Законодавство про охорону навколишнього середовища

Екологічна безпека — це стан навколишнього середовища при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обста­новки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" був прийнятий 25 червня 1991р. Цей закон забезпечує екологічну безпеку для життєдіяльності нинішнього та майбутніх поколінь, за­хист життя і здоров'я населення від негативного вплину, зумовле­ного забрудненням навколишнього природного середовища, досяг­нення гармонійної взаємодії суспільства та природи.

Основні принципи охорони навколишнього середовища гаран­тують: екологічну безпеку середовища для життя та здоров'я лю­дей: екологізацію матеріального виробництва на підставі комплек­сного вирішення цих питань шляхом впровадження нових техно­логій; науково-обгрунтованого нормування впливу всіх видів пред­метної діяльності на природне середовище, а також вирішення пи­тань щодо використання природних ресурсів з урахуванням ступе­ню антропогенної зміненості територій, сукупної дії чинників, що негативно впливають на екологічну обстановку.

Згідно до цього закону кожна людина має відповідні екологічні права та обов'язки. Екологічні права забезпечують безпечні умови проживання, участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення об'єктів, які можуть негативно впли­вати на стан навколишнього середовища та отримання достовірної інформації про стан середовища та його вплив на здоров'я населен­ня. В разі заподіяння шкоди здоров'ю та майну негативним впли­вом середовища людина має право подання до суду позову щодо відшкодування заподіяних збитків. Порушені екологічні права ма­ють бути поновлені, а їх захист здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства У країни (ст.: 9-11).

Щодо екологічних обов'язків, то населення держави має бе­регти природу, охороняти та раціонально використовувати її багат­ство, не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів, вносити плату за спеціальне використання природних ре­сурсів та штрафи за екологічні правопорушення, компенсувати шко­ду, заподіяну забрудненнями та іншим негативним впливом на на­вколишнє природне середовище (ст. 12).

Державний контроль у галузі охорони навколишнього природ­ного середовища здійснюється Радами народних депутатів та їх виконавчими та розпорядними органами. Міністерствами охорони навколишнього природного середовища, його органами на місцях і ;і іншими спеціально уповноваженими державними органами. Кон­троль у галузі охорони навколишнього середовища здійснюють та­кож громадські інспектори. Нагляд за додержанням законодавства щодо охорони навколишнього середовища здійснює Генеральний прокурор та підпорядковані йому органи прокуратури (ст. 35-37).

Підприємства зобов'язані забезпечувати і здійснювати захо­ди щодо запобігання та ліквідації наслідків негативного впливу шкідливих чинників на навколишнє природне середовище та здоро­в'я населення. Вміст природних та штучних домішок, що можуть в процесі виробництва негативно впливати на природу та людину не повинен перевищувати граничне допустимі рівні встановлені зако­нодавством (ст. 52, 53).

Діяльність, що пов'язана, з використанням радіоактивних ре­човин у різних формах з будь-якою метою повинна здійснюватися таким чином, щоб виключити можливість радіоактивного забруд­нення навколишнього природного середовища та негативного впливу на здоров'я людей у процесі видобутку, збагачення, транспорту­вання, переробки та використання радіоактивних речовин (ст. 54).

Зонами підвищеної еко­логічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівних стихійних сил природи відбулися тривалі не­гативні зміни у навколишньому природному середовищі, що став­лять під загрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обмежують проведення господарської діяльності.

Порушення законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність.

Шкода заподіяна внаслідок порушення законодавства про охо­рону природного середовища, підлягає компенсації, як правило, у повному обсязі. Особи, яким завдано такої шкоди мають право на відшкодування прибутків за час, необхідний для відновлення здо­ров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільо­вим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної не­безпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду, якщо не дове­дуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.