Американсько-радянські домовленості

У листопаді 1985 р. у Женеві відбулася перша радянсько-аме­риканська зустріч на вищому рівні між переобраним 1984 р. пре­зидентом США Р. Рейганом і новим радянським лідером М. Горбачовим.

Внаслідок цієї важливої зустрічі було досягнуто принципової згоди про 50-відсоткове скорочення стратегічних наступальних озброєнь, до того ж обидві сторони підписали проміжний договір про ядерні сили середнього радіуса дії.

У жовтні 1986 р. відбулася нова радянсько-американська зу­стріч на вищому рівні в Рейк'явіку.

СРСР виніс на неї пакет ра­дикальних пропозицій щодо ядерного роззброювання: скороти­ти на 50% стратегічні наступальні озброєння протягом перших п'яти років, а потімцілком їх ліквідувати; звільнити Європу від усіх ракет середньої дальності; домовитися про заборону ядер­них випробувань та ін.

На відміну від попередніх переговорів, СРСР погодився з вимогами США про жорстку систему контро­лю.

Підписанню цих угод, що мало б історичне значення, пере­шкоджали розбіжності з питань розгортання програми СОІ. Але важливий крок на шляху зміцнення взаємної довіри між двома наддержавами було зроблено.

У грудні 1987 р. під час чергової радянсько-американської зустрічі на вищому рівні М. Горбачов і Р. Рейган підписали Уго­ду про скорочення озброєнь середнього радіуса дії, відповідно до якої передбачалася ліквідація цілого класу ядерної зброї за суво­рого взаємного контролю.

Тенденція послаблення міжнародної напруженості й "потеп­ління" політичного клімату у взаємовідносинах між Сходом і Заходом проявилася й на черговій загальноєвропейській конфе­ренції, що проходила у Відні з 1986 р. до 1989 р.

Тут поряд із проблемами зміцнення міжнародної безпеки серйозну увагу було приділено дотриманню прав людини.

Та остаточно закінчилась епоха "холодної війни" і впала "за­лізна завіса" між Сходом і Заходом із виводом 15 лютого 1989 р, радянських військ з Афганістану, із зруйнуванням Берлінської стіни в листопаді 1989 р., обранням у 1988 р. новим президентом США Дж. Буша та його зустріччю в грудні 1989 р. на о. Мальта з М.Горбачовим.

За підсумками мальтійської зустрічі СРСР і США перестали бути один для одного потенційними противни­ками, а розкол людства на "капіталістичний світ" і "соціалістич­ний табір" з початком 90-х рр. став надбанням історії.

31 липня 1991 р. було укладено найважливішу радянсько-американську угоду: М.Горбачов і Дж.Буш підписали в Москві давно обговорюваний Договір про скорочення стратегічних на­ступальних озброєнь (СНО-1), який передбачав взаємне 30— 40-відсоткове скорочення ядерних арсеналів. Уперше в історії' роз­зброювання найбільших держав світу досягле таких масштабів.

У січні 1993 р. президенти Борис Єльцин і Джордж Буш підписали новий Договір про обмеження стратегічних наступаль­них озброєнь (СНО-2), до якого приєдналася й Україна.

Отже, перемога нового політичного мислення у зовнішній політиці СРСР, реальні кроки щодо її реалізації ознаменували на початку 90-х рр. завершення періоду "холодної війни" між Захо­дом і Сходом, періоду розколу й конфронтації.

З. Перехід від конфронтації до співробітництва

Лондон­ська нарада керівників держав НАТО 5-6 липня 1990 р, ухвалила декларацію про радикальні зміни у своїй військовій доктрині.

Країни НАТО зобов'язувалися не нападати на інші держави, а ядер­не озброєння оголошувалося "зброєю екстремальної ситуації".

Зміни, що відбувались у світі, зробили актуальним завдання становлення нової системи європейської безпеки.

Його розв'я­занню сприяли як різноманітні багатосторонні зустрічі, так і двосторонні контакти між керівниками держав Європи.

Так, на Паризькій нараді країн — учасниць Європейського економічно­го співтовариства (ЄЕС) на вищому рівні (листопад 1990 р.) було прийнято три важливі документи: Хартію для нової Європи, Спільну декларацію 22 держав, яка фактично узгоджувала прин­ципи їхніх воєнних доктрин, і Договір про звичайні збройні сили в Європі.

У хартії велику увагу приділено гуманітарним аспек­там міжнародних відносин, "людському виміру" і становленню нового механізму розвитку загальноєвропейського процесу. Та­кож на нараді було ухвалено рішення про радикальне скорочен­ня озброєнь і збройних сил в Європі.

1 березня 1991 р. у Відні розпочав роботу постійно діючий Центр із запобігання конфлік­тів. Країни Східної Європи і Росія стали членами Ради Європи.

Нова роль центрально і східноєвропейських держав на міжнародній арені

На сучасному етапі східноєвропейські країни прагнуть інтег­рації, з економічними й політичними структурами західноєвро­пейських країн, бажають увійти до НАТО.

Проте їхній соціаль­но-економічний і політичний рівень різниться, тому західні кра­їни провадять диференційовану політику щодо цих держав.

У липні 1997 р. під час зустрічі лідерів НАТО в Мадриді було винесено рішення про прийняття до цієї організації трьох колиш­ніх учасників Варшавського договору — Угорщини, Польщі та Чехії.

Це відбулося 1999 р., коли НАТО відзначало свій 50-річ-ний ювілей. Хоча Франція та Італія наполягали на прийнятті до альянсу Румунії та Словенії, інші учасники зустрічі у верхах не підтримали цю пропозицію.

Двері НАТО оголосили відчинени­ми для всіх, але без конкретних термінів прийняття "чергової хвилі". А всім, хто лишився поза межами організації, було запро­поновано підсилену програму "Партнерство заради миру".

9 липня 1997 р., після того, як були оголошені нові члени НАТО, відбулася зустріч 44 керівників держав та урядів у Мад­риді, яка дістала найменування 1-ї сесії Ради євро-атлантичного партнерства (РЄАП) на вищому рівні.

Ця рада заступила форум політичних консультацій Заходу і Сходу з північноатлантичного співробітництва і перебрала місію координатора військового партнерства,

Порад із західноєвропейською орієнтацією країни Центральної та Східної Європи прагнуть створити свої регіональні організації.