Тест для самоперевірки знань

1. Екологічний моніторинг – це:

а) комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища;

б) система природоохоронних заходів на підприємстві;

в) система управління процесами природокористування та природо­охоронною діяльністю.

2. Види екологічного моніторингу за призначенням:

а) прямий;

б) загальний;

в) локальний;

г) оперативний;

д) фоновий.

3. Суб’єкти екологічного моніторингу:

а) природне середовище;

б) Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;

в) клімат, ґрунти та водні ресурси;

г) Міністерство охорони здоров’я України;

д) Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державна гідрометеорологічна служба, Міністерство охорони здоров’я України, Державні комітети України з природних ресурсів (мінеральних, земельних, водного господарства, лісового господарства).

4. Гранично допустимі викиди (ГДВ) – це:

а) обсяг забруднюючих речовин у стічних водах, максимально допустимий до відведення конкретним джерелом у водний об’єкт за одинцю часу, встановлений з урахуванням потреб інших природоко­ристувачів та здатності водного об’єкта до самоочищення з метою забезпечення норм якості води у контрольованому пункті;

б) максимально можливий вміст шкідливих речовин в одиниці об’єму повітря, води, маси ґрунту та продуктів харчування, при якому ці речовини практично не впливають на здоров’я людини і не викликають негативних наслідків у потомства;

в) максимально можлива маса викидів за одиницю часу шкідливих речовин у атмосферу, що встановлюється компетентними органами у відповідному порядку для конкретного джерела забруднення з ураху­ванням потреб інших підприємств та вітрового режиму території, який забезпечує нешкідливу для населення, рослинного і тваринного світу концентрацію забруднюючих речовин.

5. Гранично допустима концентрація (ГДК) – це:

а) максимально можливий вміст шкідливих речовин в одиниці об’єму повітря, води, маси ґрунту та продуктів харчування, при якому ці речовини практично не впливають на здоров’я людини і не викликають негативних наслідків у потомства;

в) нормативи екологічно безпечних рівнів впливу (доз) фізичних факторів (шуму, електромагнітних полів, вібрації, радіації);

г) розрахункова кількість відповідного ресурсу, що доводиться конкретному природокористувачу в установленому порядку з ураху­ванням його виробничих потреб, норм ресурсоспоживання, вимог щодо раціонального використання природного ресурсу та потреб інших споживачів.

6. Єдиними та обов’язковими для дотримання на всій території України є наступні екологічні нормативи:

а) ГДВ, ГДС, ТДВ, ТДС;

б) ліміти використання природних ресурсів, норми водовідведення;

в) ГДК, ГДРВ, ТДК, ОБРВ.

7. Для забезпечення якісного стану повітря, у разі одночасної присутності в ньому речовин, які мають однонаправлений характер впливу на живі організми (здатні створювати ефект сумації чи потенціювання) необхідно, щоб:

а) фактична концентрація (С_ф) кожної речовини була меншою за гранично допустиму (ГДК);

б) сума фактичних концентрацій відповідних забруднюючих речовин не перевищувала одиницю;

в) відношення фактичних концентрацій відповідних забруднюючих речовин до гранично допустимих у сумі не перевищувало одиницю.

8. Екологічна експертиза – це:

а) комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища;

б) комплексний аналіз технологій, матеріалів, устаткування, техніки, проектів, планів, прогнозів та іншої документації, аналіз та оцінка результатів запланованої або існуючої господарської діяльності, що чинить чи може чинити негативний вплив на навколишнє природне середовище;

в) страхування відповідальності підприємств – джерел підвищеної екологічної небезпеки за заподіяння збитків фізичним і юридичним особам.

9. Екологічний паспорт підприємства – це:

а) нормативно-технічний документ, в якому міститься інформація про використання природних ресурсів та вплив виробництва на навколишнє середовище;

б) документ фінансової звітності підприємства;

в) документ, що підтверджує дозвіл на використання підприємством природного ресурсу в зазначених межах на визначений період.

Інформаційні джерела

1. 1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – С. 80–90.

2. 2. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник. – 3-тє вид., випр., доп. – Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. – С. 268–285.

3. 3. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник. – К.: т-во «Знання», КОО, 2000. – С. 105–131.

4. 4. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навчальний посіб­ник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – С. 372–379.

5. 5. Екологія: Підручник / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хве­сик та ін. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 141–189, 335–346.

6. 6. Основи соціоекології: Навчальний посібник. За ред. Г.О. Бачинсько­го. – К.: Вища школа, 1995. – С. 180–183, 188–207.

7. 7. Правова база з питань екології та охорони природного середовища. Збірник нормативно-правових актів. – К.: Атака, 2001. – 632 с.

8. 8. Сухарев С.М., Чундак С.Ю., Сухарева О.Ю. Основи екології та охоро­ни довкілля. Навчальний посібник для студентів вищих навчаль­них закладів. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 136–150.

9. 9. Царенко О.М., Нєсвєтов М.О., Кадацький М.О. Основи екології та економіка природокористування. Курс лекцій. Практикум: Навча­льний посібник. – Суми: «Університетська книга», 2001. – С. 105–111.

10. 10. Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М. та ін. Екологічний аудит: Навч. по­сібник. – К.: Символ – І, 1997. – 221 с.

11. 11. Шмандій В.М., Солошич І.О. Управління природоохоронною діяльністю: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літе­ратури, 2004. – С. 47–80, 180–196.

[Вверх] [Вниз]

Економічне регулювання природокористування

Та охорони навколишнього природного середовища.