Види конституцій. Риси та юридичні

 властивості конституції. Охорона конституції

Конституції країн світу класифікуються в залежності від різних критеріїв на певні види.

1. За формою зовнішнього виразу:

а) кодифіковані (писані) – це конституції, які викладені у вигляді одного нормативно-правового акта. У цілому конституційна доктрина вимагає кодифікованої Конституції;

б) некодифіковані (неписані) – це конституції, які складаються із багатьох нормативно-правових актів, що приймаються в різні роки, а інколи навіть століття. Сьогодні не мають кодифікованої конституції Австралія, Нова Зеландія, Великобританія та ін. Наприклад, неписана Конституція Великобританії складається з: Великої Хартії вільностей 1215 р., Петиції про права 1628 р., Біля про права 1689 р., Акта про престолонаслідування 1701 р., Законів про парламент 1911, 1949 рр., Закону про расові відносини 1986 р. та ін. У Великобританії поряд з кількома біллями конституційного характеру (статутне право) і конституційних договорів у текст конституції включаються такі джерела, як прецеденти (прецедентне право), яке базується на загальних принципах справедливості. Більшість сучасних державознавців вважають, що в британську конституцію входять і доктринальні джерела, тобто висловлювання видатних британських учених – Бректона, Мілля, Дайсі, Локка, Блекстона, – які використовують у випадку прогалин у конституційному праві Великобританії[20]. Проте дана теза, як стверджують сучасні вчені, є небезспірною, оскільки органи державної влади, в т.ч. і судові, не зобов’язані посилатися на їхні висловлювання, проте на практиці таке трапляється[21].

2. За порядком внесення змін:

а) гнучкі – зміни та доповнення до яких вносяться у звичайному порядку, без дотримання якихось особливих процедур. У такий спосіб змінюються і доповнюються всі некодифіковані Конституції (Великобританія, Швеція);

б) жорсткі – зміни до яких вносяться в ускладненому порядку, тобто з дотриманням законодавчо визначених спеціальних процедур. Зазвичай такий порядок закріплюється у тексті Конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет та стабільність Основного Закону. До розряду жорстких належать кодифіковані Конституції, наприклад США, 1787 р., Японії,  1947 р. ;

в) напівжорсткі – передбачають ускладнений порядок прийняття змін до конституції за умови зміни «посилених» статей. До них належать Конституція Іспанії, 1978 р., Конституція Казахстану, 1995 р.

Конституцію України можна віднести до напівжорстких. Законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і затверджується всеукраїнським референдумом (ст. 156 Конституції України). Разом з тим, Конституції України властиві ознаки дуже жорсткої конституції. Так, Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Крім того, Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 157 Конституції України).

3. За юридичною силою:

а) фактичні – відбивають фактичний стан суспільних відносин, які існують у політиці, економіці, культурі і т.д.;

б) юридичні – офіційна вершина національного законодавства України.

4. За часом:

 а) постійні – приймаються на необмежений строк дії, наприклад, до сьогодні зберігає свою чинність Конституція Норвегії 1814 р., Конституція Люксембурга 1868 р.;

б) тимчасові – приймаються на певний час, наприклад, до прийняття нової конституції.

5. За способом прийняття:

а) откройовані – даровані монархом, тобто розроблені без участі представницького органу. Октроювання – це односторонній акт, внаслідок якого суверен односторонньо установлює або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади, наприклад, Непал 1990 р., Нігерія 1960 р.;

б) народні – прийняті відповідними суб’єктами, а саме:          – парламентом (Конституція України 1996 р., Конституція Чехії 1992 р.);

– Установчими Зборами (Конституція США 1878 р.);

– на референдумі безпосередньо народом (Конституція Сенегалу 1963 р., Конституція Гамбії 1970 р., Конституція Російської Федерації 1993 р.).

6. За формою територіального устрою:

а) загальнодержавні – є загальнообов’язковими на всій території держави (Конституція Болгарії 1991 р., Конституція Грузії 1995 р.);                                                                                                                                                                                                        

б) суб’єктів федерації – є обов’язковими на території певної федеративної частини держави (Конституція штату Іллінойс (США) 1970 р., Конституції республік, що входять до складу Російської Федерації);

в) суб’єктів автономії – є обов’язковими на території певної автономії держави (Конституція Автономної Республіки Крим   1998 р.).

7. За формою державного правління:

а) республіканські – прийняті у державах, які за формою державного правління є республікою (Конституція Домініканської республіки 1947 р., Конституція Естонської республіки 1992 р.);

б) монархічні – прийняті монархом або парламентом у державах з монархічною формою державного правління (Конституція Князівства Ліхтенштейн 1921 р., Конституція Князівства Монако 1962 р.).

8. За формою державного режиму, який існує в державі:

а) демократичні – прийняті у державах з демократичною формою державного режиму (Основний закон Фінляндії 1999 р.);

б) тоталітарні – прийнятті у тих державах, де існує антидемократична форма державного режиму, держава повністю контролює всі сфери суспільного життя, дозволена цензура, не забезпечуються права і свободи людини та громадянина (Конституції країн Африканського континенту);

в) авторитарні – прийняті у державах, в яких влада знаходиться в руках незначної кількості осіб або певної особи, використовуються авторитарні методи державного управління, влада повністю здійснює контроль у політичній сфері, проте залишається відповідний простір свободи дій в економічній, соціальній, культурній сферах. Зазвичай авторитарні конституції пишуться і приймаються під конкретних публічних осіб. Наприклад, Конституція Франції 1800 р. ввійшла в історію як авторитарна наполеонівська конституція, Конституція Франції 1958 р. – авторитарна деголівська конституція[22].

Таким чином, існує розгалужена система класифікації конституцій, що дозволяє визначити їхній зміст, форму, сутність, характерні риси і властивості.

Риси конституції – це ті ознаки, які характеризують її місце та роль у сфері політики, економіки, соціального та духовного життя.

Основні риси Конституції України:

–  демократичність означає, що Конституція має закріпити та гарантувати владу народу, забезпечити право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечити рівний доступ громадян до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування;

– гуманістичність, означає, що Конституція проголошує права, свободи та обов’язки народу та забезпечує їх стабільність і непорушність. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Властивості Конституції – це ті ознаки, що вирізняють її з системи нормативно-правових актів. Конституції України притаманна низка юридичних властивостей, які визначають її місце в системі права і роль у суспільстві.

1. Вища юридична сила конституції – одна з базових її властивостей. Конституція України займає найвищий щабель в ієрархічній системі правових актів. Всі інші правові акти не повинні її суперечити, а у випадку наявності невідповідності положенням Конституції вони визнаються такими, що не діють. У самих конституціях зачасти немає вказівки на їх верховенство порівняно з іншими законами, указами, розпорядженнями тощо. Верховенство Конституції означає, що закони та підзаконні акти повинні прийматися конституційно визначеними органами і за встановленою у ній процедурою. Проте існують і винятки щодо вказівки на верховенство права, наприклад, ст. 98 Конституції Японії вказує: «Дійсна Конституція є верховним законом держави і ніякі закони, укази та інші державні акти, які суперечать її в цілому чи її частині не мають законної сили». У ст. 277 Конституції Португалії зазначено – «є неконституційними норми, що суперечать положенням Конституції та її принципам».

2. Конституція України є головним законом держави та суспільства. Конституційні норми регламентують найбільш важливі суспільні відносини, пов’язані із здійсненням державної влади. Французький вчений-філософ Т. Гоббс у своїй праці «Левіафан» визначив головний закон як такий, що наслідком його відміни стала б руйнація держави і викликала б до життя повну руйнацію інших інститутів. Водночас французький вчений проф. Еллінек зауважував, що зміст основного закону полягає в регламентуванні основних начал організації держави і її компетенції, і рівним чином у визначенні принципів, на яких побудоване визначення прав підданих.

3. Конституція України є найважливішим кодифікованим нормативно-правовим актом держави у системі джерел національного права України.

4. Конституція України є системоутворюючим інститутом, який визначає принципи організації та діяльності органів державної влади: Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, місцевих адміністрацій та ін.

5. Наступною властивістю Конституції України є її підвищена стабільність. У Конституції закріплені найважливіші засади конституційного ладу, форма держави, права і свободи громадян та ін., тому нормальне функціонування держави, прогресивна стабільність економічно-соціального розвитку неможлива в умовах частих змін правової основи організації та діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.. Тому сьогодні є конституції, яким не одна сотня років. Наприклад, Конституція Сан-Марино (анклав Італії)[23] прийнята ще в 1600 р. і діє донині.

6. Конституціям зачасти властиві декларативні норми (норми-приписи), які не відбивають реального стану справ у суспільстві та державі. Наприклад, проголошені у Розділі ІІ Конституції України права та свободи людини і громадянина у значній своїй мірі є декларативними, оскільки не мають адекватного забезпечення на практиці.

6. Конституція України є демократичною як за змістом, так і за способом її прийняття.

7. Конституційні норми є нормами прямої дії, що зазначено в ч. 3 ст. 8 Конституції України.

8. Особливий порядок прийняття Конституції України, тобто приймається за дотриманням спеціальної процедури безпосередньо народом, або іншим уповноваженим органом – Верховною Радою України.

Наведений перелік ознак Конституції України є базовим, проте не виключним, оскільки юридичні її властивості виокремлюються як через структуру, функції, механізм реалізації норм, так і через способи правового захисту Основного Закону.

***

Охорона конституції – це сукупність юридичних засобів і способів, які використовуються державою для неухильного дотримання режиму конституційної законності, відповідності нормам і принципам Конституції всіх інших правових актів, прийнятих у державі, а також дій органів публічної влади.

Особливий порядок охорониКонституції вбачається в тому, що Основний Закон охороняється у двох формах: конституційного контролю і конституційного нагляду. 

Контроль –це система відносин між органами публічної влади, за якої орган, який здійснює відповідний контроль, уповноважений скасовувати акти підконтрольного органу.

Конституційний контроль – це будь-яка форма перевірки, яка здійснюється спеціальним органом державної влади, на відповідність (несуперечність) Конституції актів і дій органів публічної влади. Суб’єктом конституційного контролю в Україні є Конституційний Суд України. Основним його завданням, згідно зі ст. 2 Закону України «Про Конституційний Суд України» є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Конституційний контроль є дієвим у тих державах, де існують кодифіковані (писані) конституції, які наділені вищою юридичною силою в системі нормативно-правових актів держави. На відповідність (несуперечність) конституції перевіряються конституційні, органічні, проточні закони, а також закони, прийняті на референдумах, міжнародні правові акти, згода на обов’язковість яких надається Верховною Радою України, правові акти органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

Суб’єктами конституційного контролю є:

а) загальні органи державної влади – суди загальної юрисдикції, парламент, глава держави та ін. Суди загальної юрисдикції здійснюють конституційний контроль у разі вирішення конкретної справи у Данії, Норвегії, США, Індії, Мексиці, Японії та ін. Конституція Японії 1947 р. у ст. 81 визначила: «Верховний суд є судом вищої інстанції, який уповноважений вирішувати питання про конституційність будь-якого закону, указу, припису чи іншого офіційного акту»;

б) спеціалізовані органи конституційного контролю не лише вирішують питання про відповідність законів та інших правових актів конституції держави, але й дають офіційне тлумачення норм і принципів конституції та законів держави (Конституційний Суд України, Конституційний Суд Грузії та ін.).

ХІХ століття можна назвати століттям конституцій – на геополітичній карті Європи було прийнято десятки національних конституцій. Проте питання охорони конституцій у державах складалося по-різному. І до сьогодні конституційно-правова доктрина і практика не виробили єдиних підходів забезпечення конституційного контролю. Конституційно-правова теорія і практика, що  утвердилися у Фінляндії, Швеції, Люксембурзі та ін., базується на тому, що безпосередньо сам парламент повинен забезпечити конституційність законів, які він приймає, і слідкувати за тим, щоб інші органи державної влади функціонували в режимі суворого і неухильного дотримання конституції держави. Така позиція ґрунтується на тому, що парламент у системі органів державної влади займає найвищу сходинку, тому інший орган державної влади не здійснювати конституційний контроль. Конституція Нідерландів від 17 лютого 1983 р. визначила: «Конституційність Актів парламенту і договорів не підлягає контролю з боку судів».

Види конституційного контролю. Розрізняють такі види конституційного контролю: попередній і наступний.

Попередній (прелімінарний) конституційний контроль – здійснюється на стадії підготовки і розгляду законопроекту в парламенті, коли правовий акт ще не набрав чинності. Попередній контроль здійснюється до підписання главою держави конституційно правового акта.

В Україні такий різновид конституційного контролю передбачений Конституцією України:

1) Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість    (ч. 1 ст. 151 Конституції України);

2) законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (ст. 159 Конституції України).

Наступний (проспективний) конституційний контроль – здійснюється після набрання чинності нормативно-правовим актом. В Україні такий різновид конституційного контролю передбачений ч. 1 ст. 151 Конституції України: «Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість».

Крім того, існують й інші види конституційного контролю.

Матеріальний конституційний контроль – здійснюється на предмет перевірки змісту конституції загалом або її частини.

Формальний конституційний контроль – здійснюється на предмет перевірки дотримання процедури конституційного процесу.

Обов’язковий конституційний контроль – зазвичай здійснюється до набрання чинності конституційного акта.

Факультативний конституційний контроль – здійснюється на вимогу певного уповноваженого суб’єкта (глави держави, уряду, глави уряду, групи депутатів). 

Централізований конституційний контроль – це контроль, який здійснюється спеціальним органом конституційної юрисдикції або Верховним судом.

Децентралізований конституційний контроль – здійснюється значно ширшим колом суб’єктів – судами загальної юрисдикції.

Нагляд – це система відносин, за якої наглядовий орган не має права скасовувати правові акти піднаглядного органу, проте уповноважений звернути увагу на неправомірність такого акта, а вирішувати долю певного правового акта (скасовувати чи виправляти) належить самому піднаглядному органу.

Конституційний нагляд – це діяльність спеціальних органів державної влади з систематичного контролю за дотриманням, встановлених конституційно-правових норм і принципів відповідними суб’єктами. 

В Україні обов’язки правового захисту Конституції України покладаються не лише на Конституційний Суд України, але й на інших суб’єктів конституційно-правових відносин:

1. Збройні Сили України, які зобов’язані здійснювати захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності  України (ч. 2 ст. 17 Конституції України).

2. Президент України, який є гарантом додержання Конституції України (ч. 2 ст. 102 Конституції України).

3. Верховна Рада України, яка здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції та законів України (ч. 13 ст. 85 Конституції України).

4. Кабінет Міністрів України, який забезпечує виконання Конституції і законів України (п. 1 ст. 116 Конституції України).

Суб’єктами правового захисту Конституції України виступають всі органи державної влади, в т.ч. правоохоронні, а також органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання, фізичні особи. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України (ст. 68 Конституції України).

Отже, обов’язок здійснювати правовий захист Конституції України покладається практично на всіх суб’єктів конституційно-правових відносин, проте беззаперечне лідерство у сфері захисту Конституції України визнається за Конституційним Судом України.