Умови медичного страхування осіб, що від'їжджають закордон.

Тема 5. Медичне страхування

Загальна характеристика медичного страхування та аналіз основних його систем.

Форми медичного страхування.

Програми добровільного медичного страхування деяких українських страхових компаній.

Колективне медичне страхування.

Умови медичного страхування осіб, що від'їжджають закордон.

1. Загальна характеристика медичного страхуван­ня та аналіз основних його систем

Медичне страхування - це страхування на випадок ут­рати здоров'я з будь-якої причини, у тому числі у зв'язку з хворобою та нещасним випадком.

Сутність його полягає в тому, що, сплативши одноразово страховий внесок, значно менший, ніж вартість усіх медичних по­слуг, громадяни мають змогу протягом року безкоштовно корис­туватися комплексом медичних послуг кваліфікованих спеціалістів у клініках із платним обслуговуванням.

Зазначимо, що, мабуть, жодний з видів страхових послуг не викликає в нашій країні таких бурхливих дискусій, як медичне страхування. Між тим світова практика виробила значну кількість принципів організації медичного страхування. Зупини­мось на деяких аспектах аналізу механізмів фінансування систем організації охорони здоров'я, що існують у різних країнах світу.

Залежно від способу фінансування можна виділити три ос­новні системи: державна (бюджетна), соціальна та приватна.

Системи соціального медичного страхування викликають найбільшу зацікавленість, оскільки вони мають ряд переваг над іншими системами. Передусім, над приватною системою, бо систе­ма соціального медичного страхування, як і бюджетна, фінан­сується за рахунок централізовано створеного фонду, забезпечую­чи за інших рівних умов однакові соціальні гарантії у наданні ме­дичної допомоги населенню незалежно від обсягу фінансової участі пацієнтів та їх платоспроможності. Тобто соціальне медичне стра­хування діє на умовах солідарності та принципу „багатий платить за бідного, здоровий - за хворого, молодий - за старого".

У деяких публікаціях, присвячених медичному страхуван­ню, зазначається, що приватні системи охорони здоров'я мають ряд недоліків, найбільш серйозний з яких - значне обмеження можливостей державного регулювання сфери медичного обслуго­вування населення країни [29].

Аналіз зарубіжного досвіду показує, що в країнах із ринко­вою економікою існує два основних типи систем фінансування охорони здоров'я:

1) американська - заснована переважно на самозабезпе­ченні населення у випадку хвороби;

2) західноєвропейська - заснована значною мірою на суспільних фондах страхування.

Зупинимось більш детально на особливостях західноєвро­пейської системи.

У Західній Європі обсяг медичних послуг, що надаються тій чи іншій особі, яка є учасником систем страхування, не зале­жить від розмірів її внеску до страхових фондів. У формуванні фондів охорони здоров'я беруть участь наймані працівники, підприємці та держава. Однак, ступінь їх участі різний. Тут можна виділити дві групи країн: перша група - Англія, Ірландія, Данія та ін. Основна час­тина фондів формується державою, частка якої становить 50- 90%; друга група - Німеччина, Франція, Голландія, Бельгія та ін. Суспільні фонди охорони здоров'я формуються переважно за рахунок внесків найманих працівників та підприємців за мінімальної фінансової участі держави.

Але в усіх країнах ці фонди знаходяться під контролем дер­жави. Система медичного страхування забезпечує її учасникам тверду гарантію повернення коштів у вигляді медичних послуг. Робітники та службовці отримують доступне по ціні медичне об­слуговування, підприємці ж, які використовують найману робочу силу, мають державну підтримку.

Важливо, що цільові страхові фонди формуються на децентралізованій основі. Тому місцева влада має можливість са­мостійно визначати умови фінансування та обсяги пільг. На підставі оцінки місцевих можливостей та потреб у медичній до­помозі, органи місцевого самоврядування можуть акумулювати додаткові кошти та розширювати на цій основі набір гарантова­них видів медичної допомоги. Крім того, місцеві та регіональні бюджети є основним джерелом фінансування охорони здоров'я у більшості розвинутих країн. Наприклад, уряд Норвегії виділяє лише 15% коштів, Швеції- 14%, Фінляндії - 35%,Німеччини -19% від необхідного обсягу.

Таким чином, система соціального медичного страху­вання найбільш повно відповідає потребам та можливостям державного регулювання.

Ця система має також ту перевагу, що підприємства беруть пряму, а не опосередковану участь у формуванні страхових фондів. Підприємці матеріально зацікавлені в тому, щоб робітни­ки не страждали від незадовільних умов праці, екологічно шкідливих виробництв та технологій, бо це неминуче призведе до додаткових витрат: посилюється тиск суспільства на користь більш вагомої участі фірм у фінансуванні медичної допомоги, збільшуються ставки страхових внесків тощо.

Щоб уникнути додаткових платежів податкового характеру, компанії вживають заходи, спрямовані на запобігання захворюванню та виробничого травматизму робітників. Поліпшення умов праці та реалізація екологічних проектів стають засобом економії по іншій статті витрат - фінансування медичного страхування. Саме ця зацікавленість у здоровому персоналі і відрізняє стра­хові системи. Більші суми витрат на надання медичної допомоги примушують підприємців порівнювати можливу вигоду від вико­ристання шкідливих для здоров'я робітників виробництв з постійними витратами на відновлення їх здоров'я.

Наведемо інші переваги системи соціального медичного страхування.

По - перше, страхові програми, відкриті для всіх зацікавле­них підприємств, у тому числі й тих, які не можуть побудувати власні медичні заклади. Це дає змогу не тільки раціонально та ефективно використовувати наявні ресурси, а й залучати додат кові кошти на охорону здоров'я.

По-друге, ці програми не притісняють інтереси незастрахованих, оскільки джерелом додаткових пільг та послуг виступають зароблені кошти, а не бюджетні асигнування, розмір яких багато в чому визначається статусом підприємства.

По-третє, страхові програми забезпечують можливість для проведення єдиної політики охорони здоров'я на місцях, створю­ють умови для реалізації регіональних медичних програм.

Зараз системи соціального медичного страхування діють у 25 країнах світу з населенням близько 711 млн. чол. Це в основному розвинуті країни Західної Європи, Північної Америки, Ізраїль та Японія.

У більшості країн існують змішані системи медичного стра­хування. Це означає, що в одних країнах переважає державне ме­дичне страхування, в інших - приватне. Ступінь розвитку доб­ровільного приватного страхування залежить в основному від по­треб у додатковому медичному обслуговуванні, яке не забезпе­чується обов'язковими страховими програмами, а також від того, якою мірою окремі групи населення з високим рівнем доходів мо­жуть віддати перевагу лікарям приватної практики.

Пріоритет тих чи інших форм медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних, демо­графічних та культурно-історичних умов, які характеризують за­гальний стан здоров'я населення та існуючий рівень медичного обслуговування.