Зарубіжний досвід галузевої спеціалізації

Виходячи з реальної композиції внутрішніх і зовнішніх факторів міжнародної галузевої спеціалізації української економіки, слід зважати і на ефективність варіантів її розвитку. Як реальний світовий досвід, так і теоретичні його узагальнення показують, що успіху досягали не тільки країни, орієнтовані на модернізацію та оновлення традиційних секторів та галузей спеціалізації, а й країни з активною політикою переспеціалізації на нові сектори та галузі. Процес міжсекторної (міжгалузевої) трансформації був, як правило, більш сприятливим для країн, початкова спеціалізація яких не концентрувалась на традиційних секторах (галузях). Для країн, які мають початкові порівняльні переваги у традиційних секторах (галузях), існує загроза втрати потенціалу їх оновлення у разі досягнення відчутних успіхів у нових секторах (галузях).
У більш прагматичному (тактичному) плані слід концентрувати зусилля на розробці прогнозів потреб у промисловій продукції для реалізації як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Важливим є цілеспрямований пошук додаткових ніш для вітчизняних товарів і послуг, як традиційних, так і, особливо, тих, які відповідають постіндустріальним критеріям. Одночасно з підтримкою конкурентоспроможних підприємств слід звільнятися від підприємств неконкурентоспроможних, проводити відповідну антимонопольну політику, уникати штучної підтримки окремих груп виробників.
Загалом, беззаперечним є те, що більшість розвинених країн цілеспрямовано зосереджує свої науково-технологічні і виробничі ресурси виключно або переважно у нових наукомістких галузях. У результаті ці галузі стають все більш висококонкурентними. Разом з тим для інших країн з’являються реальні можливості заповнити на міжнародних ринках ніші, що звільнилися, включаючи і національні ринки найбільш розвинених країн.