Висвітліть основні підходи,які існують у сучасній історичній науці,щодо проблеми етнічного походження Київської Русі.

Розкрийте зміст основних концепцій походження українського етносу.

На сьогоднійшній день можна виділити декілька концепцій походження українського народу (за ступенем давності):

Трипільсько-арійська

Азійська.

Ранньослов’янська

Києворуська

Пізньосередньовічна

Трипільсько-арійська. Трипільсько-арійська концепція походження українського народу мабуть найбільш давніша з поміж наукових концепцій. Згідно цієї концепції українці, як народ виникають ще за часів Трипілля 4-3 тис. до н. е. або давніх Аріїв – 2-1 тис. до н. е. Можна почути модифіковану версію, трипільці перейшли в арійців, або змішалися з останніми (так вважав український етнограф Ф. Вовк ).

Слід зазначити, що культура Кукутені-Трипілля існувала крім території України, також на території Молдови та Румунії, тож значить сучасні молдавани та румуни, також є нащадками трипільців? Крім того трипільці не були індоєвропейцями і мали відмінний від сучасних українців антропологічний тип (близький до сучасних вірмен).

Арійська проблематика є ще більш складною, до сьогодні вчені точно не можуть пояснити – хто взагалі такі арійці, з якими народами ми можемо їх ототожнювати. Проблема ще більше ускладнюється через сумний досвід Другої Світової війни.

Азійська концепція походження українців частково схожа з попередньою. За цією концепцією предками сучасних українців були народи вихідці з Азії – скіфи, сармати, гунни, хазари, печеніги, половці та ін. Азійські впливи на сучасну українську культури, а тим більше на давню дуже великі, і їх не можна відкидати, проте говорити, що половці чи інші азійські народи є предками українців не можна, тому що українці – це слов’яни.

Ранньослов’янська теорія походження українського є найбільш переконливою. Згідно цієї концепції українці як етнос виникають в часи Раннього Середньовіччя – V – VIII ст. до появи першої української держави Київської Русі. Очевидно, українці – це слов’янський народ, тому вони не могли виникнути раніше. Ця концепція органічно вписується в європейську історію – формування сучасних європейських націй починається після падіння Римської імперї та в наступні століття.

Англійці, французи, поляки, чехи виникають ще до часів формування етнічних держав у 9-11 століттях, чому тоді українці повинні складати виняток, адже українські землі також знаходилися на культурній переферії Римської імперії.

Києворуська концепція походження українського народу. Згідно цієї концепції український етнос виникає за часів існування першої української держави – Київської Русі у ΙX - XΙΙ ст. Але виникає питання спочатку виникає українська держава, а потім українці, якось не логічно? Звичайно Київська Русь значно прискорила етнічний розвиток українців, але коріння слід шукати в серед давніх слов’ян.

Пізньосередньовічна теорія походження українців була популярною за часів Російської імперії та СРСР, дуже сильно заполітизована. Головним прибічником був М. Погодін, який стверджував, що найдавнішим населенням України були росіяни, які після монгольської навали втекли до межиріччя Оки та Волги, а на їх місце, з-за Карпат прийшли поляки, чехи, угорці, німці, змішання яких і було причиною винекнення українців.

В часи СРСР ця концепція існувала в дещо зміненому вигляді. В часи Київської Русі існував єдиний давньоруський народ, який після розпаду держави трансформувався в український, білоруський та російські етноси.

4.Охарактеризуйте політичний устрій та систему управління держави Антів. У IV ст . н.е. на теренах України виникає могутня ранньо -слов’янська держава Антське царство, яке Михайло Грушевський називав давньоукраїнською державою, оскільки анти, на його думку, це давні українці. Проіснувала держава антів близько трьох століть - від початку IV до початку VII ст . н.е.

Державний устрій Антської держави описали готський історик Іордан та візантійський Прокопій Кессарійський у своїх працях VII ст . н.е. Вони характеризують громадсько – політичний лад антів як демократію. Так, зокрема, Прокопій пише: ”Слов’янами (склавинами) і антами править не один муж , а здавна живуть вони громадським правлінням, і так усі справи - добрі чи лихі - вирішують спільно”.

Однак це не була демократія грецького типу. Антське царство мало свою форму та структуру державного управління (див. рис. 12).

Отже, влада в Антській державі належала талановитим полководцям або царям, яких називали рексами. Авторитет царів був визнаний усім народом . Антські царі мали при собі раду племінних старшин, а при розв’язанні найважливіших питань скликалися народні збори (віче) усіх антів .

Рис. 12. Державне управління в Антському царстві

Найвірогідніше, що держава антів була федерацією слов’янських племен на чолі яких стояли воєводи . Підтвердженням цього є твердження Іордана, який в “Історії готів” пише, що у 385 р. король остготів Ванітар запросив антського царя Божа і його 80 воєвод і підступно вбив їх. Очевидно, що ці воєводи були вождями окремих антських племен. Більш детальний опис форм державного устрою та управління в Антській державі до наших днів не зберігся .

Таким чином, в Антській державі існувала демократична форма правління . Органи її управління стали тією основою, на якій пізніше сформувалося державне управління її наступниці - Київської Русі.

Висвітліть основні підходи,які існують у сучасній історичній науці,щодо проблеми етнічного походження Київської Русі.

Реальне існування в межах Київської Русі давньоруської народності свідчать такі суспільні процеси та явища:
1) сформувалася єдина давньоруська літературна мова як мова державного управління і законодавства, розвитку літератури та культури;
2) укорінились єдині традиції, звичаї, юридичні норми (починаючи з другої половини І тис. на більшій частині східно-слов´янської території існував стереотипний під-курганний обряд поховання; на теренах усієї Київської Русі функціонувала «Руська правда» тощо);
3) усталилась єдина матеріальна культура (археологічні розкопки та писемні джерела свідчать про повну чи часткову аналогічність у різних районах давньоруської держави таких компонентів культури, як одяг знаті і воїнів, зброя, фортеці та інші оборонні споруди, спосіб будівництва доріг, типи тих або інших ремісничих виробів тощо);
4) з´явилась єдина руська етнічна свідомість (літописці, як правило, говорять про Русь як сукупність усіх земель-князівств; все східнослов´янське населення органічно прийняло етнонім «руський», «русин», «русич»);
5) консолідувалась елітна верства вищих феодалів Київської Русі, що вела свій родовід від династії Рюриковичів і не поділяла себе етнічно.
Опонуючи теорії єдиної східнослов´янської етнокультурної спільності, намагаючись ствердити правомірність свого погляду, прихильники ідеї відокремленого розвитку кожного із східнослов´янських народів висувають свої контраргументи:
1. Утвердження єдиної мови не може бути завершальним актом, визначальним фактором у процесі етнічної консолідації. Адже поширення латини в Західній Європі не привело до утворення «єдиної латинської народності» на західноєвропейських теренах. До того ж у Київській Русі єдиною була тільки церковнослов´янська мова, а мова світська в процесі освоєння східними слов´янами північних та північно-східних територій зазнала впливів фіно-угорського та балтійського етнічних масивів. Через це сформувалася низка діалектів — псковсько-полоцько-смоленський, новгородсько-володимиро-суздальський тощо.
2. Давньоруська держава була поліетнічною. До її складу входила велика кількість неслов´янських племен: балтські етнічні утворення (лити, пруси, ятвяги та ін.), угро-фіни (меря, мурома, мордва та ін.), тюркські народності (печеніги, торки, берендеї тощо). Навіть ті 15 слов´янських племен, що увійшли до держави Русь, вже в VIII ст. не були єдиним народом. Ось як характеризує їх Нестор Літописець: «Усі племена мали свої звичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне — свій норов». Щоб переплавити ці різнорідні етнічні утворення в єдину етнокультурну спільність, необхідні були потужні засоби впливу та час. Однак нерозвиненість комунікацій, величезна підвладна територія, відносна слабкість впливу центру на окраїни, нетривалість існування давньоруської держави (лише наприкінці X ст. остаточно сформувалися державні структури, а вже в середині XII ст. вона розпалася на незалежні князівства) суттєво ускладнювали процес етнічної консолідації, ослаблювали єдність і унеможливлювали появу єдиної етнічної свідомості серед широких народних мас.
3. Політична єдність Київської Русі (єдина назва держави, одна правляча династія, загальноруська свідомість правлячої верхівки тощо) не свідчить про етнічну монолітність. Ці риси притаманні всім імперіям, зокрема, Російська імперія, яка зібрала під скіпетром Романових 130 народів та народностей, була політично єдиною країною — нею правила одна династія, правляча верхівка в провінціях мала московсько-центристські погляди тощо, але зовсім не являла собою однорідного етнічного масиву.
В основі альтернативи теорії єдиної східнослов´янської етнокультурної спільноти лежить теза про те, що українська, російська та білоруська народності почали консолідуватися задовго до утворення Київської Русі. На основі південно-західних племінних союзів (полян, древлян, сіверян, тиверців та ін.) за участю іранських етнічних елементів формувалася українська народність. Північно-східна гілка слов´янських племен інтегрувалася з угро-фінськими племенами (чудь, весь, мордва та ін.) і лягла в основу російської народності. Західна група східно-слов´янських племен слов´янізувала споконвічні землі балтів. Внаслідок цих етнічних процесів утворилися балто-слов´янські племена — пращури білорусів.
Отже, питання визначення етнічної структури Київської Русі й досі лишається відкритим. Подальші пошуки Ини вимагають від дослідників максимального дистанціювання від політичної кон´юнктури, розширення кола джерел (археологічних, лінгвістичних тощо), які піддаються аналізу, пошуку нових ідей та підходів у процесі дослідження та інтерпретації вже відомих фактів та матеріалів.

Боднарук)