Підсумок процесу утворення політичних партій Наддніпрянщини

Виникнення політич­них партій сприяло пожвавленню національного руху. Партії проголошували своєю метою боротьбу за українську державність. Па початку XX ст. переважали прибічники широкої політичної автономіїУкраїни у складі майбутньої демократичної Росії. Найрадикальніші партії (РУП, УНП) висунули гасло державної незалежності України. Характерною ознакою цього періоду була абсолютна перевага в українському русі лівих націонал-соціалістичних сил. Українські ліберали та консерватори не змогли організаційно згуртувати­ся па національному ґрунті і тому, як правило, орієнтувалися па загальноросійські партії консервативного та ліберального напрямів.

Національно-визвольний рух України в роки російської революції 1905 - 1907 рр.

У 1905 - 1907 рр. у Російській імперії відбулася перша демократична революція.

При­чини революції: зволікання з остаточним вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, об'єктивна зацікавленість буржуазії в її залученні до розв'я­зання важливих державних проблем, національний гніт, відсутність демократичних свобод. Виступ народних мас став можливим завдяки появі та зміцненню наприкінці XIX - на початку XX ст. багатьох політичних партій, посиленню їх впливу на маси; втраті авторитету та частковому послабленню царизму в зв'язку з поразкою в російсько-японській війні 1904 - 1905 рр.

Суттєво вплинули на історичну долю України під час революції нові суспільно-по­літичні явища та тенденції:

1) поєднання та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольного рухів;

2) широкомасштабні народні виступи; усвідомлення на­родними масами ефективності та результативності спільного натиску па самодержавство;

3) посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії;

4) суттєве розширення внаслідок проголошення царського Маніфесту 17 жовтил 1905 р. меж легальної політичної та культурної діяльності, помітне її пожвавлення та урізноманітнення;

5) активізація про­цесу масової самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо);

6) поява в опозиційних сил легальної можливості впливати на владу - думської трибуни.

Широкомасштабні народні виступи в Україні під час революції

1. Протягом квітня- серпня 1905 р. - понад 300 робітничих страйків (понад 110 тис. осіб), у травні - перші політичні страйки і демонстрації в Харкові, Катеринославі, Мико­лаєві.

2. Червневі (1905) виступи селян - охопили 64 із 94 українських повітів. За масштабами селянського руху Україна посідала одне з перших місць Російській імперії.

3. 14 — 25 червня 1905 р. - повстання на броненосці «Потьомкін» (організатори по­встання Григорій Вакуленчук і Панас Матюшенко - вихідці з України).

4. Жовтневий політичний страйк 1905 р. - брали участь 120 тис. осіб (Харків, Катери­нослав, Одеса); виникали ради робітничих депутатів, які згодом стали органами загально-революційпої боротьби.

5. Жовтень 1905 р. - хвиля селянських повстань; особливого розголосу набули події в с. Вихвостов на Чернігівщині, де селяни розгромили маєток і ґуральню, але поміщицькі прислужники забили пізніше п'ятнадцять своїх односельців (трагедію описав М. Коцюбин­ський у повісті «Фата моргана»);по всій державі пронеслася звістка про трагедію в с. Великі Сорочинці на Полтавщині, де карателі у відповідь на повстання забили й за­катували десятки селян (події описав В. Короленко у творі «Сорочинська трагедія»).

6. 15 — 16 листопада 1905 р. - у Севастополі повстали моряки 12 кораблів Чорномор­ського флоту під керівництвом П. Шмідта.

7. 18 листопада 1905 р. - у Києві збройний виступ саперів під командуванням Б. Жаданівського.

8. Грудень 1905 р. - збройне повстання робітників Донбасу, Харкова, Катеринослава, Александровська.

Активізація українського паціонально-визвольпого руху відбулася після офіційного скасування в травні 1905 р. Емського указу, але з особливою силою -- після проголошен­ня царського Маніфесту 17 жовтня 1905 р., в якому народові були обіцяні громадянські свободи (недоторканність особи, свобода совісті, зборів, спілок, слова і друку), проголошу­валося скликання російського парламенту -законодавчої Державної Думи із залученням до виборів усіх верств населення.

Наприкінці 1905 р. почали з'являтись українські періодичні видання: перша україн­ська газета «Хлібороб» -видання братів Шеметів у Лубнах; у найбільших містах України, а також у Петербурзі й Москві, незабаром стали виходити 18 українських газет і журналів; проте лише єдина щоденна газета «Громадська думка»(г 1906 — «Рада»), незважаючи на переслідування, продовжувала виходити до 1914 р. Перейшов па українську мову і журнал «Киевская старина», який став виходити під назвою «Україна». Після революції царизм повернувся до попередньої політики, під різними приводами українські газети закривали­ся.

Завдяки революції було легалізовано національні партії, відтак пожвавилася їхня ді­яльність, відбулися певні зміни в партійних програмах та напрямках діяльності відповідно до нових, більш сприятливих умов політичного життя

Надзвичайно велику рбль відіграла в розвитку українського національного та суспільн го рухів «Просвіта», яка з 1905 р. стала поширюватися на землях Східної України (майже по всій Наддніпрянщині), а згодом перейшла й у Західну Європу. У діяльності «Просвіти» активну участь брали відомі діячі культури - Леся Українка, М. Коцюбинський, П. Мирний, М. Лисенко, Б. Грінченко, Д. Яворницький.

Діяльність українських парламентських громад у І та II Державних Думах Росії