Формування політичного ринку в Україні

ПОЛІТИЧНІ НАСТАНОВИ ЕЛЕКТОРАТУ

І ЗМІ В ПЕРЕДВИБОРНИХ ТЕХНОЛОГІЯХ

Питання для обговорення

1. Дослідження О. О. Заславської взаємозв’язку між аудиторією та її політичними (електоральними) настановами.

2. Політична свідомість електорату.

3. Політична комунікація.

4. Формування політичного ринку в Україні.

5. Засоби політичного маркетингу.

6. Основні ознаки масової політичної свідомості українського суспільства.

7. ЗМІ і формування суспільної думки та масової свідомості.

8. Моделі впливу засобів масової інформації на масову політичну свідомість (результати дослідження О. О. Заславської).

Список рекомендованих джерел

1. Ворона П. Партійні передвиборчі програми як маркетинговий метод популяризації політичних партій //Демократичне врядування. – 2008 – Вип.1. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://nbuv.gov.ua/e-journals/DeVr/2008-01/P_Vorona.pdf

2. Заславська О.О. Політичний маркетинг як основа організації виборчої кампанії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – К., 2007. – Вип. 84-86. – С. 48-52.

3. Заславська О.О. Технологія іміджу як різновид електоральних (виборчих) технологій // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: “ІНТАС”, 2007. – Вип. 24. – С. 250-261.

4. Заславська О.О. Інституційна складова політичної комунікації: роль ЗМІ // Віче. – К., 2007. – № 16 (205). – С. 6-8.

5. Заславська О.О. Особливості масової політичної свідомості громадян України: минуле й сучасність // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: “ІНТАС”, 2007. – Вип. 27. – С. 143-154.

6. Заславська О.О. Політичні “паблік рілейшнз” і політична реклама як ефективні комунікативні технології впливу на електорат // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: “ІНТАС”, 2007. – Вип. 29. – С. 205-218.

7. Ковтунець В. Політико-правовий аналіз київських виборів 2008 року// Вибори та демократія. – 2008. – № 2. – С. 4-10.

8. Розроблення стратегії виборчої кампанії. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ua.textreferat.com/referat-11712.html

9. Консерватизм как течение общественной мысли и фактор общественного развития // ПОЛИС. — 1995. — № 4.

10. Почепцов Г. Теорія комунікації. — К., 1996.

11. Почепцов Г. Тоталитарный человек. — К., 1994.

12. Правова держава / За ред. Ю. С. Шемшученка. — К., 1996. — Вип. 7.

13. Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. — К., 1995.

14. Соловьёв А. И. Политология. Политическая теория. Политические технологии. — М., 2000.

15. Тавадов Г. Т. Политология. М., 2000.

16. Теорія і практика політичного аналізу / За заг. ред. О. Л. Валевського і В. А. Ребкала. — К., 2003.

Політичний ПР і внесок ЗМІ

У формування політичних настанов електорату

(результати дослідження Заславської О.О.)

Дослідник Заславська О.О. поставила перед собою завдання з’ясувати, чи існує взаємозв’язок між тим, що читають і дивляться українські громадяни та їх політичними (електоральними) настановами, наскільки значним є внесок ЗМІ (інформаційного фактору) у формування цих уподобань.

Автор, провівши кореляційний аналіз з метою визначення, чи впливає представлення кандидатів у ЗМІ на електоральний вибір, чи існує залежність між кількістю голосів, відданих за того чи іншого кандидата та репрезентацією його в загальнонаціональних ЗМІ, визначено, що політичний вибір громадян України під час виборчих кампаній 2004-2006 рр. істотно залежав від повідомлень ЗМІ. Якщо на результати президентської виборчої кампанії вплинуло як телебачення, так і преса, то на парламентських виборах, через певне падінням інтересу до політичного життя після бурхливих подій президентської виборчої кампанії, населення робило свій вибір, орієнтуючись на телебачення та негативно забарвлену інформацію у пресі.

Заславською О.О. було проведено ще одне дослідження для того, щоб визначити, які моделі впливу засобів масової інформації на масову політичну свідомість були присутні в українському суспільстві під час проведення президентської виборчої кампанії-2004. Об’єктом дослідження були обрані електорати чотирьох найпопулярніших українських політиків (О.Мороз, П.Симоненко, В.Ющенко, В.Янукович).

Методичною основою дослідження був комплексний аналіз представлення політичних лідерів у провідних засобах масової інформації (найбільших телеканалах і газетах) і зміни ставлення громадян України до зазначених політичних персонажів.

Здійснивши кореляційний та регресійний аналізи, Заславська О.О. отримала дані, котрі підтвердили, що електорати різних політиків характеризуються різним ступенем інформаційної чутливості. Підвищена інформаційна чутливість була характерна для електорату В. Януковича, значну його частину становлять виборці, які так чи інакше поєднують свої уподобання з інформацією, отриманою зі ЗМІ. В електораті О.Мороза більшість виборців слабко піддаються впливу ЗМІ. Серед виборців П.Симоненка досить багато людей, чиї уподобання протилежні впливу ЗМІ. Для електорату В.Ющенка характерна модель позитивного інформаційного впливу для телебачення та негативного впливу для преси. Іншими словами, є політики, чий електорат більш стійкий до інформаційних атак, і ті, чий електорат, навпаки, досить легко піддається впливу ЗМІ.

Результати дослідження Заславською О.О.  проблеми моделювання засобами масової інформації політичної свідомості громадян України під час президентських і парламентських виборів 2004-2006 рр. дозволили зробити висновки.

Політична свідомість

1. Політична свідомість – багатогранне та складне поняття, яке акумулює в собі знання багатьох суспільних дисциплін: філософії, соціології, психології, однак як самостійне цілісне поняття недостатньо розроблене у рамках політології. Це спричинено як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками. У результаті аналізу наукових джерел було виявлено, що у контексті політичної науки спеціалісти розглядають політичну свідомість неоднозначно: одні – як феномен, що відображає сукупність політичних відносин у цілому, інші – крізь призму політичної влади, група авторів зосереджує свою увагу на зв’язку політичної свідомості з економічними та соціальними відносинами. Однак відстоюємо точку зору про ідею цілісного відображення суспільного буття в політичній свідомості. Отже, політична свідомість – одна з центральних категорій політології, що входить в систему її понятійних координат і означає сприйняття та відображення суб’єктом навколишньої дійсності крізь призму політичних відносин та інтересів. Розглядаючи місце політичної свідомості у низці політологічних понять, було виявлено її зв’язок із політичною системою, політичним режимом, політичною поведінкою й діяльністю, національної свідомістю та з політичною культурою.

І зрештою, для ґрунтовного аналізу процесу формування політичної свідомості, на нашу думку, важливе значення мають певні принципи структурування цього поняття. Дослідники виокремлюють такі її складові, як політична наука, політична ідеологія та політична психологія; за іншим способом структурування – із точки зору ступеня систематизованості змісту – спеціалізована та масова свідомість; за критерієм внутрішньої стрункості, стійкості елементів – емоційні та раціональні елементи тощо.

Політична комунікація

2. Політична комунікація є складним і багатогранним явищем, вона потребує комплексного, міждисциплінарного підходу до її вивчення, адекватного сучасним політичним реаліям. Аналізуючи визначення політичної комунікації, які існують у зарубіжній і вітчизняній науковій літературі, ми дійшли висновку про відсутність концептуальної єдності в розумінні інформаційно-комунікаційної взаємодії в політичній сфері. На наш погляд, політична комунікація – це інформаційна взаємодія суб’єктів політики, у процесі якої здійснюється обмін політичними ідеями, поглядами, установками, моделями поведінки з метою здійснення конструктивного діалогу між владою та суспільством для досягнення збалансованості соціально-політичної системи. У ході цього процесу політичні еліти намагаються сформувати сприятливу для себе громадську думку за допомогою ЗМІ. Отже, учасниками процесу політичної комунікації є органи влади, ЗМІ й “маси”, а його суттю – переконування, побудова повідомлень, створення і розповсюдження символів та інтерпретація значень.

Політична комунікація в Україні має свої особливості. Українська влада закрита від громадян і представляє лише саму себе, а отже, посадові особи, організації, партії не зацікавлені в наданні громадянам повної інформації про свою діяльність. Влада загалом, окремі посадові особи й політики чинять тиск на ЗМІ, використовуючи широкий арсенал засобів – від недосконалості законодавства і відсутності справді незалежної судової влади до “підгодовування” і погроз. Самі ЗМІ часто не зацікавлені в оприлюдненні отриманої ними інформації. Немає усвідомлення необхідності комунікації між політичною верхівкою й суспільством, а відтак її стратегії і механізмів, що можна охарактеризувати як своєрідне “відокремлення суспільства від держави”.

За цього втрачається основний сенс політичної комунікації – створення передумов для творення публічної політики та становлення публічної влади – влади, що користується підтримкою і достатнім рівнем довіри громадян, які складають структуровані соціальні групи (громадянське суспільство), ведуть публічну дискусію про розробку, прийняття й утілення в життя владних рішень, тобто про управління державою. Таким чином, у нас не забезпечується прозорість політичного процесу і політичної боротьби.

Формування політичного ринку в Україні

3. Поширення в українському політичному житті форм і засобів політичного маркетингу, різноманітних політичних технологій варто розглядати як певну закономірність на шляху розбудови демократичного суспільства і важливу умову подальшого удосконалення його політичної сфери. Вивчення політичних процесів показало, що в Україні формується політичний ринок зі своїми особливостями. Форми і методи політичного маркетингу є найважливішим сучасним засобом політичної самоорганізації демократичного суспільства. Їх широке використання особливо доцільне в умовах сучасного розвитку України, для якої питання політичної організації і консолідації суспільства набули найактуальнішого значення. Соціальна роль і завдання сучасного політичного ринку полягає в тому, щоб забезпечити демократичне функціонування політичної сфери, вивчення попиту і підготовку пропозиції “політичного товару”, цивілізоване змагання різних політиків, партій та програм. Саме в такий спосіб забезпечується формування легітимної, авторитетної та дієвої державної влади, необхідної для ефективної політичної самоорганізації суспільства. Теоретичні положення зарубіжної політології і практичний досвід інших країн в організації і проведенні політичних кампаній не можуть бути механічно перенесені на нашу політичну дійсність. Особливості менталітету і традицій українського народу, рівень його політичної свідомості та своєрідність політичної культури вимагають творчого переосмислення зарубіжних політичних знань і практичного досвіду, а також розробки своїх, оригінальних теоретичних концепцій, методик і практичних рекомендацій.