Характеристика основних розділів і документальне відображення.

План соціального розвитку колективу являє собою обґрунтовану матеріальну і фінансово забезпечену систему заходів, спрямованих на планомірний розвиток соціального життя у виробничому колективі. Плани соціального розвитку спрямовані насамперед на підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці і виховання високоморального ставлення до колективу і праці. Основні показники плану соціального розвитку колективу включають у план виробничої діяльності та у колективний договір, що укладається з адміністрацією організації. Такий план є документом, що визначає соціальну програму діяльності адміністрації підприємств і громадських організацій, що мобілізує колектив на рішення виробничих і соціальних завдань. План соціального розвитку розробляють у рамках плану діяльності підприємства на основі соціального портрета колективу, матеріалів соціологічних досліджень, громадських організацій і працівників підприємства. При плануванні параметрів соціального розвитку (наприклад, відносини у колективі) використовують як кількісні, так і описові методи, реалізовані як система соціальних заходів, і забезпечують необхідні зміни, які не піддаються кількісній оцінці.

Зведений план соціального розвитку повинен складатися з таких розділів:

1. Удосконалення соціальної структури колективу.

2. Поліпшення умов праці і турбота про здоров’я працівників.

3. Удосконалення оплати праці і побутових умов працівників.

4. Задоволення потреб духовного і фізичного розвитку членів колективу.

5. Розвиток суспільної активності працівників та удосконалення соціальних відносин у колективі.

Перший розділ плану повинен включати такі показники соціально-демографічної і професійно-кваліфікаційної структури колективу організації: чисельність усіх працівників (загальна і за професіями); розподіл працівників за віком і статтю, стажем роботи в організації; кількість робітників, які мають другу спеціальність тощо. Тут визначають і необхідність змін у структурі, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, намічають заходи щодо стабілізації колективу, спрямовані на зменшення плинності кадрів. Вивчають причини незадоволеності окремих працівників умовами праці і побуту, причини порушень трудової дисципліни; намічають заходи щодо їх усунення тощо.

У другий розділ плану соціального розвитку колективу включають такі питання:

- поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці;

- скорочення виробничого травматизму;

- розробка заходів щодо профілактики і зниження професійної та загальної захворюваності;

- встановлення раціонального режиму роботи;

- організація перевезень працівників до місця роботи і назад;

- поліпшення умов праці жінок (зокрема багатодітних) та підлітків.

У третьому розділі розглядають такі питання:

- поліпшення естетики на робочих місцях;

- поліпшення матеріального становища працівників;

- використання економічного стимулювання;

- удосконалення системи матеріального і морального стимулювання;

- поліпшення житлових та культурно-побутових умов працівників організації.

У четвертому розділі розглядають такі питання:

- розвиток винахідництва і раціоналізації;

- стимулювання творчості членів колективу;

- удосконалення культурно-масової роботи;

- розвиток спорту і фізичної культури тощо.

Останній розділ плану соціального розвитку колективу пов’язаний з вихованням свідомого ставлення до праці; залученням працівників у суспільні форми управління виробництвом, розвитком конкуренції, підвищенням дисципліни праці, удосконалення відносин у колективі, взаємин адміністрації і робітників тощо.

Для кожного заходу щодо соціального розвитку колективу підприємства встановлюють обсяг впровадження, терміни виконання, витрати на впровадження із вказанням джерел фінансування.

Методи збору соціологічної інформації

У соціологічному дослідженні використовують такі методи збору соціологічної інформації:

1. Спостереження – фіксація реальних актів поведінки людини. Це досить поширений метод, але спостереження фіксує поверхневі факти досить вузького кола респондентів. Воно не може проникнути в глибину суб’єкта дії, визначити причину цієї дії. Крім того, недоліком спостереження є складність або, навіть, неможливість його повторення.

2. Аналіз документів – це теж досить поширений метод збору інформації, що найбільш притаманний для теоретичних досліджень, коли синтезуються дані попередніх емпіричних досліджень.

Документом у соціології називають штучно створений людиною предмет, призначений для зберігання і передавання інформації. Виділяють такі види документів: текстові; іконографічні; фонетичні; статистичні; офіційні.

3. Опитування – це найпоширеніший метод одержання первинної інформації в соціології. Виділяють такі види опитувань: інтерв’ю; анкетне опитування; експертне опитування.

4. Вибірковий метод – коли після аналізу частини (вибірки) робиться висновок про ціле (генеральну сукупність). Цей метод запозичений з статистики і використовується в соціології дуже широко. Він є узагальнюючим методом. Вірогідність результату, отриманого при роботі з вибіркою, залежить від її репрезентативності. Репрезентативність – це достатня кількість вибраних об'єктів, аналіз яких дозволяє правильно судити про всю ге­неральну сукупність. Чим більший обсяг вибірки, тим вона репрезентативніша. Але з великою вибіркою працювати важко і часто недоцільно, тому що для вирішення деяких питань може бути достатньо зовсім невеликої вибірки.

Отже, перелічені чотири методи збору соціологічної інформації є основними, що застосовуються соціологами. Звичайно, ними не обмежується соціологічне дослідження, є й інші методи, з’являються нові, але вони більш специфічні і не мають такого широкого, загального поширення.