Основні підходи до вивчення політичної системи.

Системний і структурно-функціональний підходи до вивчення політичних систем. Виявлення основних закономірностей та механізмів, що сприяють стабільності і стійкості політичних систем. Структурно-функціональний підхід Т.Парсонса, конфліктна модель Р.Дарендорфа, соціально-біхевіористська модель Т.Блушера, П.Блау.

1. Системна модель вперше була розроблена Д.Істоном. Сутність політичної системи, за тлумаченням вченого, розкривається в її функції - авторитарному розподіленні цінностей у суспільстві. Процес функціонування системи описується через відносини обміну з зовнішнім середовищем. Вона зберігає стійкість, якщо знайдений певний баланс між імпульсами, що "входять", проникаючими у середовища, і імпульсами, що "виходять", що є реакцією системи на отриману інформацію. "Вхід" виражений двома видами імпульсів: вимога громадськості (підвищення заробітної плати, розширення соціальних програм, права і свободи громадян) і підтримка. Підтримка може проявлятися як у матеріальній формі (сплата податків, військова служба), так і у вигляді дотримання законності, повага до органів влади, до державної символіки, активної участі у політичному житті. Переробивши інформацію, політична система приймає конкретні рішення (закони, накази) і здійснює все для їх реалізації ("вихід"). "Вхід" і "вихід" складають безперервний цикл, який називається "петлею зворотного зв'язку".

Якщо імпульси, що "виходять", відповідають оцінюванням населення, то суспільна підтримка політичної системи посилюється. Підтримка з боку народу рішень і дій системи є умовою її легітимності.

Істон виділяє два види легітимності:дифузна (емоційна) легітимність є більш стійкою і може проявлятися у підтримці системи навіть в умовах криз; інструментальна (специфічна) легітимність більш короткочасна і орієнтована на результат і заохочення.

І навпаки, відсутність підтримки може призвести до кризи політичної системи. Дестабілізуючим фактором можуть стати помилкові рішення влади, прийняті або в результаті досить слабких імпульсів (система не має достатньої інформації для прийняття оптимальних рішень), або в результаті досить високих вимог, що викликає перенасиченість системи інформацією.

2. Структурно-функціональну модель політичної системи розробив Г.Алмонд. Політична система, на його думку, є типами дій, що стосуються прийняття політичних рішень. Головна функція системи - забезпечення легітимного примусу, що дозволяє зберегти суспільну стабільність.

Аналіз системи повинен здійснюватися на двох рівнях:інституціональному (дослідження політичних інститутів);орієнтаційному (дослідження політичної культури).У структурному плані вона включає в себе формальні (урядові органи) і неформальні інститути (групові об'єднання), поведінницькі аспекти цих інститутів, активність окремих громадян.

На основі порівняльного аналізу політичних систем різних країн Алмонд прийшов до таких висновків:

· всі політичні системи мають власну структуру;

· політична система багатофункціональна;

· всі політичні системи виконують аналогічні універсальні функції, необхідні для соціального життя; функції виконуються різними інститутами (структурами) системи (суди, законодавчий орган, партії) і з різною частотою;

· всі політичні системи є змішаними в культурному розумінні;

· відмінність між простими (традиційними) і розвинутими системами полягає в диференціації функцій і спеціалізації структур. Ці системи подібні за функціями, але розрізняються за структурними характеристиками.

Структурний функціоналізм

Толкотт Парсонс (1902-0979), що у 1937 р. опублікував свою першу книгу "Структура соціального дії". Структурний функціоналізм - один з основних методологічних підходів у сучасному суспільствознавстві. Його сутність складається у виділенні елементів соціологічної взаємодії, що підлягають дослідженню, і визначенні їхнього місця і значення (функції) у деякому зв'язку. У тім чи іншому виді функціональний підхід існував у всіх соціологічних концепціях, де суспіьство розглядалося системним образом. При цьому виникла і виявилася дуже стійка аналогія між суспільством і організмом. Відповідно в суспільстві вишукувалися подоби органів, функціонування яких забезпечує життєздатність цілого. Такі ідея були в у Платона й Аристотеля, Гоббса, Спинози, Руссо. Вичленовування власне соціології як науки йшло з XIX в. паралельно перетворенню біології в особливу науку. Це привело до більш широких аналогій з функціонально розчленованим організмом і першими соціологічними формулюваннями поняття функції. Так, Спенсер у "Підставах соціології" доводить, що суспільство є організм, наявність у ньому структурної диференціації говорить про "правильне розуміння" функцій як "несхожих частин" політичного тіла і живого тіла. Дюркгейм дає вже більш тонкі і змістовні визначення: "Слово функція вживається в двох досить різних значеннях. Те воно означає систему життєвих рухів - відволікаючи від їхніх наслідків те виражає відношення відповідності, що існує між цими рухами і відомими потребами організму. Запитувати, яка функція поділу праці, це значить досліджувати, якої потреби воно відповідає". Т.Парсонс, оцінюючи результати розвитку емпіричної соціології в США в 20-30-з рр., відзначав, що не могли вдало завершуватися спроби побудувати "вичерпні емпіричні узагальнення", як у ще більш ранні спроби установити значення різних "факторів" у визначенні соціальних явищ. Він підкреслював, по факторні теорії (наприклад, теорія суспільних формацій К.Маркса) лише затримували розвиток теорії соціальної системи, тому що, на його думку, ігнорували фундаментальний принцип будь-якої науки вивчення фактів тільки специфічних для неї явища. Ціль теоретичної діяльності Т.Парсонса - утримати увагу до знехтуваних раніше "соціальних елементів" соціальної системи як домінуючим факторам на основі розробки узагальнюючої концептуальної схеми аналізу соціальних систем. Кожен дослідник намагається домогтися "адекватного" опису емпіричної реальності, коли даються визначені і перевіряються емпірично (верифіковані) відповіді "на всі стосовні до справи науково важливі питання". А важливість цих питань визначається логічною структурою узагальненої концептуальної схеми. Відповідно до основних положень структурно-функціональної теорії соціальних систем, суспільство соціальна система, що досягла стосовно навколишнього Середовища найвищого рівня самодостатності. Ця точки зору Т.Парсонса на суспільство як соціальну систему цілком розходиться з загальноприйнятим у 50-з рр. поглядом на суспільство як на сукупність конкретних індивідів і зближається з поглядом К.Маркса на суспільство як на суму зв'язків і відносин, у яких індивіди знаходяться один з одним. Але, на відміну від К.Маркса, члени суспільства розглядаються Парсонсом як частина оточення даної соціальної системи, внутрішніх умов її функціонування.

Конфликтная модель общества Р. Дарендорфа:
• постоянные социальные изменения в обществе, переживание социального конфликта;
• любое общество опирается на принуждение одних его членов другими = неравенство социальных позиций по отношению к распределению власти;
• разница в социальном положении различных социальных групп и индивидов вызывает взаимные трения, противоречия = как результат — изменение социальной структуры самого общества.