Конституційні обов’язки людини і громадянина

Конституційні обов'язки - це закріплені в нормах Конституції міри належної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин.

Відтворюючи ч. 1 ст. 29 Загальної декларації прав людини, ст. 23 Конституції України встановлює, що "кожна людина... має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості".

До Другої світової війни у конституціях західних держав практично Не згадувався інститут обов'язків громадян.

Порівняно з останньою Конституцією УРСР чинний Основний Закон України містить значно меншу кількість обов'язків. Сучасною тенденцією новітніх конституцій зарубіжних держав є використання ідеї єдності конституційних прав і обов'язків, тобто при формулюванні конкретного права одразу визначається відповідний йому обов'язок (конституції Іспанії, Італії, Польщі, Португалії). Ця тенденція знайшла відображення у назві розділу II Конституції України, хоча обов'язки людини і громадянина були згруповані переважно в його заключних статтях (статті 65-68).Дуалізм громадянського та політичного суспільства зумовлює розмежування обов'язків (як і прав) на обов'язки людини та обов'язки громадянина.

До обов'язків людини в Україні належать:

1) обов'язок неухильно додержуватися Конституції України та законів України (ст. 68 Конституції України). При виконанні цього обов'язку особа повинна дотримуватися і підзаконних актів, і актів органів місцевого самоврядування. Цей обов'язок конкретизується в низці конституційних заборон, передбачених статтями 13, 17, 19, 23, 24, 37, 41,55,126 Конституції України;

2) обов'язок не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції України). Цей обов'язок деталізується у статтях 24,27, 28, 32, 41,43,44, 47,54,64 Конституції України.

Частина 2 ст. 68 Конституції України містить норму про те, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. На думку дослідників цієї проблеми, зазначена норма не є обов'язком, а має логічне продовження в контексті положення ч. 1 ст. 57 Конституції про гарантування кожному знати свої права і обов'язки;

3) відповідно до ст. 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Зміст цих обов'язків деталізується в Сімейному кодексі України;.

4) обов'язок отримати повну загальну середню освіту, який випливає з ч. 2 ст. 53 Конституції України. Ухилення батьків або осіб, що їх замінюють, від обов'язку забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України;

5) обов'язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66 Конституції України);

6) обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67 Конституції України).

Обов'язком громадян України (окрім зазначених вище обов'язків людини) є також захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65 Конституції України).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 04.04.2006 р. із змінами.

Статус народного депутата України.

Народні депутат України є обрані вiдповiдно до Закону України “Про вибори народних депутатiв України” представник Українського народу у Верховнiй Радi України i уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здiйснювати повноваження, передбаченi Конституцiєю України та законами України.

Народний депутат здiйснює свої повноваження на постiйнiй основi.

При виконаннi своїх повноважень народний депутат керується Конституцiєю України, законами України та загальновизнаними нормами моралi.

Держава гарантує народному депутату забезпечення необхiдними умовами для здiйснення ним депутатських повноважень.

Звання народного депутата iз зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберiгається за ним довiчно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата вiдповiдно до пунктiв 1—4, 6 статтi 4 цього Закону.

Строк повноважень народного депутата України

Повноваження народного депутата починаються пiсля складення ним присяги на вiрнiсть Українi перед Верховною Радою України з моменту скрiплення присяги особистим пiдписом пiд її текстом.

Народний депутат не може брати участi у засiданнях Верховної Ради України та її органiв, а також здiйснювати iншi депутатськi повноваження до того часу, поки вiн не скрiпить присягу особистим пiдписом пiд її текстом. Вiдмова скласти та пiдписати присягу має наслiдком втрату депутатського мандата.

Повноваження народного депутата припиняються з моменту вiдкриття першого засiдання Верховної Ради України нового скликання.

Несумiснiсть депутатського мандата з iншими видами дiяльностi

Народний депутат не має права:

1) бути членом Кабiнету Мiнiстрiв України, керiвником центрального органу виконавчої влади;

2) мати iнший представницький мандат чи одночасно бути на державнiй службi;

3) обiймати посаду мiського, сiльського, селищного голови;

4) займатися будь-якою, крiм депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої дiяльностi, а також медичної практики у вiльний вiд виконання обов’язкiв народного депутата час;

5) залучатись як експерт органами досудового слiдства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською дiяльнiстю;

6) входити до складу керiвництва, правлiння чи ради пiдприємства, установи, органiзацiї, що має на метi одержання прибутку.

Народний депутат зобов’язаний додержуватись iнших вимог та обмежень, якi встановлюються законом.

Дострокове припинення повноважень народного депутата України

Повноваження народного депутата припиняються достроково у разi:

1) особистої письмової заяви про складення депутатських повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недiєздатним або безвiсно вiдсутнiм;

4) припинення його громадянства або виїзду на постiйне проживання за межi України;

5) смертi;

6) порушення вимог частини першої статтi 3 цього Закону.