Санітарний та протиепідемічний правовий захист

Санітарні та протиепідемічні заходи — це діяльність, спрямо­вана на створення безпечних та здорових умов побуту, праці, на­вчання, відпочинку та інших сфер життя і діяльності людини, запо­бігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб.

Верховною радою 24.02.1994 р. затверджено закон "Про за­безпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" Санітарне та епідемічне благополуччя населення — це оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворю­ваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я чинників навко­лишнього середовища, також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

Згідно з чинним законодавством громадяни мають право на: безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побут, відпочинок та навколишнє природне середовище; відшкодування збитків, завданих їх здоро­в'ю внаслідок порушення санітарного законодавства, а також дос­товірну інформацію про стан свого здоров'я, населення, а також про наявні та можливі чинники ризику для здоров'я.

Громадяни повинні піклуватися про стан свого здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю, виконувати розпорядження державної санітарно-епідемічної служби.

Підприємства мають розробляти та здійснювати; санітарні та протиепідемічні заходи; забезпечувати контроль за виконанням ви­мог санітарних норм щодо безпеки використання, зберігання, транс­портування шкідливих для здоров'я речовин та матеріалів, а також за скиданнями, викидами, відходами та готовою продукцією; негай­но інформувати органи санітарно-епідеміологічної служби про над­звичайні події і ситуації, що становлять загрозу для здоров'я насе­лення, санітарного і епідеміологічного благополуччя.

Міністерство охорони здоров'я здійснює гігієнічну регламен­тацію небезпечних фізичних, хімічних, біологічних чинників, що при­сутні у середовищі життєдіяльності людини з метою обмеження інтенсивності або тривалості їх дії на здоров'я людини.

Згідно з чинним законодавством органи державної і виконав­чої влади зобов'язані забезпечити населення питною водою, кількість та якість якої має відповідати вимогам санітарний норм 5 державних стандартів.

Атмосферне повітря в населених пунктах, на територіях під­приємств, виробничих та інших приміщеннях тривалого чи тимчасо­вого перебування людей повинно відповідати санітарним нормам. У процесі експлуатації споруд, будівель, обладнання власник зобов'я­заний створити безпечні та здорові умови праці та відпочинку, здійснювати заходи спрямовані на запобігання захворюванням, от­руєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.

За дотриманням санітарних норм здійснюється державний нагляд органами санітарно-епідеміологічної служби. Державну са­нітарну службу складають органи і заклади санітарно-епідемічно­го профілю Міністерства охорони здоров'я, відповідні заклади і підрозділи Міністерства оборони. Міністерства внутрішніх справ. Державного комітету у справах охорони кордону, служби безпеки. На ці установи покладаються функції спеціально уповноважених органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду на підпо­рядкованих їм територіях, об'єктах, у частинах і підрозділах.

Санітарно-епідеміологічні служби здійснюють державний сані­тарно-епідеміологічний нагляд, визначають пріоритетні заходи щодо профілактики захворювань і охорони здоров'я населення від шкідли­вого впливу навколишнього середовища. Служба проводить нагляд за підприємствами і установами щодо дотримання санітарного за­конодавства і реалізації державної політики з цих питань. Контро­лює виконання програм, що стосуються запобігання шкідливого впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я населення.

Працівники дії яких призвели до порушення санітарного зако­нодавства підлягають дисциплінарній, адміністративній та цивіль­но-правовій відповідальності.

Положення Закону "Про цивільну оборону"

Згідно цього закону, та Положення про Цивільну оборону і Женевську конвенцію від 12 серпня 1949 р. населення держави має право на захист свого життя та здоров'я від наслідків аварій, ката­строф, стихійного лиха і може вимагати від Уряду, та інших органів державної виконавчої влади забезпечення його реалізації.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка повинна захистити населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєн­ного характеру. Цивільна оборона є державною системою органів управління силами і засобами, що створюються для організації та захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техноген­ного, екологічного, природного та воєнного характеру. Заходи Ци­вільної оборони поширюються на всю територію держави та всі верстви населення. Організація їх виконання здійснюється за тери­торіально-виробничим принципом.

Загальне керівництво цивільною обороною покладається на Кабінет Міністрів, центральні та місцеві органи державної влади, адміністрації підприємств і організацій незалежно від форм влас­ності та господарювання. Начальником Цивільної оборони є прем'єр-міністр, на інших рівнях голови органів виконавчої влади, на підприє­мствах начальниками цивільної оборони є їх керівники (ст. 3,4). Безпосереднє керівництво за виконанням завдань Цивільної оборони, її органів управління та сил покладаються на штаб Цивільної оборони.

Штаб Цивільної оборони у своїй діяльності керується Консти­туцією і законами держави, постановами Верховної Ради, указами і розпорядженнями Президента, рішеннями Ради оборони, постано­вами і розпорядженнями Кабінету Міністрів, наказами і директива­ми з питань навчання та захисту населення, щодо запобігання над­звичайним ситуаціям та вжиття заходів в разі їх виникнення.

Цивільна оборона ставить перед собою таку мету:

ü запобігати виникненню надзвичайних ситуацій техногенно­го та антропогенного походження і впроваджувати заходи щодо зменшення збитків і втрат у разі виникнення аварій, катастроф, ви­бухів, великих пожеж та стихійних явищ;

ü завчасно розробляти: інженерно-технічні заходи щодо змен­шення ризику виникнення надзвичайних ситуацій; науково обґрун­тований прогноз наслідків надзвичайних ситуацій;

ü здійснювати безпосереднє спостереження за станом потен­ційно небезпечних об'єктів навколишнього середовища;

ü оповіщати населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій у мирний та воєнний час і постійно інформували про наяв­ну обстановку:

ü захист населення від наслідків аварій, катастроф, великого стихійного лиха і засобів масового ураження;

ü організацію життєзабезпечення населення і проведення ря­тувальних та інших невідкладних робіт у районах стихійного лиха та вогнищах надзвичайних ситуацій;

ü створення систем аналізу та прогнозування управління і конт­ролю за техногенне небезпечними об'єктами та підтримка їх готов­ності для сталого функціонування в умовах надзвичайних ситуацій;

ü навчити населення вміло застосовувати в разі необхідності засоби індивідуального та колективного захисту.

Посадові особи та громадяни, винні у порушенні законодав­ці на з питань цивільної оборони, несуть відповідальність згідно чинного законодавства.