Перелік тем рефератів за списком студентів

1. Конституційний закон і його основні риси;

2. Причини прийняття конкретних конституцій;

3. Фактори, які впливають на зміст конституцій;

4. Конституція Пилипа Орлика;

5. Конституційний процес в сучасній Україні;

6. Хартія прав людини;

7. Міжнародні правові стандарти з прав людини;

8. Сучасні міжнародно – правові механізми захисту прав людини;

9. Гарантії прав людини в галузі правосуддя визначені в Конституції України;

10. Гарантії прав і свобод людини і громадянина;

11. Закон України « Про громадянство»;

12. Обов’язки громадян України;

13. Конституційні виборчі права громадян України;

14. Захист особи в правовій державі;

15. Екологічні права громадян;

16. Виборча система України;

17. Правовий статус народного депутата України;

18. Конституційні принципи правосуддя в Україні;

19. Місце адвокатури у захисті прав людини;

20. Уповноважений ВРУ з прав людини;

21. Правовий статус і повноваження Верховної Ради України;

22. Конституційно – правовий статус Президента України, його повноваження;

23. Кабінет Міністрів України – Уряд України;

24. Центральні та місцеві органи виконавчої влади;

25. Місцеве самоврядування в Україні.

Словник термінів

Абсентеїзм – нез’явлення виборців на виборчі дільниці для здійснення акту голосування.

Абсолютна монархія – форма правління, за якою законодавча, виконавчо-розпорядча й судова державна влада в країні цілком зосереджена в руках однієї особи (монарха), що належить до певної правлячої династії.

Адвокатура – добровільне професійне об¢єднання юристів, призначення якого полягає в наданні юридичної допомоги громадянам та організаціям у випадках і в порядку, передбачених законодавством.

Адміністративно-територіальна одиниця – поділ території держави на області, райони, міста, райони у містах, селища, села та інші одиниці.

Активне виборче право – право громадян обирати склад виборчих органів державної влади та місцевого самоврядування.

Аналогія закону – вирішення конкретної юридичної справи на підставі норми права, що регулює аналогічний випадок.

Аналогія права – вирішення юридичної справи на підставі загальних принципів (галузі, інституту), якщо в законодавстві немає спеціальних або подібних норм, розрахованих на врегулювання таких самих відносин.

Антидемократичний державний режим – державний режим, за якого суттєво ускладнюються можливості реалізації прав і свобод громадян, а реальна влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб або в руках однієї особи.

Апарат державний – система органів, що практично здійснюють державну владу і функції держави. У вузькому розумінні це сукупність виконавчих (адміністративних) органів влади, що виконують повсякденну роботу – управління державою.

Безпосередня демократія – сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.

Вибори – процес, унаслідок якого певна сукупність людей через голосування формує склад державного органу чи органу місцевого самоврядування.

Виборчі цензи – сукупність умов, відповідність яким є підставою для допуску громадян до участі у виборах.

Внутрішні функції держави – державні функції, які здійснюються в межах держави і в яких виявляється її внутрішня політика.

Гарантії прав і обов’язків – засоби та умови, що забезпечують цілковите й неухильне здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів.

Громадянин – особа, яка перебуває у сталих юридичних зв’язках з конкретною державою, що проявляється саме в наявності відповідного громадянства.

Громадянство – необмежений у просторі й часі правовий зв’язок особи з конкретною державою, який зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав і обов’язків.

Безпосередня демократія – сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.

Вибори– процес, унаслідок якого певна сукупність людей через голосування формує склад державного органу чи органу місцевого самоврядування.

Виборчі цензи – сукупність умов, відповідність яким є підставою для допуску громадян до участі у виборах.

Внутрішні функції держави – державні функції, які здійснюються в межах держави і в яких виявляється її внутрішня політика.

Гарантії прав і обов’язків – засоби та умови, що забезпечують цілковите й неухильне здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів.

Громадянин – особа, яка перебуває у сталих юридичних зв’язках з конкретною державою, що проявляється саме в наявності відповідного громадянства.

Громадянство– необмежений у просторі й часі правовий зв’язок особи з конкретною державою, який зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав і обов’язків.

Громадянське суспільство – суспільство, в якому держава гарантує індивідам надійний захист усіх прав і свобод людини, зокрема рівні можливості щодо підприємництва, участі політичній та інших сферах життєдіяльності суспільства.

Деліктоздатність – закріплена в законі здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

Демократична держава – держава, що базується на визнанні та втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода й рівність громадян, реальність й невід¢ємність прав людини тощо.

Демократичний державний режим – державний режим, за якого реально забезпечується здійснення широкого кола прав і свобод громадян, які мають реальні можливості впливати на формування та діяльність державних органів.

Держава – особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління та примусу і здатна надавати своїм приписам загальнообов’язкової сили для всього населення країни.

Державна мова – мова, що є обов’язковою для використання в законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві тощо.

Державний апарат – система органів держави, які виконують управлінські функції.

Державний режим – сукупність форм і методів здійснення державної влади.

Державний суверенітет – повновладдя й незалежність держави, що полягають в її праві за власним розсудом вирішувати свої внутрішні й зовнішні питання без втручання в них будь-якої іншої держави. 

Державні органи – державні організації, наділені державно-владними повноваженнями й покликані здійснювати від імені держави управлінські функції в суспільстві.

Державні підприємства – державні організації, що здійснюють функції держави у виробничій сфері, безпосередньо забезпечують виробництво матеріальних благ.

Державні символи – встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в деяких випадках і певний історичний чи ідеологічний зміст.

Державні установи – державні організації, що здійснюють функції держави, пов’язані зі створенням нематеріальних благ.

Діти– за сімейним правом, це особи, яки не досягли повноліття, а також особи, які незалежно від віку є синами й дочками своїх батьків.  

Екологічна безпека – стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної ситуації та виникненню небезпеки для здоров¢я людей.

Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань і об¢єднань громадян, що базується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі і оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров¢я людей, і спрямована на підготовку висновків щодо відповідності запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, гарантування екологічної безпеки.

Екологічне право – система правових відносин, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини).

Екологічне правопорушення – протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що порушує встановлений в Україні екологічний правопорядок.

Екологічні права та обов’язки громадян України – система юридично закріплених за громадянами повноважень і зобов’язань в екологічній сфері.

Житло– готовий жилий будинок чи інше жиле приміщення, придатне для проживання в ньому людей.

Закон – акт законодавчого органу влади (парламенту), який має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Законність – правовий режим точного й неухильного здійснення законів та інших нормативних актів у всіх сферах державного та суспільного життя.

Зовнішні функції держави – державні функції, які здійснюються в процесі спілкування держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється її зовнішня політика.

Імпічмент – усунення президента з посади на основі ухваленого парламентом за спеціальною процедурою рішення про його обвинувачення в учиненні державної зради або іншого злочину.

Конституційні принципи правового статусу особи – відображені в Конституції головні ідеї, покладені в основу змісту й умов реалізації прав і обов’язків людини в державі.

Конституціоналізм – 1) політична система, що спирається на Конституцію, конституційні методи управління; 2) науковий напрям, у межах якого досліджуються конституційні проблеми.

Конституція– основний закон держави, в якому регламентуються найважливіші відносини у сферах державного устрою, організації та функціонування органів держави, правового статусу особи.

Конфедерація – форма державного устрою, за якої держави створюють об’єднані органи для досягнення конкретних цілей (наприклад, військові) за збереження в інших питаннях цілковитої самостійності.

Механізм держави – система державних організацій, що забезпечують реалізацію функцій держави.

Місцеве самоврядування – право певної територіальної громади (мешканців села, кількох сіл, селища чи міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Монархія – форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи – монарха – й передається як спадщина представникам правлячої династії.

Напівпрезидентська (змішана) республіка – форма республіканського правління, за якої президент обирається народом, але парламенту надаються певні повноваження щодо контролю за діяльністю президента під час формування уряду та здійснення виконавчої влади.

Народ – населення певної країни.

Народний суверенітет – повновладдя народу, здійснення їм своєї невід¢ємної та неподільної влади самостійно й незалежно від будь-яких інших соціальних сил.

Народність – спільність людей, які проживають на одній території, зв’язані спільною мовою, особливостями психічного складу, культури та способу життя й іншими загальними цінностями, закріпленими у звичаях, традиціях та інших соціальних нормах.

Населення – сукупність людей, які проживають на певній території та здійснюють свою життєдіяльність у межах адміністративної чи політичної одиниці.

Національна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства від наявних і можливих загроз у всіх сферах суспільних відносин.

Національний суверенітет – повновладдя нації у вирішенні всіх питань її національного життя аж до реальної можливості створення самостійної національної держави.

Нація – спільність людей, які проживають на одній території, зв’язані загальними економічними відносинами, спільною мовою, культурою, одним законодавством, національними інтересами, митними кордонами та іншими ознаками.

Необмежена (абсолютна) монархія – монархія, в якій влада монарха ніким і нічим не обмежується, тобто в країні немає ні органів, ні законів, що могли б певною мірою змінити чи знехтувати волю монарха.

Норма права – формально визначене, сформульоване чи санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки загального характеру, реалізація якого забезпечується державним примусом.

Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ компетентного державного органу, в якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державним примусом.

Нотаріат – система органів і посадових осіб, на яких покладено обов¢язок посвідчувати безперечні права і факти, що мають юридичне значення, а також виконувати інші нотаріальні дії з метою надання цим правам і фактам юридичної вірогідності.

Обов’язок (юридичний) – передбачені правом міра й вид необхідної поведінки суб’єкта.

Особа – людина як суб’єкт, що має індивідуальні інтелектуальні та інші ознаки й усвідомлює себе членом спільності таких самих суб’єктів.

Парламентарна (конституційна) монархія – монархія, в якій влада монарха в усіх сферах здійснення державної влади суттєво обмежується: йому надаються лише формальний статус глави держави і виключно представницькі повноваження.

Пасивне виборче право— право громадян бути обраними до .складу виборних органів державної влади та місцевого самовряду­вання.

Підзаконний акт— акт компетентного державного органу, що видається на підставі й на виконання законів.

Підприємницька діяльність— самостійна, ініціативна, сис­тематична на власний ризик діяльність суб'єкта з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею зметою одержання прибутку.

Податки— обов'язкові платежі, що їх сплачують юридичні особи та населення до бюджету в розмірах і в строки, передбачені законом.

Поділ влади— модель побудови державного апарату, згідно з якою влада в державі має поділятися між законодавчими, вико­навчими та судовими органами. При цьому кожна гілка влади по­винна бути незалежною від інших іводночас їм підконтрольною, що має на меті виключення можливості концентрації влади в руках одного органу.

Право— система загальнообов'язкових правил поведінки, що встановлені або санкціоновані державою й забезпечуються її при­мусом.

Правова держава— держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та вмежах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.

Правова поведінка— передбачена нормами права соціально значуща поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, що контролюється їхніми свідомістю й волею.

Правовий статус особи— сукупність закріплених у законо­давстві прав, свобод, обов'язків громадян і гарантій їх здійснення.

Правовідносини— специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав і обов'язків, установлених нормами права.

Правоздатність— передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Правомірна поведінка— суспільно необхідна, бажана й допустима, під кутом зору інтересів громадянського суспільства, по­ведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що полягає у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.

Правоохоронні органи— органи, які держава наділяє ком­петенцією охорони суспільних відносин, урегульованих правом.

Правопорушення— суспільно небезпечне, шкідливе, протип­равне, винне діяння деліктоздатної особи, за яке може бути накла­дене покарання чи стягнення.

Правопорядок— відповідність суспільних відносин приписам норм права.

Правосуб'єктність— здатність бути суб'єктом права(учасник ком правовідносин).

Представницька демократія— сукупність форм організації державної влади, за якої певні важливі рішення щодо управління справами суспільства й держави виносяться виборними установами (парламентами, муніципалітетами тощо).

Президентська республіка— республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і глави уряду належать президентові, що обирається непарламентським способом (громадянами держави) і формує уряд, який не несе відповідальності перед парламентом.

Республіка— форма державного правління, за якої вищі дер­жавні органи обираються населенням або формуються загальнона­ціональним представницьким органом влади.

Референдум— голосування населення всієї держави (загаль­нодержавний референдум) або його певної частини (місцевий ре­ферендум) з метою вирішення найважливіших питань суспільного життя.

Система права— внутрішня організація права, що полягає в єдності й погодженості правових приписів певної держави.

Соціальна держава— держава, зорієнтована на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має втілюватись у реальності прав людини й громадянина, в існування доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров'я, соціального забезпе­чення, у підтримку малозабезпечених прошарків населення тощо.

Соціальні норми— правила, що регулюють поведінку людей у суспільстві.

Суб'єктивне право (право громадянина)— передбачена певною нормою права можливість суб'єкта поводитися певним чином.

Суспільна влада— управління справами первинної спільнос­ті (роду, фратрії, племені), що здійснювалося всіма дорослими чле­нами на загальних зборах, радах старійшин. Повсякденне керівництво покладалося на старійшин, військових вождів, ведучих наполюванні.

Суспільний порядок— порядок у суспільстві, кий відпові­дає вимогам усього комплексу соціальних норм.

Суспільство— форма життєдіяльності людей, що склалась іс­торично й відокремилась від навколишньої природи.

Унітарна держава— єдина централізована держава, яка немає у своєму складі державних утворень і територія якої поділя­ється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, провінції тощо).

Федерація— держава, до складу якої входить кілька держав­них утворень (суб'єктів федерації).

Форма держави— комплексне поняття, яке характеризує державу щодо форми правління, форми державного устрою та дер­жавного режиму.

Форма державного правління— порядок організації вищих державних органів, що визначає їхні структуру, компетенцію та взаємодію.

Форма державного устрою— порядок територіального поді­лу держави, взаємовідносин її складників між собою, а також між державою в цілому та відповідної організації державних органів.

Функції держави— основні напрями діяльності держави, в яких втілюються її сутність і соціальне призначення.

Юридичні (спеціальні) гарантії— правові засоби (юридич­ні норми та інститути), покликані забезпечувати реальність прав і обов'язків особи.

Юридичні факти— конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують настання юридичних наслідків увигляді виникнення, зміни чи припинення правових відносин.