Мовний етикет і його структура

Етикет - національно специфічні правила мовної поведінки, які реалізовуються в системі стійких формул і виразів, що рекомендуються для використання в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником.     Правила мовного етикету реалізовуються в одиницях лексичного, фразеологічного і частково морфологічного рівня.

     Для реалізації формул мовного етикету необхідною є безпосередня участь адресанта і адресата.

Структуру мовного етикету визначають: звертання, привітання, прощання, вибачання, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо.

     Одні з етикетних виразів уживаються при зав'язуванні контакту між мовцями; інші - при підтримуванні контакту; при припиненні контакту. Усі вирази мовного етикету покликані репрезентувати ввічливість співбесідника.

Кожна ситуація має кілька синонімічних одиниць, які можуть слугувати засобом передачі одного і того ж смислу.

     Мовний етикет, зберігаючи традиційну структуру етикетних виразів, не є закритою системою: йому властиві динаміка і гнучкість. Мовний етикет є явищем загальномовним, тобто він притаманний усім стильовим різновидам української мови.

     Кожен стиль має й свої специфічні диференційні ознаки, що виявляються у лексичному складі етикетних виразів і їх функціональному призначенні в різних текстах.

Суттєво впливає на вживання етикетного виразу тональність спілкування (висока, нейтральна, звичайна, фамільярна і вульгарна).

Вибір етикетного виразу залежить від місця, умов спілкування, статі, віку співрозмовника, характеру взаємин мовців.

Мовний етикет є явищем індивідуальним, бо кожна людина добирає не лише найдоцільніше в конкретній ситуації слово чи вираз, а неминуче узгоджує цей вибір із власними уподобаннями.

Для етикету не менш важливими є також характер міміки та жестів, що мають національну специфіку.

Етикетні ситуації супроводжуються використанням етикетної атрибутики.

Варто дотримуватися також дистанції, придатної для конкретної ситуації спілкування.

Особливості мовного етикету українців

     Мовна поведінка народу поєднана із його загальною культурою, етнопсихологічними рисами.

Мовний етикет українців, втілений у системі мовних знаків, символів, словесних формул, жестів, міміки, увібрав найдавніші звичаї і традиції.

Мовний етикет українців вирізняється усіченими етикетними виразами, розгалуженою системою фраз-відповідей, розмаїттям регіональних етикетних форм.

Існують значні відмінності між повсякденним і святковим мовним етикетом українців.

Українські етикетні вирази відзначаються поліфункціональністю: один і той же вираз може вживатися в різних комунікативних ситуаціях.

У мовному етикеті українців є немало ідіоматичних виразів.

Способи привітання в українців

Вітайтесь завжди привітно, незалежно від того, який у вас настрій: від цього залежить перше враження про людину.

Першим вітає молодший старшого (але руку йому має подати старший).

Чоловік вітає жінку (однак руку першою подає жінка).

Підлеглий вітає керівника (однак руку подає керівник).

Перша фраза вітання належить тому, хто заходить (до оселі, в приміщення), незалежно від віку, посади.

Незалежно від статі, віку й посаду першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього.

Зустрівши знайомого, злегка вклоніться і привітайтеся словесно, скориставшись доречним у цій ситуації етикетним виразом.

Вітайтеся і з незнайомими особисто людьми, якщо зустрічаєтесь із ними часто (продавець у крамниці, телефоністка на пошті тощо).

Зайшовши в установу, організацію, до театру, в ресторан і т.ін., ввічлива людина має привітатися передусім з обслугою (із секретаркою, гардеробницею, швейцаром тощо).

Прийшовши в гості, передусім вітають господиню, потім господаря, інших жінок і чоловіків у порядку, в якому вони сидять.

Вибираючи вітальну формулу, потрібно передусім зважити на час спілкування: ранок, день чи вечір.

Традиційною фразою-відповіддю українців на вітання є вираз: "Доброго здоров'я", однак цілком можливе і повторення однієї з вітальних формул.

     Розрізняють "буденні" й "святкові" вітальні вирази. Вирази вітання супроводжуються жестами й мімікою (уклін, рукостискання, шапкування, цілування, обійми, усмішка).

Традиційні звертання українців

Вибираючи звертання, потрібно враховувати ситуацію спілкування (в родині, з друзями, на роботі, тощо) і фактор адресата (його вік, стать, посаду, фах тощо).

Використання того чи іншого звертання може обмежуватись сферою спілкування, тобто закріплюватись за певним функціональним стилем.

В офіційному спілкуванні послуговуються звертанням на ім 'я й по батькові або моделлю                                                 пан /пані + прізвище.

На офіційних зібраннях найуживанішою є формула "Вельмишановні пані й панове!".

Звертання, що складається з титулу пан / пані + ім'я, придатне для спілкування колег.

Пошанна множина Ви вживається у звертанні до співбесідника, старшого за віком, посадою.

Звертання на ти - ознака близьких стосунків між людьми, передає повагу, що виникла між колегами, співробітниками.

Перехід з ви на ти можливий, але ініціатива переходу має належати старшому мовцю (за віком чи посадою); якщо один із співрозмовників -жінка, право переходу на ти належать їм.

Традиційні форми знайомства в українців

Дотримуйтесь загальноприйнятих правил рекомендування: молодшого відрекомендовують старшому, чоловіка - жінці, підлеглого - керівникові.

Найпоширеніша форма знайомства - за допомогою третьої особи-посередника, хоча цілком можлива й доречна "саморекомендація".

В окремих випадках спілкування можливе без рекомендування.

Однією з популярних форм знайомства нині є візитні картки.

Якщо хочете справити добре враження на нового знайомого, дивіться йому в вічі, посміхніться, поводьтеся приязно й доброзичливо. Вибір формули рекомендування залежить від ситуації і стилю спілкування.

Традиційні форми запрошення

     У запрошенні обов'язково зазначають дату, час, місце і причину запросин.

На початку письмового запрошення варто не забувати про формулу звертання, в кінці вказати адресанта.

Приймаючи усне запрошення, подякуйте у відповідь.

Якщо Ви не зможете скористатись запросинами, делікатно висловіть відмову, так, аби не образити співрозмовника.

Вибираючи форму запрошення, враховуйте фактор адресата і стиль спілкування.

Функціональні стилі сучасної української

Літературної мови

     Функціональний стиль - це різновид літературної мови, сукупність засобів і способів вираження думки, способів поєднання їх у реченні для найповнішої функції спілкування в певній сфері діяльності. У сучасній українській літературній мові існує умовний поділ на такі стилі:

- стиль художньої літератури,

- науковий (НС),

- офіційно-діловий (ОДС),

- публіцистичний (ПС),

- конфесійний,

- розмовний.

Звичайно, цей поділ досить умовний; стилі не є чимось закостенілим, вони доповнюють один одного, урізноманітнюються і .разом з тим протиставляються один одному. Всі стилі, крім останнього, існують як в усній, так і в писемній формах; розмовний має лише усну форму. Кожен стиль цінний тим, що він у найбільшій мірі володіє певними ознаками, або стильовими рисами. Деякі із стильових рис властиві не одному, а кільком стилям, але в різних стилях виявляються по-різному.

     Художній стиль - тематично всеосяжний, він є засобом не лише повідомлення, а й естетичного впливу на читача. У стилі художньої літератури можуть поєднуватись засоби інших стилів, але всі вони підпорядковані одній меті - художньому зображенню життя, створенню типового образу. Художньому стилю властиві поетичність, образність, емоційність, стилістичні фігури, алітерації, широке вживання синонімів, антонімів, епітетів, порівнянь.

     Науковим стилем учені пишуть свої праці, статті, підручники, монографії, дослідження, лекції, і йому властива спеціальна лексика, наприклад: назви хімічних елементів і сполук у хімії, назви рослин та їх ознак у ботаніці, такі слова, як дослідження, експеримент, діалектика, зміст і форми, закон, матерія

- у багатьох галузях знань.

Речення наукового стилю ускладнені, з дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, з чітким поділом на абзаци, параграфи та розділи, які часто нумеруються. Головне при цьому - точність висловленої думки, підтвердженої посиланнями на відомих авторів, що нерідко супроводжується цитатами. У наукових творах абстрактні іменники переважають над конкретними, відносні прикметники - над якісними емоційна лексика обмежена.

У науковому стилі розрізняють підстилі: науково-популярний, виробничо-професійний та науково-навчальний, або підручниковий. Кожен з них має свої мовні ознаки, різний рівень вживання вузьких галузевих термінів, так званих професіоналізмів , свої повторення, тлумачення, використання образності тощо.

Основні ознаки НС:

-  логічна послідовність, ясність і доказовість викладу;

-  точність і стислість тлумачень;

-  аргументація і переконливість;

-  однозначне пояснення причин і наслідків;

-  обов’язковість висновків;

Риси наукового стилю зумовлюють і відповідний добір лексичних засобів та способів їх поєднання. До таких засобів, зокрема, відносяться книжна лексика,велика кількість наукової термінології, наявність схем, таблиць, графіків, рисунків тощо. Лексика наукового тексту складна; в ній переважають складнопідрядні й складносурядні речення, значна кількість посилань на інших авторів, цитат.

   Визначною рисою наукового тексту є поділ його на розділи, параграфи, рубрики та абзаци, що полегшує сприйняття. Попри всі ці особливості , науковий текст,і особливо це стосується науково-популярного та науково - навчального підстилів, повинен бути зрозумілим і доступним користувачеві; авторові наукової праці слід пам’ятати, що перевантаженість вузькоспеціальною термінологією не лише робить текст помпезним й псевдонауковим, а й утруднює його сприймання, змушує читача раз по раз звертатись до тлумачного словника, що аж ніяк не підвищує цінність такої праці.

     Публіцистичний стиль обслуговує потреби суспільних стосунків – політику, ідеологію, культуру, економіку. Основна його функція – інформація, пропаганда й агітація. Цей стиль використовують для інформування читачів і слухачів, через нього здійснюється вплив на свідомість людей, формується певна суспільна позиція, проводиться активна агітація широких кіл населення.

Основні ознаки ПС – доступність формувань, орієнтованих на широкий загал, переконливість і оцінність висловленого, логічність та образність. А тому і мовні засоби відповідні – значна кількість суспільно-політичних , економічних термінів, неускладнені речення, часті повтори, емоційна забарвленість мови. Для підсилення впливу на слухача й читача тексти публіцистичного стилю одночасно впливають і на розум , і на емоційну сферу.

     Публіцистичний стиль має також свої підстилі: політико – агітаційний, ораторський та рекламний. Сфера використання конфесійного стилю (КС)- церква й релігія. Конфесійний стиль утілюється в проповідях, церковних відправах, молитовниках, у перекладах духовної літератури. Для нього характерні суто церковна термінологія, слова – символи, непрямий порядок слів у реченні, значна кількість – метафор та алегорій, що робить його піднесеним , урочистим, небуденним.

     Офіційно діловий стиль    використовують для спілкування в громадському й економічному житті, в законодавстві, у сфері керування адміністративно-господарською діяльністю.   

Через цей стиль відбувається зв'язок влади із

населенням, членів суспільства між собою та з владою у різних сферах життя і діяльності. У сферу ОДС потрапляють і правові відносини членів суспільства, і відносини між державами, а тому він поділяється на такі підстилі:

- законодавчий, що обслуговує офіційно-ділові стосунки між громадянами;

- адміністративно-канцелярський, що обслуговує професійно-виробничу сферу, правові стосунки як між окремими громадянами в суспільстві, так і офіційні стосунки між організаціями, закладами тощо;

- дипломатичний, який використовується у сфері міждержавних відносин у галузі політики, економіки культури.

Основні ознаки ОДС:

1. Стислість і уніфікованість, широке використання мовних "кліше", тобто усталених виразів, закріплених за певними мовними ситуаціями. Так, текст заяви завжди починається словом "Прошу", а текст пояснювальної записки - як правило, словами "Доводжу до Вашого відома".

2. Стандартність, що виявляється в розташуванні матеріалу, закріпленні частин за певним місцем. Так, дата завжди пишеться зліва (над текстом у так званому "штампі" або під текстом - у заявах, листах, службових записках).

3. Логічність і аргументованість викладу, точність і ясність думки, послідовність, об'єктивність фактів і оцінок, що досягається через розповідний характер, прямий порядок слів у реченні, членування тексту на абзаци, цифрове позначення частин.

4. Відсутність індивідуальних рис стилю. Ця риса досягається шляхом уникнення в тексті емоційно забарвленої лексики, образних засобів в офіційно-діловому стилі, як правило, не вживаються займенники Е однині, широко вживаються безособові й наказові форми: було виконано; заходи накреслено; підсумки підведено; наказую, зобов'язую тощо.

5.      Документальність, тобто кожен діловий папір повинен мати набір реквізитів, виготовлятися на бланку або на стандартному аркуш паперу.