справи, які треба робити без всяких «хочеться, не хочеться». І таких справ у будинку багато. Головне не упустити той момент, коли дитина хоче допомогти, намагається робити все, що робить тато чи мама. Цю допомогу потрібно прийняти, а не відкидати. Даючи якісь доручення, потрібно пропонувати допомогу іншому, а не віддавати накази.

 У сім'ї Нікітіних всі діти мають доручення, починаючи з маленького віку, наприклад з року. І всі діти отримують в кінці місяця зарплату за роботу на «швейної домашньої фабриці», розписуються у відомості, де вказується «кваліфікація» працівника, кількість робочих годин і сума: від 23 копійок у чотирирічної Юлі до 3-4 рублів у мами і десятирічного Антона . Так виникло дуже дбайливе ставлення до трудових грошей, які витрачалися не легковажно, а тільки на потрібні речі.

 Олена Олексіївна Нікітіна впевнена, що і фізичне, і розумовий, і трудове виховання важливі. Але найголовніше в житті з дітьми - налагодження людських відносин. Вона переконана, що, наприклад, шкільне життя дитини залежить не тільки від його здоров'я і розумового розвитку, але і від того, який він буде в хлоп'яче колективі. Чуйний або егоїстичний, товариський чи ні, чи зможе залишитися самим собою в різних складних ситуаціях. Це все залежить від того, який у нього був досвід спілкування до школи: чи було йому про кого дбати, з ким посперечатися, перед ким відстояти себе, навчився він жаліти, співчувати, розуміти інших і чи відчув він ні з чим незрівнянну радість зробити щось для людей, радість віддачі, радість відчуття потрібності людям. На шляху до цих абетковим істин Нікітіним допомогло те, що у них була велика сім'я, де діти виступали в різноманітній зв'язку з дорослими і між собою - допомога, турбота, наслідування, відстоювання, образа, жалість і т. д. і т. п. А батьки регулювали ці відносини, налагоджували їх на основі взаємної поваги серед членів сім'ї та на основі турботи один про одного. Так у дітей виробляється правильна орієнтація в моральних цінностях, тверде знання того, що таке добре, а що таке погано [10].