Спрямування фінансової політики

       Фінансова політика має спрямовуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей економіки, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти як шляхом вишукування додаткових інвестицій в ці галузі та стимулювання залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і шляхом створення сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів – надання податкових пільг, вільного вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження майна та захисту іноземних інвесторів.

        Стимулювання інвестицій для розширення виробництв аза рахунок коштів підприємницьких структур має здійснюватися з урахуванням форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення та інших факторів. Тут потрібний диференційований підхід, оскільки лозунг створення однакових можливостей є ні чим іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає зміст і практичне призначення. Звісно, при цьому мають також надаватися податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, створюватися сприятливі форми кредитування.

     Фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріало- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому одним із напрямків фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

     Іншим важливим напрямком фінансової політики є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. Це обумовлено тією обставиною, що можливості ринкової економіки є обмеженими, особливо при розв’язанні соціальних проблем суспільства, оскільки більшість соціальних гарантій є загальнодержавними та їх не можуть забезпечити окремі підприємницькі структури і навіть великі компанії. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона, охорона здоров’я, культура, державне управління тощо. Не менш важливим для суспільства є соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інша допомога.

       На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною мірою визначають розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв’язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з головних місць. Його принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.

      Ще один напрямок фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. І для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур, аби вони несли витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а з другого боку, держава, використовуючи фінансові інструменти – податки, штрафи й інші санкції - домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Отже фінансова політика має бути спрямована на забезпечення права людини жити в умовах здорового навколишнього середовища.

Основні завдання державної регіональної фінансової політики

      На сучасному етапі економічного розвитку основні завдання державної регіональної фінансової політики можуть бути сформульовані наступним чином:

1. Створення правової бази для реалізації цілей державної регіональної фінансової політики. У законодавчому порядку слід встановити: обов'язком центральної влади є забезпечення єдиних стандартів якості життя на всій території країни.

 2. Визначення на основі об'єктивних критеріїв переліку та класифікації регіонів і територій України. Вищими органами державної влади має бути встановлено перелік регіонів і територій, які потребують фінансової підтримки центральної влади.

3. Використання нагромадженого у багатьох країнах досвіду організаційних механізмів досягнення цілей державної регіональної фінансової політики. Серед них: територіальне планування, програми соціально-економічного розвитку регіонів, створення міжнародних регіонів економічного співробітництва, надання територіям особливого економічного статусу (вільних, спеціальних, офшорних, торгових зон, зон прикордонного співробітництва та преференцій), технополісів і технопарків, організація міжкомунальних і міжрегіональних горизонтальних об'єднань та їхніх різноманітних асоціацій, підготовка кадрів для місцевої влади.

 4. Запровадження і використання арсеналу фінансових інструментів досягнення цілей ДРФП. Це спеціальні бюджетні режими для місцевої влади, преференції, кредити, податкові пільги й повне звільнення від оподаткування підприємств, які сприяють розширенню зайнятості в депресивних регіонах, зменшення процентних ставок за позиками, зниження орендної плати за користування приміщеннями та земельними ділянками, надання земельних ділянок під нове будівництво безкоштовно. Це також створення сприятливих умов для розвитку дрібного бізнесу.

Бюджетна політика

        У складі регіональної фінансової політики як складової частини фінансової політики держави, можна виділити, як відносно самостійні, бюджетну та кредитно-грошову політику.

        Бюджетна політика визначається Конституцією країни, Бюджетним кодексом, іншими законодавчими актами, які встановлюють функції окремих органів влади у бюджетному процесі та законодавчому процесі.

        За допомогою бюджетної політики вирішуються питання формування джерел формування доходів бюджетів різного рівня, структури видаткової частини бюджетів, сум витрат, що розподіляються між бюджетами різних рівнів, дефіциту, профіциту бюджетів тощо.

 В свою чергу, у складі бюджетної політики набувають відносної самостійності:

- податкова політика, яка спрямована на формування податкової системи, визначає склад податків, розмір податкових ставок, пільг та санкцій по кожному виду податків. Вона вирішує наступні завдання: фіскальні (мобілізація грошових коштів у бюджети всіх рівнів); економічні чи регулюючі (стимулювання чи обмеження розвитку сфер економіки, ділової активності у межах всієї країни чи в окремих регіонах), контролюючі (організація контролю за допомогою систем та методів оподаткування господарюючих суб’єктів та громадян). Головною метою податкової політики є забезпечення бюджетів всіх рівнів фінансовими ресурсами;

- митна політика, яка являє собою специфічну галузь податкової та цінової політики із власними особливими формами та методами впливу на економіку в залежності від конкретних економічних цілей. Держава, використовуючи певний арсенал інструментів митної політики, може обмежувати чи розширювати доступ на внутрішні регіональні ринки імпорт товарів та послуг та стримувати чи заохочувати експорт товарів та послуг;

 - інвестиційна політика;

 - політика бюджетного федералізму.

Кредитно-грошова політика

     У складі кредитно-грошової політики у якості окремих складових можна виділити:

 - грошову політику – забезпечення сталості грошового обігу, регулювання інфляції, стабілізація національної валюти;

 - кредитну політику – забезпечення своєчасності та безперебійності розрахунків у народному господарстві та в різних ланках фінансової системи (через регламентацію та регулювання банківської системи);

 - фінансову політику на ринку цінних паперів – управління діяльністю фінансового ринку (через регламентацію, емісію та розміщення державних, в тому числі муніципальних, цінних паперів та регулювання їхнього обігу);

 - цінову політику – регулювання та коректування цін та тарифів на товари (роботи, послуги) підприємницьких структур – монополістів, цін на житлово-комунальні послуги, послуги місцевого пасажирського транспорту тощо.