Воля і саморегуляція поведінки людини.

Довільні, тобто свідомі і навмисні, дії й учинки людини називають вольовими. Проблема волі, довільної та вольової регуляції поведінки й діяльності людини давно викликає гострі суперечки й дискусії.

У працях видного російського психолога Є.П. Ільїна воля визначається як «психологічний механізм, що дозволяє людині свідомо управляти своєю поведінкою».

Функціональну структуру волі він представляє в такий спосіб (див. рис. 2.1).

Рис.2.1 Функціональна структура довільного управління

Таким чином, волю можна розуміти як здатність людини до самодетермінації та саморегуляції нею своєї поведінки і життєдіяльності [2, с. 71].

Найбільше чітко вольове регулювання проявляється в подоланні труднощів або перешкод. Можна виділити два види опору:

1) зовнішній (фізичний або соціальний);

2) внутрішній ‑ боротьба мотивів, після якої йде вибір - рішення і дія.

Людині подолання зовнішніх перешкод (наприклад, природної стихії або військового супротивника) часто дається легше, ніж боротьба із самим собою, зі своїми внутрішніми «драконами». У кожному разі енергетика волі, так звана «сила волі», є витрата енергії на подолання перешкод, на сам вплив - зовнішній або внутрішній. Вольове регулювання ‑ це свідомий напрямок розумових і фізичних зусиль на досягнення мети і на втримання від активності.

З поняттям самодетермінації ми вже зустрічалися при аналізі гуманістичного напрямку в психології, прихильники якого підкреслюють також, що кожній особистості властиве бажання максимальної реалізації своїх можливостей. Якщо особистість може вільно проявляти себе, реалізувати свій потенціал, то вона здорова, гармонічна, перебуває в стані психологічного комфорту, оптимальному для розвитку творчих властивостей (у тому числі здатності швидко й ефективно вирішувати нестандартні життєві завдання). І не треба витрачати кошти на лікування і психотерапевтичні заходи, на перенавчання та працевлаштування. Розумніше подбати про створення умов для самореалізації особистості в критичні періоди її розвитку (з огляду на кризи зовнішні, соціальні та внутрішні, психологічні) [2, с.72].

Поняття самореалізації поєднує різні психологічні категорії. У першу чергу ‑ це самооцінка як фактор сформованості свідомості особистості. Відношення до себе відіграє особливу роль у поведінці, оскільки впливає на рівень домагань і мотивацію, постановку життєвих завдань. Безпосереднє ж досягнення цих завдань, будь то професійна майстерність, навчальна успішність, уміння взаємодіяти з людьми або управляти собою, залежить як від волі людини, так і її ставлення до себе і до світу або до інших людей (ціннісних світоглядних орієнтації). Отже, воля ‑ здатність людини свідомо спрямовувати свої дії або регулювати своє життя відповідно до певних завдань і ціннісних ориентацій. Вольові дії пов'язані з усвідомленням ситуації і прийняттям рішень.

Внутрішньою умовою самореалізації особистості є її самоорганізація як усвідомлена сукупність мотиваційно-особистісних властивостей, що узгоджується з індивідуальними (природними) особливостями суб'єкта, оптимально втілюваними в прийомах і результатах діяльності [2, с.72].

Вироблення індивідуальних способів самоорганізації включені в тривалий процес формування соціально-психологічної та творчої зрілості людини.

Отже, у вищенаведених параграфах ми визначились з основними положеннями наукової психології щодо детермінації поведінки людини. Ці підходи так чи інакше вплинули на бачення людини в економіці (мотивів, факторів, типів її поведінки, тощо), які сформувались у таких нових синтезованих напрямах соціальної науки як економічна психологія та економічна психологія. Але бачення поведінки людини в економіці спочатку було одним із основних питань, яке розглядала економічна теорія.

І для того, щоб мати цілісну картину бачення людини в економіці необхідно визначити у чому полягає різниця в підходах до людини з боку економічної і соціальної теорії, а отже й економічної психології.