Основні правила та їх зміст

Лабораторне заняття № 1

Основні принципи безпеки життєдіяльності. Системно-структурний підхід та системний аналіз при вивченні БЖД

Тема:  Категорійно-понятійний апарат з БЖД, таксономія небезпек.

Мета: формування у студентів поняття системно-структурного підходу та системного аналізу для галузі знань ос­нов безпеки життєдіяльності ознайомлення із принципами та правилами, на яких базуються основи безпеки життєдіяльності

План самостійної підготовки до вивчення і виконання роботи

1. Вивчити теоретичний матеріал теми.

2. Дати письмові відповіді на питання контролю та самоконтролю.

3. Підготуватися до захисту роботи.

Теоретичні відомості

Основні принципи БЖД

Принцип рівноваги (Ле-Шательє) – при зовнішньому впливі небезпе­ки, що виводить систему зі стану стійкої рівноваги, вона порушується у напряму, за якого ефект шкідливого впливу зменшується. Розроблений для умов хімічної рівноваги, цей принцип поступово став використовува­тися для опису поведінки будь-яких саморегульованих систем. Наприклад, на біологічному рівні він реалізується у вигляді здатності екологічних систем до авторегуляції (самовідновлення). У широкому розумінні цей принцип показує, що будь-яка система має певний запас стійкості і можливості для відновлення власних функцій, після дії небезпеки.

Принцип неповноти інформації (невизначеності) – інформація під час проведення діяльності, пов'язаної з перетворенням життєвого середовища завжди недостатня для апріорного судження про всі можливі ре­зультати (особливо у віддаленій перспективі) заходів, що здійснюються. Пов'язано це з надзвичайною складністю життєво важливих систем,їх особистою унікальністю і неминучістю ланцюгових реакцій, напрями яких важко дослідити заздалегідь. Для зменшення ступеня невизначеності, особливо під час експертизи проектів, моделювання слід доповнювати безпосередніми дослідженнями, натурними експериментами і визначен­ням динаміки процесів життєдіяльності.

Принцип системності – будь-яке явище, дія, всякий об'єкт розгляда­ється як елемент небезпеки в системі «людина - життєве середовище».

Якщо сукупність взаємодій елементів призводить до однозначного результату, то маємо визначену систему. Коли ж сукупність елементів взаємодіє так, що можливі різні результати, то система називається невизначеною. Рівень невизначеності системи тим вище, чим більше різних результатів може з'явитися.

До елементів системи відносяться матеріальні об'єкти, а також від­носини і зв'язки, що існують між ними. Так, наприклад, пожежа як фізич­не явище можлива при наявності:

1 - горючої речовини;

2 - кисню в повітрі не менш 14% по об'єму;

3 - джерела запалення визначеної потужності;

4 - сполученні перерахованих трьох умов у просторі;

5 - сполученні цих умов у часі.

У даному прикладі п'ять умов - це елементи, що утворюють визна­чену систему, тому що результатом їхньої взаємодії є один конкретний наслідок - пожежа. Усунення хоча б одного елемента виключає можли­вість загоряння і, отже, руйнує дану систему як таку.

Принцип системності полягає у тому, що необхідно розглядати яви­ща із системних концепцій у їхньому взаємному зв'язку і цілісності. Сам термін «система» позначає зв'язок, з'єднання, ціле.

Таким чином, система - це не механічне сполучення елементів, а якісно нове утворення. Саме тому, щоб правильно характеризувати ре­зультат або досягти бажаної мети, треба мати повне уявлення про елементи, що утворюють систему. Принцип системності в питаннях безпеки peaлізується в різних формах. Необхідно відзначити, що кожна система входить до складу іншої системи, що, у свою чергу, є частиною більшої системи і т.д. У зв'язку з цим іноді говорять про підсистеми, системи, супер-системи.

Принцип деструкції – система може зруйнуватися за рахунок виключення з неї одного чи декількох елементів. Це означає, що для виведення системи з ладу інколи небезпеці достатньо подіяти і вразити лише один її елемент.

Принцип несумісності – просторове і(або) тимчасове розділення об'єктів реального світу (речовини, матеріали, устаткування, приміщен­ня, люди) є обов 'язковим, якщо природа їх взаємодії несумісна з позицій безпеки. Таке розділення переслідує мету виключити виникнення небезпе­чних ситуацій, породжуваних взаємодією об'єктів. Цей принцип поширений у різних областях техніки (наприклад, роздільне зберігання на складах хімічних речовин).

Принцип розумної достатності й допустимості ризику – розши­рення будь-яких дій людини не повинне призводити до техногенних, екологіч­них та соціально-економічних катастроф.

Проголошена необхідність переходу світової спільноти на шлях "гі­дного розвитку", що забезпечує встановлений баланс між вирішенням со­ціально-економічних проблем і збереженням навколишнього середовища, задоволенням основних життєвих потреб нинішнього покоління із збере­женням таких можливостей для майбутніх поколінь. Якщо людство не зробить цього, то його чекає катастрофа.

Усунення суперечностей, що склалися, можливе тільки в рамках стабільного соціально-економічного розвитку, що не руйнує своєї приро­дної основи. Поліпшення якості життя людей повинне забезпечуватися в межах можливостей біосфери. Перевищення цих меж приводить до руй­нування природного біотичного механізму регуляції навколишнього сере­довища і глобальних змін. Збереження нормального навколишнього сере­довища і можливість існування майбутніх поколінь людей можливе лише за виконання цих умов.

Основні правила та їх зміст

Правило оцінки ризику небезпек – серйозність ризику небезпеки обернено пропорційна рівню її ймовірності. Небезпека – це, насамперед, стохастичний процес. Якщо ж він реалізувався, то наступне питання полягає у величині заподіяної шкоди.

Досвід людського буття показує, що серйозні за наслідками небезпе­ки відбуваються рідко, і навпаки, незначні за проявом - зустрічаються ча­стіше. На основі цього в процесі життєдіяльності сформувався певний стереотип ризику в небезпечних ситуаціях, який характеризується двома полярно протилежними аспектами:

1. Серйозна небезпека може бути допустимою, якщо сподівання що­до її реалізації дуже незначні.

2. Допускається реалізація небезпеки, коли відомо, що результат її дії не суттєвий для нормального існування.

Правило нелінійних взаємодій – взаємодія енергії, речовин, інформації і динамічних  якостей систем - нелінійна. Тому інколи слабкий вплив чи незначна зміна одного з показників можуть викликати значні відхилення інших показників, аж до руйнування всієї системи в цілому.

Істотне місце в сучасній науці займає системно-структурний підхід дослідження або, як часто говорять, системний метод. Цей метод і старий і новий. Він достатньо старий, оскільки такі його форми і складові, як під­хід до об'єктів під кутом зору взаємодії частини і цілого, становлення єд­ності і цілісності, розгляд системи, як закону структури даної сукупності компонентів існували раніше, але були розрізнені. Спеціальна розробка системного підходу почалася з середини XX століття з переходом до ви­вчення і використання на практиці складних багатокомпонентних систем.

Системно-структурний підхід – це спосіб теоретичного уявлення і відтворення об'єктів як систем. Його основні поняття: «елемент», «струк­тура», «функція». В центрі уваги при системно-структурному підході ви­вчаються не елементи як такі, а перш за все структура об'єкту і місця еле­ментів в ній.

Основні моменти системно-структурного підходу наступні:

1. Вивчення феномену цілісності і встановлення складу цілого та його елементів.

2. Дослідження закономірностей з'єднання елементів в систему, тоб­то структури об'єкту, що утворює ядро системного підходу.

3. Вивчення функцій системи і її складових, тобто структурно-функціональний (системний) її аналіз.

4. Дослідження походження системи, її меж і зв'язків із іншими сис­темами,

Системно-структурний підхід – напрям методології спеціально-наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як систем.

Він сприяє адекватній постановці проблем в конкретних науках і виробленні ефективної стратегії їх вивчення. Методологія і специфіка системно-структурного підходу визначається тим, що він орієнтує дослі­дження на розкриття цілісності об'єкту і механізмів, що його забезпечу­ють, на виявлення багатоманітних типів зв'язків складного об'єкту і зве­дення їх в єдину теоретичну картину.

Одне з провідних місць у науковому пізнанні системно-структурний підхід починає займати в 20 столітті. Передумовою його проникнення в науку з'явився перш за все перехід до нового типу наукових задач, у ці­лому ряді областей науки центральне місце починають займати проблеми організації і функціонування складних об'єктів: пізнання починає оперу­вати системами, межі і склад яких далеко не очевидні і вимагають спеціа­льного дослідження у кожному окремому випадку. Техніка все більш пе­ретворюється на техніку складних систем, де багатоманітні засоби тісно пов'язані з вирішенням єдиної крупної задачі (наприклад, космічні проек­ти, екологічні експертизи атомних станцій). У другій половині 20 ст. ана­логічні по типу задачі виникають у соціальній практиці та інформаційно­му просторі. В соціальному управлінні замість пануючих раніше локаль­них, галузевих задач і принципів ведучу роль грають крупні комплексні проблеми, що вимагають тісного взаємного пов'язування економічних, соціальних та інших аспектів суспільного життя (наприклад, проблеми розвитку міст, заходи щодо охорони природи). В інформаційному прос­торі вирішується питання глобалізації інформаційного простору (телеба­чення, Інтернет).

З'являються загальнонаукові та спеціально-наукові концепції, для яких характерне застосовування в тій або іншій формі основних ідей сис­темно-структурного підходу. Наприклад, у вченні Вернадського про біо­сферу і ноосферу науковому пізнанню запропонований новий тип об'єктів - глобальні системи; в біології системні ідеї використовуються в екологі­чних дослідженнях, при вивченні вищої нервової діяльності, в аналізі біо­логічної організації, в систематиці; розробка теорії організації Богдановим послужила фундаментом для виникнення кібернетики.

Позитивна роль системно-структурного підходу зводиться до насту­пних основних моментів:

ü поняття і принципи системно-структурного підходу мають більш широку пізнавальну реальність у порівнянні з тією, яка фіксувалася в ко­лишньому знанні (наприклад, поняття біосфери в концепції Вернадсько­го, поняття біогеоценозу в сучасній екології, оптимальний підхід в економічному управлінні і плануванні, тощо).

ü системно-структурний підхід містить у собі нову, в порівнянні з передуючими, схему пояснення, в основі якої лежить пошук конкретних механізмів цілісності об'єкту і виявлення достатньо повної типології його зв'язків. Реалізація цієї функції, звичайно, пов'язана з великими трудноща­ми; для дійсно ефективного дослідження мало зафіксувати наявність в об'єкті різнотипних зв'язків, необхідно ще представити це різноманіття в операціональному вигляді, тобто відтворити різні зв'язки як логічно од­норідні, що допускають безпосереднє порівняння і зіставлення (така зада­ча була успішно вирішена, наприклад, в екології завдяки введенню уяв­лення про харчові ланцюги, що дозволило встановити вимірні зв'язки між їх різноманітними елементами).

З важливої для системно-структурного підходу тези про різнома­ніття типів зв'язків об'єкту витікає, що складний об'єкт допускає не одне, а декілька розчленовувань. При цьому критерієм обґрунтованого вибору найадекватнішого розчленування об'єкту, що вивчається, може служити те, наскільки в результаті вдається побудувати операціональну "одини­цю" аналізу (таку, наприклад, як небезпека і ризик в БЖД, товар в еконо­мічному вченні або біогеоценоз в екології), яка дозволяє фіксувати цілісні властивості об'єкту, його структуру і динаміку.