Основні етапи розвитку центральних банків

Сутність центрального банку найбільш доцільно розглядати через призму його основних функцій.

Як вважає О.В. Дзюблюк, на першій стадії аналізу цілком прийнятною є власне оцінка основних функцій центрального банку, що визначають його сутність та специфіку, а на другій – дослідження генезису вказаних функцій з огляду на їх роль в організації грошово-кредитних відносин суспільства.

З урахуванням вищевикладеного на першій стадії аналізу найбільш прийнятним видається застосування традиційного підходу до розгляду діяльності центрального банку, що передбачає виділення чотирьох базових функцій.

Функція «емісії готівки й організації грошового обігу» пов'язана з монопольним правом центрального банку на випуск банкнот – законних платіжних засобів, на території даної країни.

Згідно Європейського економічного і валютного союзу з 1 січня 2002 р. – на території країн, які запровадили євро були емітовані в готівковий обіг євробанкноти і євромонети. Євро стала єдиною валютою на території країн Європейського союзу.

В Україні емісійним центром готівкового обороту виступає Національний банк України, який із завершенням у 1996 р. грошової реформи емітує в обіг національну валюту – гривні та копійки. Як емісійний центр країни він має повноваження у сфері організації і регулювання готівкового грошового обороту функція «банк банків» полягає в кредитно-розрахунковому обслуговуванні центральним банком усіх інших банківських установ країни та здійснення банківського регулювання й нагляду за ними. Ця функція передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями і населенням, а впливають на економічні процеси опосередковано-через систему комерційних банків, здійснюючи відповідне обслуговування останніх.

Участь центрального банку у розрахунковому обслуговуванні комерційних банків може мати різні форми.

Централізована система передбачає здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків, відкриті в центральному банку. Децентралізована система передбачає два варіанти розрахунків:

1) через приватні розрахунково-клірингові центри з проведенням остаточних розрахунків (сальдо взаємних міжбанківських вимог та зобов'язань) через центральний банк;

2) через кореспондентські рахунки, які комерційні банки відкривають один в одного.

Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має багатогранне функціональне призначення:

Ø кредити центрального банку – це один з інструментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу й розширює пропозицію грошей, тоді як зниження обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей. Кредитна діяльність центрального банку впливає також: на рівень ринкових процентних ставок;

Ø центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності;

Ø кредити центрального банку – це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи.

Центральні банки використовують різні способи кредитування (рефінансування) комерційних банків. Так, наприклад, надання ломбардних кредитів може відбуватися за двома методами:

1) прямий метод. Центральний банк надає кредит безпосередньо банку, який подав кредитну заявку, під фіксовану процентну ставку;

2) тендерний (аукціонний) метод. Банки – потенційні позичальники подають кредитні заявки центральному банку, який організовує торги.

Функція центрального банку «банк банків», як було визначено раніше, пов'язана з регулюванням діяльності банківських установ країни. Під регулюванням банківської діяльності розуміють:

− використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг та структуру банківських резервів, а також: на рівень процентних ставок;

− ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;

− застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи та на проведення центральними банками ефективної монетарної політики.

До основних повноважень центрального банку як регулятивно-наглядового органу належать такі:

· регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначити певні вимоги й умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право вести банківську діяльність, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;

· забезпечувати розумне регулювання діяльності банків, тобто яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності у підтримуванні фінансової стійкості, а з іншого – передбачає певні вимоги до банків, спрямовані на мінімізацію банківських ризиків;

· регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду;

· здійснювати інспекційні перевірки в банках;

· застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;

· брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквідацію банків.

В Україні органом банківського регулювання та нагляду є Національний банк.

Функція «банкір уряду» полягає в організації центральним банком кредитно-розрахункового обслуговування урядових структур, а також проведення операцій, пов'язаних з касовим виконанням державного бюджету, обслуговуванням державного боргу та зберіганням золотовалютних резервів країни.

Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як правило, беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтриманні ринкового курсу.

В Україні Національний банк здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує роль платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу.

Функція «реалізації грошово-кредитної політики» визначає місце і роль центрального банку в ринковій системі організації господарських процесів. Центральний банк вживає регулятивних заходів у грошово-кредитній сфері економічних відносин з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.

Основним об'єктом грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку виступає кредитна діяльність комерційних банків, що безпосередньо позначається на сукупній грошовій масі, від величини якої у свою чергу залежить динаміка основних показників розвитку економіки.

В Україні Національний банк відповідно до чинного законодавства розробляє основні напрями єдиної грошово-кредитної політки, згідно з якими здійснює регулювання грошового обігу. Пропозиції Правління НБУ щодо основних напрямків державної грошово-кредитної політики щорічно затверджуються Верховною Радою України.

Основою для розробки грошово-кредитної політики є прогнозна програма економічного і соціального розвитку держави, яку розробляє уряд, макроекономічні показники розвитку України і Закон України «Про державний бюджет України» на відповідний період.

Функція центрального банку «реалізація грошово-кредитної політики» є базовою функцією, тобто пріоритетною для центрального банку в ринковій економіці.

У таблиці 11.1.2 подана характеристика складових елементів функцій Національного банку України.

Таблиця 11.1.2