ТИПОЛОГІЧНІ РИСИ МОДЕРНІЗМУ

З усього розмаїття проявів модерністського мистецтва слід вибрати те, що виявляє його типологічні риси. ..

Термін модернізм за значенням є багатошаровою категорією, так само, як поняття романтизм і реалізм. Романтизм, реалізм і модернізм - це, по-перше, епохи в історії європейської культури, кожна з яких має певну завершеність і цілісність. Це епохи тому, що певні явища поширювалися не лише на літературу чи мистецтво, а й на всі сфери життя певного періоду. Крім того, варто пам 'ятати про те, що терміни романтизм і реалізм ми вживаємо іноді у ще більш широких значеннях: як тип художнього світосприйняття і навіть як певний психологічний тип (реалістами і романтиками ми називаємо оточуючих людей певного складу). Це означає, що, наприклад, епоха романтизму була не чим іншим, як етапом усвідомлення якогось типу світосприйняття і, відповідно, певного типу людської особистості. Епоха романтизму реалізувалася не лише в течіях і напрямах, вона сформувала також певну естетичну систему, достатньо універсальну, щоб існувати і за межами епохи романтизму. Згодом той самий процес відбувся з усвідомленням реалізму як світогляду, концепції людини, естетики. Потім настала черга об'єднання суб'єкта, який панував у романтизмі, і об'єкта, який панував у реалізмі, в цілісність людської особистості, яка завжди є одночасно і суб'єктом і об'єктом. Модернізм – це органічне з’єднання романтизму і реалізму на новому етапі самоусвідомленя європейської спільноти. Тому модернізм - це так само, як романтизм і реалізм, не лише епоха, не лише напрями і течії мистецтва, а й художній метод. Саме він нас цікавить у першу чергу, оскільки так чи інакше відбивається на творчості конкретних митців. Художній метод (як?) і літературний напрям (вияв цього "як?" у літературному процесі певного часу і певної країни) визначають процеси творчості кожного митця. Метод виявляє типологічні риси, демонструє сутність явища, напрям показує, як ці типологічні риси реалізуються у національному контексті. Звісно, треба згадати ще про один прошарок змісту тих категорій, про які йде мова - стиль. Художній метод - це стрижень, вертикаль (парадигма) літературного процесу, стиль - це його форма, горизонталь (синтагма).

Усі інші, окрім вказаних, течії і напрями модернізму (також безліч угруповань) є або різновидами названих (імажинізм - різновид сюрреалізму, конструктивізм - різновид футуризму), або існують як доповнення до них, не оформившись у самостійну художню систему (наприклад, акмеїсти, неокласики). Якщо ми об'єднуємо кілька понять одним терміном (символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм - модернізмом), слід пам'ятати: у них є щось спільне і водночас відмінне; характеризуючи метод, треба називати принаймні дві його головні ознаки, які визначають зміст і форму. Отже, модернізм - метод, у складі якого є чотири (імпресіонізм ми розглядаємо як різновид символізму або доповнення до нього) існуючих на певному етапі окремо, а згодом у взаємодії, методів. У галузі змісту модернізм - це мистецтво, в якому головним естетичним об'єктом стає автор, це мистецтво опосередкованого самовиразу. Модернізм - суб'єктивне мистецтво, підкреслено, усвідомлено суб'єктивне. Воно характеризується активізацією всіх засобів опосередкованого самовиразу, коли для прози характерні пошуки актуалізації лірики, а для поезії - активне вторгнення засобів епічного і драматичного зображення тощо. Для всіх дуже відмінних методів модернізму характерною ознакою у галузі форми є те, що вони дають можливість митцеві утворити неповторний художній світ з неконвенційними (термін Ю.Левіна) художніми засобами. Отже, у кращих зразках це завжди мистецтво елітарне, складне для сприйняття, кожен модерніст першого ряду має яскраво виражену неповторність, він ні на кого не схожий (значно більшою мірою, ніж першорядні митці попередніх епох).

Різні методи модернізму сформувались внаслідок поступового заглиблення у внутрішній світ люпини і відкриття нових об'єктів зображення в цьому світі. Симводізм-відкрив конфліктний характер зв'язку духовної і фізіологічної сутностей людини; імпресіонізм зробив об'єктом зображення емоційні нюанси, тонкі, ледь вловимі, майже неусвідомлені порухи душі; експресіонізм відкрив нові обшири підсвідомості, відкрив залежність людини, з одного боку, від глобальних соціальних процесів, з іншого - від біологічних потягів; футуризм розкрив психологію людини XX століття, що живе в технізованому і урбанізованому суспільстві, сюрреалізм зробив об'єктом зображення ірраціональність внутрішнього світу, міфологічне світовідчуття. Всі разом вони дали можливість охопити внутрішній світ сучасної людини у всій його складності й глибині.:

СИМВОЛІЗМ ТА ІМПРЕСІОНІЗМ. Символізм можна класифікувати як відновлення засад романтичного мистецтва на новому етапі його осмислення.

Характерні риси символізму як методу:

1. Філософія існування двох світів: світу людського тіла (сюди входить суспільне життя, соціальні проблеми, матеріальні потреби) і світу духовного (це вищі моральні цінності, ідеали, духовні потреби, мистецтво). Це світи різнонаправлені (умовно кажучи - до землі і до неба), конфліктні, вони драматизують життя людини. Вище знаходиться світ духовних потреб, але у процесі життя перемагає матеріальний світ. Звідси - пафос безнадії, зневіри, прихований чи очевидний сум, розпач. За відношенням до соціальних реалій - або зневага як до нижчого світу і небажання робити його об'єктом творчості, або його окарикатурення, зображення абсурдності бездуховного існування.

2. Концепція творчості. Традиційне трактування місії поета як слуги /народу, пробудника "чувств добрых" змінилося на гасло "мистецтво для митця - понад усе". Поезія сама по собі є велика цінність, поет слугує вічності. Звідси - так зване естетство.

3. Поняття "поет" і "ліричний герой" зближуються. Література стає набагато відвертішою. Не частка художника, а вся його особистість переливається у творчість. Тому багато хто намагався жити так, щоб у всьому відповідати взятій ролі поета, плекаючи в собі ті якості, які сприймаються приналежними лише поетові, підкреслюють його інакшість, виокремленість у натовпі. Це початок процесу усвідомлення того, що мистецтво за природою своєю егоцентричне.

4. Змінюється ієрархія художніх засобів. Замість ритміки, як у класичному силабо-тонічному вірші, головний щабель все частіше посідає художній образ, а саме - символ.

5. Розробляється поетика символічного зображення. Всі предмети і явища природи є одночасно символами. Символи розташовуються на межі двох світів - матеріального, видимого і духовного, невидимого, майже непізнаваного. Мова символів - це мова знаків, натяків на вище, потойбічне. Все у тексті символічне, тобто має подвійне значення: пейзаж, дія, діючі особи, кольори, звуки тощо.

Імпресіонізм який визначив обличчя живопису другої половини XIX столітті, у літературі став лише стильовим рухом, який спочатку збігався з символізмом, а згодом позначився на стилі всієї модерністської прози.

Оскільки оформився імпресіонізм у живописі, в літературі він також мистецтво змалювання певної картини для очей. З імпресіонізму починається тісна взаємодія літератури і живопису, особливо активне використання літературою художніх засобів, притаманних живопису, котре характерне для модернізму в цілому. Це дає можливість розширити палітру засобів опосередкованого самовиразу. Імпресіонізм покликаний опосередковано (через певну картину, частіше пейзаж) передати тонкі нюанси настрою. Імпресіоністичне зображення - легке, прозоре, просякнуте домінантою  якогось суб'єктивного бачення.

Емоційно забарвленим стає все: фонетика (згадаємо відомий сонет А.Рембо про відповідність кожного звука мови певному кольору), інтонація, використані / у зображенні кольори і звуки. Імпресіоністичний текст завдяки цьому діє на / почуття читача, минаючи свідомість.                                    

Художня мова імпресіонізму опирається на метафоризований епітет… Використовується безліч прийомів, здатних зробити зображення хистким, прозорим, аби крізь нього проглядала особистість автора в її здатності відчувати неповторно.

Імпресіонізм зосереджений на зображенні тонких почуттів і емоційних станів, тому він користується посилено детальним описом. У цьому плані головний попередник імпресіонізму - сентименталізм.

ЕКСПРЕСІОНІЗМ. Метод і напрям. У Росії та Україні в літературні напрями не оформився, але знайшов досить велике поширення як метод, особливо в українській поезії20-30-х років.

Головні ознаки:

1. У галузі змісту зосередженість на глобальних проблемах (антипод імпресіонізму), які стосуються цілого людства і кожної людини зокрема: соціальні катаклізми, війна, голод, урбанізація, міжстатеві стосунки та біологічні потреби і залежність від них, фатальна визначеність людського життя (людина і доля) та ін. Утверджується тип людини, яка кидає виклик світові і змагається з ним, незважаючи на неминучість поразки. Звідси-трагічне світосприйняття. Така людина схильна також до богоборства. Гіперболізоване (відповідно до масштабу піднятих проблем) ставлення до світу, сильні, яскраві, однозначні почуття.

Гіперболізованість почуттів ліричного героя обумовлюється загостреним конфліктом, нагнітанням протиріч, зведенням докупи різнополюсних почуттів (любові і ненависті, наприклад).

4. Збільшується частка опосередкованого самовиразу. Тексти насичуються героями і подіями історії. Людина абстрагується і схематизується, абстрактні поняття персоніфікуються, стають алегоричними образами.

5. Зображення експресивне. Всі засоби підпорядковані прагненню дати почуття в його крайньому, майже неможливому прояві. Тому часто використовується прийом калейдоскопічного зображення: низка емоційно насичених картин, котрі швидко змінюють одна одну без логічної обумовленості. Лексика емоційно забарвлена, тропи теж виконують функцію нагнітання емоцій. Найактивніше використовується гіпербола, іноді посилюється роль порівняння. Кольори в зображенні густі, контрастні, викликають неприємні асоціації. Деформується або зовсім знищується традиційний сюжет. Подія підпорядковується не потребам сюжету, а потребам виразу емоцій.

6. Поряд з гіперболізованими емоціями - умоглядне (схематизоване) зображення, яке часто використовує сюжет як наочний приклад або ілюстрацію до якоїсь ідеї. Тому експресіонізм тісно пов'язаний з алегорією як основоположним засобом зображення (відновлення деяких засад класицистичного мистецтва).

ФУТУРИЗМ. Метод і напрям. У російській та українській літературах виявив себе у численних літературних угрупованнях. Характерні ознаки футуризму як методу:

1. Авангардний характер. Рішучий розрив з попередньою літературною традицією. Широко використовується епатаж: це спосіб боротьби з залежністю митця від читача як замовника. Утверджується повна свобода творчої особистості.

2. Футуризм першим відчув себе мистецтвом нової епохи - XX століття. Це виявилось і тематично - місто, машини, технізоване життя. Футуристи

намагалися відтворити новий, прискорений ритм життя, відчути маси, розчинитися в них, утвердити масовість як вищий прояв суспільних процесів. Футуризм створює поезію міста.

3. Футуризм утверджує ту концепцію людини, яка набула популярності завдяки філософії Ф.Ніцше ("надлюдина") і яка генетично споріднена з антично-ренесансною людиною, котра опановує світом, охоче грає роль "царя природи". Вона оптимістична, енергійна, діяльна, обернена до майбутнього.

3. З футуризму починається абстрактне мистецтво, тобто повне знищення фактури. Імпресіоністичне зображення стало хистким, експресіоністичне -схематизованим, але вони ще утримували об'єкт зображення в межах життєподібності. Футуризм знищив простір, предмети, перемістив зображення в іншу площину. Якщо і є якась реальність у футуристичному зображенні, то спотворена, розкладена на елементи.

4. Футуризм естетизує побут, елітарне мистецтво намагається зробити масовим, популярним, пробує з'єднати життя і мистецтво, аби життя стало яскравішим, позбулось буденності, виявляючи при цьому схильність до несподіваних ефектів, гри, буфонади, пародії.

5. Футуризм - мистецтво експериментальне, зумисне новаторське. Футуристи здійснили кардинальну реформу системи віршування. Загалом

за футуристами - безліч нововведень. їхня художня мова часто спирається на слово-образ: слово-неологізм, слово, вжите в несподіваному значенні, слово, яке отримує багатозначність завдяки стиранню з нього традиційних поетичних нашарувань - воно очищається від зауживаності. Найбільш близька футуристам епоха - Ренесанс, особливо такий його мистецький напрям як маньєризм.

СЮРРЕАЛІЗМ. Характерні риси сюрреалізму як методу:

1. У сюрреалізмі здійснилось остаточне з'єднання романтизму й реалізму, а відповідно до нього – зрівнювання в правах реального та уявного світу. Ірреальне, яке ледь мріяло у творах символістів, раптово спалахувало у творах експресіоністів і послідовно витіснялось із творів футуристів, проступило чіткіше і поступово переважило реальність. Запанував химерний світ сновидінь.

 2 Нове світобачення, принесене в літературу символізмом, у сюрреалізмі було доведене до логічного кінця. Послідовне відсторонення від дійсності знімає ілюзію розумності з наших уявлень про людське суспільство. Суспільне життя виявляється при зміні ракурсу бачення хаосом, абсурдом, ірраціональністю. 3. Заглиблення у ірреальність внутрішнього життя дає можливість на певному етапі осягти, що будь-яке світовідчуття є міфологічним. Відбувається реконструкція індивідуальних та колективних міфосвітів: занурення у сконструйований міфосвіт - єдиний спосіб його осягнення.

3. Формується конфлікт між свідомістю і підсвідомістю з актуалізацією процесу самоусвідомлення.

4. Емоційна палітра неоднозначна: міфологічне світовідчуття часто здається емоційно привабливим, гармонійним, дає відчуття рівноваги, характеризуєтьєя емоційним екстазом. Водночас повна тверезість в оцінюванні перспектив життя зумовлює трагічні і песимістичні емоції. Ностальгія за золотими часами первісного гармонійного існування зіштовхуються з абсурдом, ірраціональністю, катаклізмами цивілізації.

 5. Сюрреалістичне зображення будується за законами сновидіння. Воно хистке й подвоєне (тому -"Ціла палітра засобів, що можуть подвоїти фактуру, наприклад, відзеркалення). Відтворюючи первісне світобачення, сюрреалісти використовують примітив. Панівне місце в ієрархії засобів посідає метафора, схильна до реалізації (коли переносне значення набуває фактурності й вірогідності) та розгортання в сюжет.                 

6. Активно використовується народна творчість, оскільки через неї відбувається занурення у первісний міфосвіт. Тому сюрреалістичне мистецтво найяскравіше національно забарвлене.

АКМЕЇСТИ І НЕОКЛАСИКИ. Обидві групи ставили посилені вимоги до освітнього і культурного рівня письменника, декларували існування митця у світовому культурному контексті. Акмеїсти і неокласики відстоювали, по суті, естетство, тобто пріоритет в оцінюванні художнього твору естетичних критеріїв. Особливо актуальним це стало в 20-і роки, коли літературний процес почав усе відчутніше підпорядковуватись ідеології.

Важливою рисою обох угруповань була також установка на нормативність творчості (класицизм у широкому значенні слова). Дещо зробили акмеїсти та неокласики і в галузі естетики. Вони демонстрували власною творчістю просту і довершену художню форму, коли новітні засоби зображення не впадають в око. Деякі з представників цих угруповань розробляли поетику слово-образу, заземлюючи, роблячи більш фактурними символи, використовуючи красномовну деталь, деталь в несподіваному контексті тощо.

Завдання № 2.Дайте відповіді на питання та аргументуйте їх: