Загальна характеристика Конституції України 1996 року

Конституція України складається з преамбули та ХV розділів, які містять 161 статтю. Останній, тобто ХV розділ Конституції України – Перехідні положення, фактично вичерпав свій потенціал, оскільки значна частина його положень стосувалася періоду до набрання чинності Конституції України.

Розділ І Конституції України називається «Загальні засади» (статті 1 – 20), проте за змістом його статей можна стверджувати, що цей розділ доцільніше було б назвати «Конституційний лад», оскільки конституційні положення даного розділу регламентують найважливіші сфери суспільного та державного життя: принцип розподілу державної влади, територіальну цілісність держави, державний та народний суверенітет, місцеве самоврядування та ін. 

Розділ ІІ Конституції України – «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» (ст.ст. 21 – 68) становить концентруючу вісь правового статусу особи в Україні. Зміст політичних, економічних, соціальних, екологічних, культурних та інших прав розкривається у статтях Розділу ІІ Конституції України. На жаль, значна частина зафіксованих прав та свобод особи в Конституції України є декларативними, оскільки практична їх реалізація зачасти неможлива.

Розділ ІІІ Конституції України – «Вибори. Референдум» (статті 69 – 74) регламентував основні форми народовладдя; встановив, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; визначив, що референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії

 Розділ ІV Конституції України – «Верховна Рада України» (статті 75 – 101) визначив загальний конституційно-правовий статус парламенту України, а саме: прядок організації та діяльності, повноваження і компетенцію, кількісний склад і структуру, основні форми роботи, строк повноважень і підстави дострокового припинення повноважень, порядок взаємодії з іншими органами державної влади тощо.  

Розділ V Конституції України – «Президент України» (статті 102 – 112) надав Президенту України правового статусу глави держави, а також визначив, що Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Незважаючи на те, що Україна є парламентсько-президентською республікою, Президент України наділений великим обсягом повноважень: бере участь у формуванні уряду та інших органів державної влади; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; очолює Раду національної безпеки і оборони України; підписує закони; нагороджує державними нагородами; здійснює помилування; призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції України; проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою та ін.

Розділ VІ Конституції України – «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» (статті 113 – 120) визначив, що Кабінет Міністрів України знаходиться на вершині ієрархічної системи органів державної виконавчої влади, встановив прядок організації та діяльності уряду, його повноваження і компетенцію, підстави і порядок дострокового припинення повноважень, порядок взаємодії з іншими органами державної влади та ін. 

Розділ VІІ Конституції України – «Прокуратура» (статті 121 – 123) визначив загальні засади конституційно-правового статусу Генерального прокурора, повноваження і компетенцію органів прокуратури. У ст.123 Конституції України регламентовано, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Розділ VІІІ Конституції України – «Правосуддя» (статті 124 – 131) встановив основні засади судочинства, порядок організації і діяльності судових органів, визначив, що судочинство здійснюється виключно Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. У ст. 131 Конституції України зазначено, що в Україні діє Вища рада юстиції, яка наділена повноваженнями внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Розділ ІХ Конституції України – «Територіальний устрій України» (статті 132, 133) встановив основні засади територіального устрою України; регламентував систему адміністративно-територіального устрою України, яку складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села; визначив спеціальний статус міст Києва і Севастополя.

Розділ Х Конституції України – «Автономна Республіка Крим» (статті 134 – 139) визначив конституційно-правовий статус Кримської автономії та її вищих органів у складі Української держави.

Розділ ХІ Конституції України – «Місцеве самоврядування» (статті 140 – 146) встановив право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; визначив матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування; регламентував порядок організації та діяльності органів місцевого самоврядування; надав гарантії захисту інституту місцевого самоврядування, зокрема у ст. 145 Конституції України зазначено, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Розділ ХІІ Конституції України – «Конституційний Суд України» (статті 147 – 153) визначив конституційно-правовий статус Конституційного Суду України, порядок його організації і діяльності, вимоги до кандидатів на посаду судді. Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені

Розділ ХІІІ Конституції України – «Внесення змін до Конституції України» (статті 154 – 159) встановлює ускладнену процедуру внесення змін до основного Закону, що має сприяти його стабільності. За порядком внесення змін Конституція України наближена до жорстких конституцій, що підтверджується наступними чинниками:

1) Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157 Конституції України);

2) Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157 Конституції України);

3) законопроект про внесення змін до Конституції України не може розглядатися Верховною Радою України без наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України  (ст. 159 Конституції України);

4) законопроект про внесення змін до всіх Розділів Конституції України, крім розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 154 Конституції України);

5) законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділів I, III, XIII, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України (ст.155 Конституції України);

6) законопроект про внесення змін до розділів I, III, XIII, подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України (ч. 1 ст.156 Конституції України);

7) повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III і XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання (ч. 2 ст.156 Конституції України);

8) законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (ч. 1 ст.158 Конституції України);

9) Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (ч. 2 ст. 158 Конституції України).

Таким чином, Конституція України за ступенем складності процедури внесення до неї змін, подібно до Конституції США, є дуже жорсткою.

Розділ ХІV Конституції України – «Прикінцеві положення» (статті 160, 161) визначив, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття. День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України.

Розділ ХV Конституції України – «Перехідні положення»  (пп. 1 – 14) спрямовані на врегулювання та узгодження нормативно-правової бази із новою Конституцією України.

Функції конституції

Поняття «функція» не є, власне, юридичним поняттям. Уперше воно було застосоване в математичних науках – і трактувалося як визначення дій над «кількістю»[31]. Згодом термін «функція» увійшов до понятійного апарату багатьох суспільствознавчих наук, в т.ч. і до юридичної. Цікаво, що зміст такого поняття може суттєво відрізнятися від початкового. Так, термін «функція» запозичений з латинської мови (functіon) і означає «виконання» або «здійснення»[32]. Проте в найзагальнішому філософському значенні функція є не що інше, як зовнішній прояв властивостей будь-якого об’єкта, спосіб його поведінки у визначеній системі відносин[33].

Функції Конституції України – це основні напрямки і способи її впливу на ті відносини, які існують і розвиваються у суспільстві і державі. Через функції розкривається сутність і призначення конституції, її місце і роль як у системі регулювання найважливіших і найзагальніших суспільних відносин, так і в загальному процесі державотворення та правотворення. Функції конституції дають відповідь на питання: навіщо існує конституція.

У науці конституційного права вчені виокремлюють різні види функцій конституції. Зокрема, російські правники виділяють основні чотири функції конституції: політичну, організаційну, юридичну та ідеологічну[34]. Натомість вітчизняний учений       В.В. Кравченко виокремлює тільки юридичну, політичну та ідеологічну функції[35]. Разом з тим, М.І. Козюбра пропонує класифікувати функції конституції за певними критеріями: за сферою дії – внутрішні і зовнішні; за значенням – основні і додаткові; за сферами суспільних відносин, яких вони стосуються, – економічні, політичні, екологічні, культурні; за часом дії – постійні і тимчасові та ін.[36] В.М. Шаповал наголошує, що важливою політико-правовою функцією Конституції в різні періоди існування конкретної держави є фіксація суверенності держави, закріплення зміни державного ладу, декларування наступництва державного розвитку[37]. Отже, в науці конституційного права немає моністичності думок щодо видового складу конституційних функцій.

Видовий склад функцій Конституції України досить багатоманітний, тому що складними і багатогранними є суспільні відносини, які регулюються і охороняються її нормами та принципами. Конституції України властиві такі функції: політична, юридична, установча, правотворча, правоохоронна, інтегративна, організаційна, системотворча, ідеологічна та ін.

Політична функція Конституції України означає, що Основний Закон держави встановлює базові ідеї і принципи, завдання і стратегічні цілі державної політики в усіх сферах суспільного життя. Зміст політичної функції конституції полягає в тому, що конституція визначає загальноприйнятні механізми інтеграції суспільства і держави, підтримує зв’язок держави з іншими елементами політичної системи суспільства: партіями, громадськими організаціями, релігійними об’єднаннями, засобами масової інформації, міжнародними спільнотами. Конституція визначає основні засади узгодження різних соціально-політичних інтересів, юридичну форму їх зв’язку і примирення. Конституція покликана спрямувати політичну боротьбу різних політичних сил, соціальних груп у правове русло. Конституція є політико-правовим документом, який встановлює політичний режим у державі, визначає основні політичні орієнтири розвитку, а також визначає компетенцію і межі діяльності суб’єктів політичного процесу в державі.

Зміст юридичної функції Конституції України полягає у визначені місця конституції в ієрархічній системі правових актів держави. Конституція – основне джерело права, яке має найвищу юридичну силу. Жодний інший правовий акт не може суперечити Конституції, у протилежному випадку він буде скасований. Конституція – це основа всього законодавства держави, тому інші правові акти зобов’язані конкретизувати конституційні норми і принципи.

Установча функція Конституції України полягає в тому, що вона встановлює найважливіші інститути суспільства (політичні партії, громадські організації та ін.) і держави (глави держави, парламенту, уряду, органу конституційної юрисдикції та ін.), є основою для розвитку національної законодавчої бази, нормативної регламентації правового статусу людини і громадянина. Установча функція конституції спрямована на утвердження і визначення конституційно-правового статусу людини і громадянина, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, форми держави (правління, режиму, устрою). Практична реалізація установчої функції полягає в тому, що конституція встановила існування таких інститутів як Рада національної безпеки і оборони України (ст. 107), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101), місцеві державні адміністрації (ст. 118) та ін.

Правотворча функція Конституції України вбачається у тому, що Основний Закон є тим фундаментом, який визначає основні засади правотворення в державі. Більше того, конституція містить основні принципи та ідеї правового регулювання для інших галузей права.

Правоохоронна функція Конституції України полягає у встановленні системи конституційних гарантій реалізації державних і суспільних інститутів. Дотримання, реалізація і застосування норм і принципів Конституції України здійснюється як через організаційно-правові форми, наприклад, вибори, референдуми, так і через специфічний механізм конституційних санкцій: скасування або призупинення дії актів органів державної влади, усунення із займаної посади тощо.

Інтегративна функція Конституції України вбачається у тому, що вона об’єднує правову систему держави, визначає основні напрямки взаємоузгоджених зв’язків між людиною, суспільством і державою на основі відповідних конституційних норм і принципів. Конституцію умовно можна порівняти зі щоглою корабля, від якої спрямовані канати, що утримують корабель. Конституційні норми і принципи згуртовують (об’єднують) державні і суспільні інститути, цілеспрямовано регулюючи їх.

Організаційна функція Конституції України полягає у встановленні механізму здійснення реальної державної влади, регламентації системи організації та діяльності публічних інститутів держави і суспільства. Організаційна функція забезпечує структуровану єдність державного механізму, його функціональну дієвість в державних інтересах. Учений-теоретик Ю.О. Тихомиров зауважує, що  нині соціум вимагає нового осмислення змісту державних інтересів, під якими необхідно розуміти загальні інтереси людей як різних спільнот, об’єднань (політичних, професійних, територіальних та ін.), це – об’єктивні умови нормального існування і діяльності людей та суспільства в цілому[38].

Системотворча функція Конституції України вбачається у тому, що Основний Закон держави забезпечує цілісність і єдність національної правової системи, її динамізм у рамках встановлених правових стандартів. Конституція – це взірець, еталон законодавчого розвитку, оскільки встановлює єдині засади правового поступу держави.

Ідеологічна функція Конституції України вбачається у її здатності об’єднувати різні публічні державні і суспільні інститути на основі загальновизнаних принципів: суверенітету, охорони всіх видів власності, законності, гуманності, демократії, забезпечення природного права людини і громадянина на життя, безпечні умови проживання, на працю тощо. Загалом конституція – це документ тактичного характеру, що закріплює суспільні ідеали, які зазвичай прямо визначені у преамбулі конституції. Водночас демократична конституція – це закон, загальна концепція якого форматується безпосередньо нацією і народом, а не управлінським апаратом держави. Конституція має регламентувати реалізацію державної влади виключно в інтересах Українського народу та етнічної нації держави.

Таким чином, функціональна дієвість Конституції України є досить багатоманітною, оскільки вона регулює найширше коло суспільних відносин. Вищеподаний перелік конституційних функцій є невичерпним і може бути доповнений, зокрема економічною, інформаційною, регулятивною та іншими функціями. Проте сутнісне призначення Конституції України полягає в закріпленні і гарантії тих фундаментальних загальнолюдських цінностей: демократії, народовладдя, законності, правопорядку, гуманності, суверенітету, на яких ґрунтується будь-яке цивілізоване суспільство.

Завдання для самоперевірки

1. Розкрийте зміст конституції як нормативно-правового акта.

2. Перерахуйте юридичні властивості Конституції України.

3. За якими критеріями класифікуються конституції країн світу.

4. Назвіть основні етапи конституційного розвитку на теренах України.

5. Особливості прийняття конституцій.

6. Дайте загальну характеристику Конституції України 1996р.

[1] Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 88 – 89.

[2] Дигесты Юстиниана / Перевод с латинского; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: «Статут», 2002. – С. 117.

[3] Дождэв Д.В. Римское частное право: учебник для вузов / Под общ. ред. акад. РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма, 2004. –  С. 125.

[4] Юридична енциклопедія: В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова рекол.) та ін. – Т. 3: К – М. – К.: Укр. енцикл., 2001. –  С. 289.

[5] Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Академічний курс: підруч.: у 2 т. – Т.1 / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. –   С. 364 – 365.

[6] Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран: учебное пособие. – М., 2000. – С. 116 – 117.

[7] Спекторський Е.В. Что такое конституція ? – М., 1917. – С. 8.

[8] Градовский А.Д. Государственное право важнейших европейских держав. – СПб., 1895. – С. 3.

[9] Chantebout B. Droit constitutionnel et science politicule p. - 1986. - P.25.

[10] Ориу М. Основы публичного права. – М., 1929. – С.583.

[11] Конституционное право зарубежных стран: учебник для вузов / Под. общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. – М.: Норма, 2006. – С. 65.

[12] Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С. 38.

[13] Фрицький О.Ф. Конституційне право України: підруч. – К., 2002. – С.73.

[14] Оніщенко О.В. Конституція України як основне джерело конституційного права України: дис. … канд. юрид. наук. – К., 2005. – С. 91.

[15] Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики. – Х., 2000. – С. 9.

[16] Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С. 38 – 39.

[17] У разі якщо Президент України не підписав закон, який подолав вето глави держави, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

[18] Чаюн М.С., Кириченко Ю.М., Кидисюк Р.А. Правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях і висновках (1997 – 2003 рр.). – К.: Атіка, 2003. – С. 88.

[19] Національна одиниця – гривня – введена в обіг у вересні 1996 р.

[20] Напр., В. Бректон «Трактат про закони Англії» (1250 р.), У. Блекстон «Коментарі законів Англії» (1565 р.) та ін.

[21] Конституционное право зарубежных стран: учебн. для вузов / под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. – М.: Норма, 2006. –  С. 69 – 70.

[22] Шарль Жозеф Марі де Голль (1890 – 1970 рр.) – Президент Франції з 1958 по 1969 рр., який ініціював прийняття Конституції Франції (1958 р.), яка перетворила державу у президентську республіку і обмежила права парламенту. Див. Кто есть кто в мире / Гл. ред. Г.П. Шалаева. – М.: СЛОВО, Эксмо, 2006. – С. З67.

[23] Анклав – це державне утворення, частина території держави, оточена територією іншої держави. Наприклад, Ватикан – анклав Італії, Королівство Лесото – анклав Південно-Африканська Республіки. Див. Юридична енциклопедія: В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова рекол.) та ін. – Т. 1: А – Ґ. – К.: Укр. енцикл., 1998. –  С. 113.

[24] Юридична енциклопедія: В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова рекол.) та ін. – Т. 3: К – М. – К.: Укр. енцикл., 2001. – С. 288 – 289.

[25] Конституційне право України: підручник / За заг. ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – С. 104.

[26] Див. Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень: підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 370.

[27] Депенчук Л. Передмова // Богдан Кістяківський. Вибране. – К., 1996. – С.23.

[28] Конституційне право України: підручник / За заг. ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – С. 112.

[29] Закони України: Офіційне видання. – К., 1996. – Т. 1. – С. 5

[30] Конституція Української РСР від 20 квітня 1978 р. втратила чинність 28 червня 1996 р., тобто з моменту прийняття нової Конституції України.

[31] Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка: Т 1– 4. – М.: Рус.яз. – Т. 4. Р – V. 1980. – С. 539.

[32] Всемирная энциклопедия: Филисофия / Главн. науч. ред. и сост. А.А.Грицианов. – М.: Аст., Мн.: + Харвест, Современный литератор, 2001. – С. 593.

[33] Философский словарь / Под ред. М.М.Розенталя. – М., 1972. – С. 448.

[34] Конституционное право зарубежных стран: учебник для вузов / Под общ. ред. чл.-корр. РАН, проф. М.В. Баглая, д.ю.н., проф. Ю.И. Лейбо и д.ю.н., проф. Л.М. Энтина. – 2-е изд., перераб. – М.: Норма, 2006. – С. 84 – 85.

[35] Кравченко В.В. Конституційне право України: навчальний посібник. – Вид. 6-те, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2008. – С. 53.

[36] Конституційне право україни / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С.48.

[37] Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. Т. 3: К – М.– К.: «Укр. енцикл.», 2001. – С. 291.

[38] Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. – М.: Издательство НОРМА, 1996. – С. 115.