Структура соціальної екології.

ТЕМА: ОСНОВИ СОЦІОЕКОЛОГІЇ

План

1. Соціальна екологія, предмет, структура та актуальні проблеми.

2. Екологічна культура, освіта і виховання.

3. Урбоекологія.

4. Економіка природокористування.

5. Екологічна політика.

Соціальна екологія, предмет, структура та актуальні проблеми.

Соціальна екологія виникла в 10-20-ті роки ХХ ст. як складова соціології міста (або урбосоціоекології). Виникнення і розвиток соціальної екології відображає зростаючий інтерес соціології до проблем навколишнього середовища, тобто соціологічний підхід до екології людини, який спочатку призводить до виникнення екології людини, а потім і соціальної екології.

До 60-70 рр. ХХст. соціоекологія розвивається як прикладна урбосоціоекології, орієнтована на вирішення завдань раціоналізації міських поселень.

В 1970 р. на Всесвітньому конгресі соціологів у Варні створений Дослідницький комітет всесвітнього об’єднання соціологів з проблем соціальної екології. Власне це визнало існування соціоекології як самостійної наукової галузі.

На думку відомого російського еколога А. Горєлова (2000р.) точним відліком сучасної соціальної екології можна назвати початок 60-х років ХХ століття, коли стало ясно, що на нашій планеті має місце екологічна криза. Перший етап розвитку соціальної екології можна назвати емпіричним, так як в дослідженнях домінував збір даних засобами спостережень. Цей напрямок екологічних досліджень на початку 70-х років призвів до виникнення системи глобального фонового моніторингу – спостережень і збору даних про екологічну ситуацію на планеті.

В 1972 році вийшла книга Д. Медоуза "Пределы роста", яка заклала основу створення моделей "світу" і виникнення нового етапу моделювання.

Третій етап розпочався у 1992 році після конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро. Участь 179 держав в її роботі і розробка всесвітньої стратегії сталого розвитку ознаменували початок третього глобально-політичного етапу соціальної екології. В його основі – право людини на гармонійне життя з навколишнім середовищем, рух за якість середовища проживання.

Структура соціальної екології.

Соціоекологія складається з теоретичної і прикладної частин. В теоретичній розглядаються історичні, філософські, загальнонаукові аспекти розвитку соціоекології, предмет, завдання, принципи і методи досліджень. Г. Бачинський вважає предметом теоретичної соціоекології вивчення закономірностей взаємодії людського суспільства з навколишнім природним середовищем, розробку загальної теорії збалансованої взаємодії суспільства та природи.

Прикладні соціологічні дослідження моделюють і прогнозують розвиток конкретних соціоекосистем з метою раціонального їх управління і функціонування.

Серед них екологічна освіта, екологічна культура, екологічне право, урбоекологія, екологічний менеджмент, економіка природокористування, локальна, регіональна та глобальна екополітика.

Відомий еколог М. Реймерс сформулював 5 законів соціальної екології:

– правила соціально-екологічної рівноваги;

– принципи культурного управління розвитком;

– правила соціально-екологічного заміщення;

– закон історичної (соціально-екологічної) неповерненості;

– закон ноосфери В. Вернадського.

Правило соціально-екологічної рівноваги: суспільство розвивається доки зберігається рівновага між його тиском на середовище і відновленням цього середовища природним і штучним шляхом.

Принципи культурного управління розвитком: релігія, традиції та юридичні закони завжди формулювали правила поведінки людей в їх взаємовідносинах з природою і в нутрі суспільства. Культура і мораль змінюються відповідне різним етапам існування людства. Морально-релігійні канони поділяли людство на групи. Зростання престижу, як правило, відповідало кількості грошей, релігійної і політичної могутності, ступеню суспільної агресивності. Це все було спрямоване в кінцевому результаті на підтримку рівноваги між суспільством і його середовищем існування. Відставання принципів культурного розвитку від сучасних умов трансформації людства призводить до негативних наслідків, що можуть загрожувати майбутньому існуванню цивілізації взагалі. Український еколог Ю. Злобін вважає, що наша епоха – час великої дисгармонії між зовнішньою культурою, що проявляється в здатності людини створювати великі твори, та внутрішньою культурою, дефіцит якої й викликав глобальну екологічну кризу.

Правила соціально-екологічного заміщення: потреби людини частково є замінними, крім основних потреб фізіолого-психологічного характеру. Способи такого заміщення можуть бути різними. Так, наприклад, на протязі історії існування людства його потреби задовольнялися збиранням і полюванням, скотарством, землеробством, промислом, промисловістю і т. п. Всі ці способи по різному діють на природу і обумовлюються її ж умовами. Кожна домінантна культура має свій тип господарювання і спроможна змінювати його. Після кожної фази взаємодії з природою суспільство, як правило, не може повернутися на попередню ступінь господарювання, за виключенням катастроф, що призводять до суспільної деградації. Але й така деградація не є поверненням до історичного минулого, а скоріше всього, це є угасання власної, а потім сприйняття нової “імпортної” культури. Таким чином, ці правила стверджують про можливість розвитку нових способів задоволення потреб людства і відповідні нові способи взаємодії людини і природи, серед яких можна знайти і ліпші, ніж зараз існуючі.

Закон історичного неповернення: суспільно-економічні формації з їх специфічними взаємовідносинами з природою не можуть змінюватися у зворотньому напрямку, тобто від найвищих стадій розвитку до попередніх, нижчих, хоча окремі елементи соціальних відносин (а також типів господарювання) можуть деколи й повертатися. Наприклад, своєрідне рабство у сталінські часи. Але в цілому загальний процес розвитку суспільства, як й сама еволюція природи, є незворотними. Це свідчить про неможливість повернення “назад у природу”, що часто панує серед радикальних екологів.

Закон ноосфери В. Вернадського: біосфера неминуче перетвориться у ноосферу, тобто сферу, де розум людини буде грати домінуючу роль. Хаотичний саморозвиток взаємостосунків людства й природи буде замінений розумною стратегією, яка базується на прогнозно-планувальних началах регулювання процесів природного розвитку. Тільки певна гуманізація суспільства, відносно безконфліктне його включення в систему біосфери, яке засноване на використанні лише приросту ресурсів, може спасти людство. Управляти люди будуть не природою, а у першу чергу собою.

Розвиток соціальної екології в Україні пов’язаний з науковою діяльністю Львівського соціоекологічного центру під керівництвом проф. Г.О.Бачинського. Науковим визнанням його успішної діяльності стало проведення у 1986 році під егідою ряду вищих наукових академічних закладів першої та теренах колишнього СРСР конференції з питань соціальної екології. В матеріалах конференції розглянуті теоретичні і прикладні завдання соціоекології, її місце в системі наук, наукова, освітня, виховна і просвітницька роль соціоекологічної науки.

В 1991 р. виходить наукова монографія Г.О. Бачинського ”Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты”, яка стала основою начального посібника “Основи соціальної екології” у 1995 році.

З 1994 року соціальна екологія запроваджена в усі вищі навчальні заклади України на правах загальноосвітнього предмету про особливості взаємодії людського суспільства з навколишнім середовищем.

В Україні створено Міністерство охорони природного навколишнього середовища. Прийнято закон про охорону навколишнього природного середовища. Створено Національний екологічний центр.

Нині фактично відбувається всесвітня гуманітарно-екологічна революція, яка замінила науково-технічну революцію (умовно – 1960–1990 рр.), що прийшла свого часу на зміну революції промисловій (умовно 1820–1960 рр.).

Сьогодні економічний розвиток може бути успішним лише за врахування екологічних обмежень. Для людини настав час управляти не природою, а собою, своїми потребами, звичками, правилами поведінки.

Н. Тіхоновіч, А. Горєлов стверджують про існування трьох напрямків екології людства: глобальної екології (досліджує взаємодію людини і природи у планетарному масштабі), соціальної екології (вивчає взаємовідносини людини зі своїм природним і соціальним довкіллям), екології людини (вивчає вплив на здоров‘я людини змін у навколишньому середовищі). Слід додати, що більшість науковців вважають поняття “екологія людини” і “соціальна екологія” однозначними.