Що лежить в основі механізму трудової мотивації працівника.

В основі механізму трудової мотивації лежать потреби працівника, які дають можливість зробити висновок, що йому необхідно для життя. Усвідомлення їх у вигляді інтересу підказує, як діяти для задоволення цих потреб. Цінності у вигляді основних потреб індивіда дають змогу встановити ієрархію, послідовність дій, спрямованих на задоволення потреб. Суспільні ідеали, норми і цінності дозволяють визначити межі дозволеності в цих діях. Керуючись мотивами, працівник обирає з пере­ліченого ряду спонукальних причин ті, що найбільше відповідають його баченню трудової ситуації, обґрунтовуючи тим самим свою трудову по­ведінку.

Охарактеризувати стимулювання і соціальний контроль.

Стимулювання і соціальний контроль містить у собі зовнішні спонукання і елементи трудової ситуації. До них належать: умови, які безпосередньо визначають заробітну плату, організацію і зміст праці тощо в поєднанні з тими, що опосередковано впливають на працю, — житлово-побутові умо­ви, місце проживання, культурно-оздоровча база та ін.

Дати характеристику стратегіям стимулювання.

Ці чотири стратегії стимулювання виокремлені В. Герчиковим.

1.Товарно-виробнича полягає в оплаті і винагороді за результати праці. Вона найпоширеніша на наших підприємствах, але її можливості знижу­ються у зв'язку з інфляційними процесами і дефіцитом матеріальних благ.

2.Патерналістська, чи піклування про людину, передбачає, що адмі­ністрація, керівник роблять усе можливе для працівників, а вони добре працюють. Така стратегія ефективна при сильному, соціально зорієнто­ваному керівникові. Проте відзначається суб'єктивізмом, елементами зрі­вняльності і утриманства.

3.Стимулювання самою працею полягає у підвищенні змісту і поліп­шенні умов праці. Але відставання у використанні досягнень науково-технічного прогресу гальмує застосування цієї стратегії. Згідно з дослі­дженнями 60% робочих місць у промисловості низького змісту праці, а частка тих, хто працює у шкідливих умовах, збільшується пропорційно зростанню кількості зайнятих.

4.Стимулювання відчуття господаря означає створення умов, за яких це відчуття схвалюється і реалізується. Для здійснення цієї стратегії не­ обхідні зміни у ставленні працівника до власності на засоби виробництва (співвласник) і демократизація виробничих відносин (суб'єкт само­управління).

Назвати і охарактеризувати функції соціального контролю.

Розрізняють такі функції соціального контролю:

1)оцінювальну, що полягає в оцінюванні та порівнянні вчинків працівника з чинними нормами поведінки;

2)стимулюючу — реагування на трудову поведінку з метою регулювання її шляхом схвалення або осуду;

3)таку, що коригує соціальні відхилення — підсилює їх у відповідь на неадекватне ("з запасом") застосування влади або пом'якшує (як реакція на терпимість і мінімізацію насильства);

4)зміцнення трудової дисципліни через цілеспрямоване застосування соціальних санкцій щодо трудової і громадської діяльності членів колективу.

Зазначити основні напрями вдосконалення механізму соціального контролю.

Основні напрями вдосконалення механізму соціального контролю:

1.Удосконалення критеріїв оцінки діяльності працівника і колективу.

2.Відмова від винагороди "за рознарядкою".

3.Поліпшення обліку використання робочого часу.

4.Уніфікація і впровадження заводських стандартів "дисципліна праці".

5.Удосконалення структури і координація роботи органів соціального
контролю.

6.Формування самокритичної оцінки працівниками своєї праці.

7.Створення на підприємствах системи формування у новачків при­
йнятного стереотипу трудової поведінки у ринкових умовах.

Конспект /тези/

 лекції з теми, що виноситься

На семінарське заняття

Тема 11: СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

Визначити соціологію політики як галузеву соціологічну теорію.

Серед визначень соціології політики досить поширеним є розуміння її як галузевої соціологічної теорії, що вивчає взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами життя суспільства, політичних інститутів з ін­шими соціальними інститутами. Такий підхід дає простір для доповнення визначення суті цієї галузевої соціології атрибутами соціаль­но-політичних відносин — політичне життя, політичні процеси, полі­тичні системи та організації, політична культура, політична влада та ін. Тим самим є можливість врахувати різні підходи серед соціологів щодо змісту цієї галузевої соціологічної теорії.

Визначити об’єкт і предмет соціології політики.

З одного боку, це зумовлено складністю та різнобічністю самого об'єк­та дослідження — політики. Про це свідчить вивчення її багатьма суспіль­ними науками. Наприклад, політологія орієнтується на вивчення політики як цілісного об'єкта з притаманними їй закономірностями владних від­носин та політичних механізмів їхньої дії.

В чому полягає завдання соціології політики.

Завдання соціології політики полягає в конкретному аналізі змісту політики і політичної діяльності різних соціальних груп, у дослідженні характеру їхніх політичних інте­ресів та відповідних відносин, змісту діяльності політичних інститутів, у вивченні політичних рухів, поведінки та політичної свідомості мас.

Охарактеризувати особистість як суб’єкт політичного життя.

Особливої ваги набуває розгляд особистості як суб'єкта політичного життя. Як елемент групи, прошарку або нації особис­тість водночас є самостійним феноменом, який, залежно від конкретних обставин, включається в політичну діяльність, уособлює той чи інший сту­пінь втілення політичної свободи конкретного суспільства. Потреба такого підходу зумовлена тим, що кожна людина в будь-якому суспільстві є не лише об'єктом, а й суб'єктом політичних відносин. Будь-яке усунення людей від участі в політичному житті може спричинити серйозні наслідки.

Таким чином, предметом соціології політики виступають також полі­тична свідомість і поведінка людей, що втілюються в діяльності держав­них і громадських інститутів та організацій, а також політичні механізми впливу на процеси функціонування влади.

Охарактеризувати три структурні рівні соціології політики.

Полі­тики виділяють три структурних рівні:

1.Загальнотеоретичний, на якому здійснюється загальний аналіз політичного життя, вивчається роль політики у функціонуванні й розвитку суспільства, її вплив на розвиток соціальних відносин та різних форм суспільної свідомості.

2.Інституційний, на якому вивчаються особливості різних форм полі­тичних відносин, соціально-політичний аспект життєдіяльності всіх структурних ланок соціальної системи; при цьому основна увага звертається на соціально-політичний стан та діяльність класів, політичних партій, груп і спільнот, націй, народностей, міжнародних об'єднань та організацій.

3.Прикладний (емпіричний), на якому аналізуються закономірності й тенденції масової політичної свідомості та поведінки людей, що виявля­ються на особистісному і груповому "зрізах"; стан громадської думки, ціннісних орієнтацій, соціально-політичних очікувань та домагань різних соціальних спільнот, груп і прошарків.